Search

 
 

БІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК ЗАВІДУВАЧІВ КАФЕДР

Біографічний покажчик завідувачів кафедр Національної медичної академії післядипломної освіти — це п’яте видання такого типу, перші чотири з яких присвячувались 75-річчю Київського державного інституту удосконалення лікарів (1993), 80- та 85-річчю Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1998, 2003), 90-річчю Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (2008). Метою п’ятого доповненого видання стало відтворення через персоналії вчених академії пройденого нею 100-річного науково-педагогічного шляху, їхніх пріоритетів і внеску у розвиток медичної науки і практики охорони здоров’я, здобутків вищої медичної школи України. До «Біографічного покажчика», складеного в алфавітному порядку, включено 334 довідки (на жаль, деякі з них короткі через відсутність відомостей) про завідувачів кафедр за період 1918–2018 рр. (станом на перше червня 2018 р.). У цих довідках вказані теми їхніх докторських дисертацій, основні напрямки наукової діяльності, особисті пріоритети, роль у формуванні наукових шкіл і напрямків, кількість підготовлених докторів і кандидатів наук, присвоєння науково-педагогічних і почесних наукових звань, причетність до академій. Розкривається зв’язок між науковими школами, вчителями й учнями. Крім загальної кількості опублікованих наукових праць у бібліографіях представлені найвідоміші з них. Показана участь учених у Другій світовій війні, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, надано перелік їх урядових нагород і відомчих відзнак. При підготовці «Біографічного покажчика» використана інформація попередніх чотирьох видань, підготовлена й упорядкована професором Борисом Павловичем Криштопою, і матеріали кафедр. Видання розраховане на вчених, викладачів, лікарів курсантів, усіх, хто цікавиться історією медицини України і вищої медичної школи зокрема, може бути використане при складанні біографічного енциклопедичного щорічника «Імена України» («Хто є хто в Україні»). 

АБИЗОВ Рустем Адільович (1944) — доктор медичних наук (1991), професор (1994), завідувач кафедри оториноларингології (2003–2014). У 1967 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1990 р. захистив докторську дисертацію «Підвищення ефективності діагностики та лікування злоякісних пухлин верхніх дихальних шляхів». Учень професора С.І. Мостового. Автор та співавтор понад 500 наукових праць, у т. ч. 8 монографій і навчального посібника. Науковий напрям: вдосконалення та розробка методів діагностики та лікування пухлинних процесів ЛОР-органів. Під його керівництвом виконані 3 кандидатських дисертації. Заслужений діяч науки і техніки України (2004), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014). Член редколегії журналу «Відновна та пластична хірургія».

Бібліографія:

  • Хронический тонзиллит. – К., 1971 (в соавт.)
  • Застосування рідких холестеричних кристалів в медицині. – К., 1978
  • Онкоотоларингологія: Лекції. – К., 2001
  • Дифференциальная диагностика по клиническим симптомам в оториноларингологии. – К., 2004 (в совавт.)
  • Ятрогенні захворювання в оториноларінгологічній практиці: Навч. посібн. – К., 2004
  • Невідкладні та ургентні стани в оториноларингології: Довідник. – К., 2005

АВІЛОВА Ольга Матвіївна (1918–2009) — Заслужений лікар України (1962), доктор медичних наук (1974), професор (1975), завідувач кафедри пульмонології (1975–1988). У 1941 р. закінчила Смоленський медичний інститут. У 1974 р. захистила докторську дисертацію «Резекція і пластика бронхів і медіастінальної трахеї». Учениця академіка М.М. Амосова. Засновник наукової школи реконструктивної хірургії трахеї та бронхів. Автор близько 300 наукових праць, у т. ч. 2 монографій. Науковий напрям: рекон­структивна хірургія трахеї, бронхів, стравоходу. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 19 кандидатських дисертацій. Учні — професори М.М. Багіров, Я.В. Гоєр, А.В. Макаров. Лауреат Державної премії СРСР (1975), Заслужений діяч науки України (1982). Учасник Другої світової війни. Нагороджена орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, медалями.

Бібліографія:

  • Торакоскопія в невідкладній грудній хірургії. – К., 1986 (у співавт.)
  • Хронічні фістули стравоходу. – К., 1987 (у співавт.)

АКІМОВ Василь Йосипович — доктор медичних наук (1951), професор (1951), завідувач кафедри хірургії № 1 (1959–1964). У 1930 р. закінчив медичний факультет Одеського медичного інституту. У 1951 р. захистив докторську дисертацію «Иннервация щитовидной железы». Автор близько 40 наукових праць, серед них 2 монографії. Підготував 2 докторів і 10 кандидатів наук. Напрями наукових досліджень: хірургія щитоподібної залози, питання хірургічного лікування відкритих пошкоджень грудної клітки, ускладнень виразкової хвороби, захворювань шлунку і дванадцятипалої кишки; питання топічої діагностики виразок, що кровоточать. Хірург клініки Харківського інституту удосконалення лікарів (1931–1941), доцент кафедри факультетської хірургії Львівського медичного інституту (1947–1950), завідувач кафедри факультетської хірургії Івано-Франківського медичного інституту (1950–1953), завідувач кафедри загальної хірургії Львівського медичного інституту (1953–1958). Учасник Другої світової війни, провідний хірург фронтових госпіталів.

Бібліографія:

  • О спленэктомии при болезни Гоше. – Харьков, 1934
  • Клиника и диагностика хронического неспецифического тиреоидита // Хирургия. – 1939
  • Риделевский зоб: Монография. – Харьков, 1940 (в соавт.)

АЛЕКСАНДРОВА Ельза Альфредівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри щелепно-лицевої хірургії (1957–1974, до 1964 р. — щелепно-лицевої хірургії і стоматології). 

АЛІФЕРОВА Вікторія Федорівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри неврології № 2 (1982–1983). У 1972 р. захистила докторську дисертацію «Поражения нервной системы при поздних токсикозах беременных (патогенез, клиника, лечение, катанамнез)». Автор більше 60 наукових праць, декількох монографій, методичних рекомендацій та лекцій.

Бібліографія:

  • Патология черепных нервов. – К., 1990
  • Неврологические осложнения при поздних токсикозах беременных. – К., 1982 

АМОСОВ Микола Михайлович (1913–2002) — Заслужений діяч науки України (1959), академік АН (1969) та АМН (1993) України, доктор медичних наук (1953), завідувач кафедри торакальної хірургії (1955–1970). У 1939 р. закінчив Архангельський медичний інститут, у 1940 р. — Всесоюзний заочний індустріальний інститут. У 1953 р. захистив докторську дисертацію «Пневмэктомия и резекция легких при туберкулезе». Автор близько 400 наукових праць, у т. ч. 20 монографій з питань захворювань серця і судин, гнійних захворювань і туберкульозу легень, проблем біологічної, медичної та психологічної кібернетики. Засновник школи кардіохірургів в Україні, один із засновників легеневої та серцевої хірургії в колишньому СРСР. Розробив нові методи операцій на легенях, хірургічного лікування пороків серця, першим у світі створив і впровадив в практику протитромбічні протези серцевих клапанів, автор оригінальних апаратів штучного кровообігу. Директор організованого ним Інституту серцево-судинної хірургії (19831988). Засновник української школи біомедичної та психологічної кібернетики. Під його керівництвом захищено 35 докторських і 85 кандидатських дисертацій. Серед його учнів — академік НАМН України Г.В. Книшов, член-кореспондент НАМН України Б.М. Тодуров, професори О.М. Авілова, М.Н. Умовіст, А.І. Тріщинський, О.П. Мінцер, Д.Ю. Кривченя. Член-кореспондент АМН РРФСР (1961), Герой Соціалістичної Праці (1973), лауреат Ленінської премії (1961), лауреат Державної премії УРСР (1978, 1988), Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Учасник Другої світової війни, головний хірург Польового пересувного госпіталю. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Операции на сердце с искусственным кровообращением. – К., 1962 (в соавт.)
  • Хирургическое лечение тетрады Фалло. – К., 1982 (в соавт.)
  • Терапевтические аспекты кардиохирургии. – К., 1990 (в соавт.)

АНДРЕЄВА ІРИНА МИХАЙЛІВНА (1923–1999) — Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, виконувала обов’язки завідувача кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я (1985–1986). У 1946 р. закінчила 1-й Московський медичний інститут. Автор 70 наукових праць, в тому числі 5 монографій з питань організації й управління охороною здоров’я. Нагороджена почесною грамотою Президії Верховної ради УРСР, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани».

Бібліографія:

  • Опыт организации здравоохранения сельского населения Ровенской области. – К., 1971
  • Специализация медицинской помощи сельскому населению. – К., 1976
  • Менеджер в здравоохранении. – К., 1995

АНДРУЩЕНКО Євген Васильович (1926–2006) — доктор медичних наук (1969), професор (1976), завідувач кафедри терапії (1978–1996). У 1952 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1969 р. захистив докторську дисертацію «Патогенетичні механізми порушення зсідання крові у хворих на гіпертонічну хворобу». Вихованець школи академіка М.Д. Стражеска. Автор 136 наукових праць, у т. ч. 12 монографій. Науковий напрям: роботи в галузі кардіології та пульмонології. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Система зсідання крові і фібриноліз при гіпертонічній хворобі. – К., 1972
  • Легочные кровотечения и кровохарканья. – К., 1979
  • Дифференциально-диагностический справочник терапевта. – К., 1985
  • Изменения в легких при заболеваниях внутренних органов. – К., 1987 (в соавт.)
  • Болезни органов дыхания. – К., 1986 (в соавт.)
  • Субфебрилитет. – К., 1986
  • Функциональные заболевания сердечно-сосудистой системы и органов дыхания. – К., 1990 (в соавт.)
  • Клиническая фармакология и фармакотерапия. – К., 1992 

АНКІН Микола Львович (1966) — доктор медичних наук (2005), професор (2013), завідувач кафедри ортопедії і травматології (з 2007 р.). У 1989 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2005 р. захистив докторську дисертацію «Традиційний та малоінвазивний остеосинтез в травматології». Автор понад 50 друкованих праць з питань травматології та ортопедії. Заступник директора клініки політравми Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (1993–1996), лікар ортопед-травматолог (1996–1992), завідувач ортопедо-травматологічного центру Київської обласної клінічної лікарні (2002–2005), головний лікар КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» (з 2005 р.). Дійсний член ААОS, SICOT та EFORT, член правління ВГО «Всеукраїнська асоціація ортопедів-травматологів».

Бібліографія:

  • Практика остеосинтеза и эндопротезирования. – К., 1994 (в соавт.)
  • Повреждение таза и переломы вертлужной впадины. – К., 2007 (в соавт.)
  • Травматология. Европейские стандарты диагностики и лечения. – К., 2012
  • Невідкладна допомога при травмах опорно-рухового апарату // В кн. Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Нац. підручник (розділ). – К., 2017 (у співавт.)
  • Аналіз сучасних методів діагностики у постраждалих з нестабільними пошкодженнями таза і тазових органів при політравмі в гострому періоді травматичної хвороби. – Харків, 2017 (у співавт.) 

АПАНАСЕНКО Геннадій Леонідович (1935) — доктор медичних наук (1976), професор (1983), завідувач кафедри спортивної медицини, санології та лікувальної фізкультури (1992–2013). У 1959 р. закінчив Військово-медичну академію імені С.М. Кірова. У 1976 р. захистив докторську дисертацію «Фізичний стан та професійна працездатність підводників». Учень професора І.А. Сапова. Автор понад 400 наукових праць, у т. ч. 7 монографій, 3 підручників і посібників. Науковий напрям: теорія і практика збереження й укріплення здоров’я індивіда. Під його керівництвом виконані 3 докторські і 18 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Физическое развитие детей и подростков. – К., 1985
  • Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. – К., 1987 (в соавт.)
  • Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – СПб., 1992
  • Медицинская валеология: Избранные лекции. – К., 1998 (в соавт.)
  • Валеология: Учебное пособие. – К., 1998
  • Автобиографические заметки о здоровье. – Николаев, 2000
  • Избранные статьи о здоровье. – К., 2005
  • Организация работы медицинского департамента фитнес-клуба. – М., 2007
  • Книга о здоровье. – К., 2007

АРУТЮНОВ Олександр Іванович (1904–1975) — Заслужений діяч науки УРСР (1954), дійсний член АМН СРСР (1967), доктор медичних наук (1944), професор (1945), перший завідувач кафедри нейрохірургії (1945–1960). У 1944 р. захистив докторську дисертацію «Вогнестрільні пошкодження великих судин та їх хірургічне лікування». Учень професора М.О. Богораза й академіка М.Н. Бурденка. Засновник української школи нейрохірургів. Організатор і директор Українського науково-дослідного інституту нейрохірургії (1950–1964), головний нейрохірург МОЗ України. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрямок — пухлини головного мозку, хірургічна патологія судин мозку, внутрішньочерепна гіпертензія, фазність пухлинного процесу, мозковий кровообіг, метаболізм мозку, хірургія болю, функціональна нейрохірургія. Під його керівництвом виконані 8 докторських і 48 кандидатських дисертацій. Учні — академік АН України А.П. Ромоданов, член-кореспондент АН України Ю.О. Зозуля, професори Г.О. Педаченко, В.С. Михайловський. Директор Інституту нейрохірургії АМН СРСР імені академіка М.Н. Бурденка (1964–1975). Учасник Другої світової війни (головний хірург армії і фронту), боїв у Монголії, Фінляндії. Герой Соціалістичної праці, нагороджений двома орденами Леніна, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Огнестрельные повреждения крупных сосудов и их хирургическое лечение. – К., 1949
  • Туберкуломы головного мозга. – К., 1959

БАБИЧ Борис Карлович (1903–1966) — професор (1940), завідувач кафедри ортопедії і травматології (1944–1952). У 1927 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1940 р. захистив докторську дисертацію «Про шпори п’яткової кістки». Учень професора М.І. Ситенка. Автор понад 50 наукових праць, у т. ч. монографій. Науковий напрям: лікування кістково-суглобного туберкульозу, поствогнепального остеомієліту, зламів кісток. Під його керівництвом виконані 14 докторських і кандидатських дисертацій. Серед його учнів — професор М.К. Панченко. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Травматические вывихи. – К., 1951
  • Амбулаторное лечение переломов. – К., 1952
  • Основы комплексной функциональной терапии при костносуставном туберкулезе. – К., 1965
  • Травматические вывихи и переломы. – К., 1968 

БАБКІНА Тетяна Михайлівна (1953) – доктор медичних наук (2000), професор (2003), завідувач кафедри променевої діагностики (з 2012 р.). У 1979 р закінчила Одеський медичний інститут імені М.І. Пирогова. У 1999 р. захистила докторську дисертацію «Рентгеновская компьютерная, спиральная компьютерная и магнитно-резонансная томография в диагностике распространенных опухолей основания черепа, околоносовых пазух». Учениця академіка Л.Г. Розенфельда. Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: інноваційні технології в діагностиці та променевій терапії. Під її керівництвом виконано 5 кандидатських дисертацій. Член експертної ради ВАК України з променевої діагностики (2006–2011). З 2014 р. — голова спеціалізованої вченої ради НМАПО імені П.Л. Шупика за спеціальністю «Променева діагностика та променева терапія», діючий член атестаційної комісії МОЗ України, науковий редактор та член редколегій фахових журналів «Променева діагностика», «Променева терапія». З 2017 р. є віце-президентом громадської організації «Асоціація клінічної та академічної радіології України».

Бібліографія:

  • Особливості діагностики краніофасціальних пухлин за допомогою рентгенівської комп’ютерної томографії та магнітно-резонансних томографічних досліджень. – Одеса, 2003 (у співавт.)
  • Рентгенівська комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія в діагностиці розповсюджених пухлин орбіти. – Одеса, 2003 (у співавт.)
  • Пропедевтика ортопедичної стоматології. – К., 2011 (у співавт.) 

БАЗАРНОВА Марія Антонівна (1924) — доктор медичних наук (1971), професор (1974), завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики (1973–1990). Закінчила Харківський медичний інститут. У 1971 р. захистила докторську дисертацію «О значении некоторых гематологических и иммуногематологических показателей при системных показателях крови». Вихованка наукової школи професора А.Я. Альтгаузена. Автор понад 100 наукових праць. Науковий напрям: імуногематологія, аутоімунізація при лейкозах. Під її керівництвом виконані 6 кандидатських дисертацій. Нагороджена медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Руководство по клинической лабораторной диагностике (3 т.). – К., 1980, 1981, 1986, 1990
  • Руководство для практических занятий по клинической лабораторной диагностике. – К., 1988 

БАРАН Микола Андрійович (1907–1983) — кандидат медичних наук (1954), доцент (1959), завідувач кафедри гігієни харчування (1953–1969). У 1932 р. закінчив Одеський медичний інститут. Вихованець Київської гігієнічної школи. У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Досвід ліквідації спалаху туляремії в Україні в 1948–1949 рр.». Учень академіка О.М. Марзеєва. Автор 70 наукових праць. Науковий напрям: гігієнічна оцінка якості харчових продуктів при використанні пестицидів. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. 

БЕКЕТОВА Галина Володимирівна (1959) — Заслужений лікар України (2010), доктор медичних наук (2003), професор (2009), завідувач кафедри дитячих і підліткових захворювань (з 2008 р.). У 1982 р. закінчила з відзнакою педіатричний факультет Київського медичного інституту. У 2003 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-патогенетичне обґрунтування диференційованої терапії хронічних гастродуоденітів у дітей: клініко-експериментальне дослідження». Вихованка професора Г.М. Тебенчук. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 3 національних підручників, 9 навчально-методичних посібників, 2 монографій, 1 довідника. Автор 26 патентів України на винахід і корисну модель, 20 раціоналізаторських пропозицій, 11 авторських свідоцтв на винахід, 7 галузевих нововведень, 2 методичних рекомендацій, 6 інформаційних листів, понад 20 навчальних програм та учбових планів, 6 збірників тестових завдань. Науковий напрям: педіатрія, дитяча гастроентерологія, підліткова терапія. Під її керівництвом захищена 1 докторська, 2 кандидатські дисертації, 5 магістерських робіт. Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальностями «Підліткова терапія» (2009–2014), «Педіатрія» (2014–2017). Голова асоціації педіатрів м. Києва (2012). Нагороджена 3 почесними грамотами МОЗ України, 2 грамотами мера м. Києва.

Бібліографія:

  • Избранные вопросы детской гастроэнтерологии. – К., 2003 (в соавт.)
  • Кардіологія дитячого та підліткового віку (вибрані питання). – Д., 2004 (у співавт.)
  • Педіатрія: Нац. підручник. У 2-х томах. – К., 2013 (у співавт.)
  • Невідкладні стани у дітей та підлітків: Довідник для педіатрів та лікарів загальної практики - сімейної медицини. – К., 2013
  • Підліткова терапія: Нац. підручник. – Харків, 2014 (у співавт.)
  • Гострі і хронічні ларингіти у дітей. – К., 2015 (у співавт.)

БЕЛЕБЕЗЬЄВ Геннадій Іванович (1942–2012) — доктор медичних наук (1992), професор (1994), завідувач кафедри дитячої анестезіології та інтенсивної терапії (1988–2012). У 1968 р. закінчив Курський медичний інститут. У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Інфекційно-токсичний шок у дітей: клініка, патогенез, діагностика, прогнозування та лікування». Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 4 монографій, 2 національних підручників. Науковий напрям: вивчення проблем інфекційно-токсичного шоку у дітей і розробка методів профілактики та лікування шоку, розробка нових методів анестезії та інтенсивної терапії у дітей. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 7 кандидатських дисертацій. Головний дитячий анестезіолог м. Києва (1979–1984), Головний дитячий анестезіолог МОЗ України (1985–2002), один з організаторів служби дитячої анестезіології та інтенсивної терапії України.

Бібліографія:

  • Інтенсивна терапія в педіатрії // В кн. Медицина дитинства (керівництво). – К., 2001 (у співавт.)
  • Анестезіологічне забезпечення та інтенсивна терапія в дитячій кардіохірургії. – К., 2003 (у співавт.)
  • Физиология и патофизиология искусственной вентиляции легких. – К., 2001 (в соавт.)
  • Інтенсивна терапія в педіатрії. – К., 2008 (у співавт.)
  • Медицина невідкладних станів. – К., 2012 (у співавт.)
  • Невідкладні стани в педіатрії // В кн. Педіатрія: Нац. підручник. – К., 2013 (у співавт.)

БЕНЬЯШ Мойсей Григорович (1874–1941) — доктор медичних наук (1920), професор, завідувач кафедри мікробіології (1921–1941, до 1932 р. — мікробіології та лабораторної діагностики). У 1911 р. захистив дисертацію «Кислотная агглютинация бактерий». Проводив наукові дослідження з бактеріології і серології. Під час нацистської окупації Києва загинув у Бабиному Яру.

Бібліографія:

  • Видоизменение реакции Widal’я. – К., 1897
  • К дифференциальной диагностике холерного вибриона. – Санкт-Петербург, 1897
  • Про механізми впливу людської сироватки на специфіку гемолізу й на гемотоксичне та антикомплементарне діяння ліпоїдних антигенів // Зб. пам’яті акад. Т.Г. Яновського. – К., 1930 (у співавт.)
  • Серодіагностика сифілісу: Посібн. для лікарів та студентів. – Харків, 1932 (у співавт.)

БЕРЕЖНИЙ В’ячеслав Володимирович (1938) — Заслужений лікар України (1998), доктор медичних наук (1982), професор (1988), завідувач кафедри педіатрії № 2 (1990–2017). У 1962 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1982 р. захистив докторську дисертацію «Стафілококова інфекція з затяжним, рецидивуючим і хронічним перебігом у дітей». Вихованець Київської педіатричної школи, учень професора П.М. Гудзенка. Автор понад 370 наукових робіт, 15 винаходів. Науковий напрям: вивчення стафілококових інфекцій, захворювань гастродуоденальної зони у дітей, дитяча кардіоревматологія. Під його керівництвом захищено 9 дисертаційних робіт, з них 2 — на здобуття ступеня доктора медичних наук. Головний педіатр МОЗ України (1989–2009).

Бібліографія:

  • Справочник инфекциониста. – К., 1993 (в соавт.)
  • Медицина дитинства. В 2 т. – К., 1997–1998 (в соавт.)
  • Дитячі хвороби: Підручник (ред.). – К., 1999
  • Гострі респіраторні захворювання у дітей та підлітків (діагностика, лікування, профілактика): Навч. посібн. – Київ-Луганськ, 2003 (у співавт.)
  • Энциклопедия для родителей. – К., 2003 (в соавт.)
  • Суставной синдром в практике педиатра. – Донецк, 2006
  • Актуальні питання педіатрії: Навч.-метод. посібн. для лікарів загальної практики - сімейної медицини. – К., 2006 (у співавт.)
  • Антибактеріальна та протигрибкова терапія в педіатрії: Навч.-практ. посібник для педіатрів та лікарів загальної практики - сімейної медицини (ред.). – Київ-Хмельницький, 2016
  • Педіатрія: Нац. підручник. У 2 т. (ред.). – К., 2013
  • Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. (ред). – К., 2015 

БЕРЛЯНД Олександр Семенович (1896–1955) — доктор медичних наук (1935), професор (1935), завідувач кафедри терапії № 1 (1946–1955). У 1924 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1935 р. захистив докторську дисертацію. Учень професора М.М. Губергріця. Автор 65 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: проблеми кардіології і пульмонології. Учні — професори І.П. Лернер, Г.С. Брусиловський, М.Д. Когут. 

БЕРНШТЕЙН Олександр Борисович (1876–1934) — доктор медичних наук (1915), професор (1916), організатор і перший завідувач кафедри терапії (1921–1934). Науковий напрям: серцево-судинна патологія. Завідував терапевтичною секцією в Клінічному інституті для удосконалення лікарів з вересня 1920 р. Директор Київського інституту удосконалення лікарів (1922–1934).

БІДА Віталій Іванович (1960) — доктор медичних наук (2004), професор (2007), завідувач кафедри ортопедичної стоматології (з 2007 р.). Закінчив Київський медичний інститут (1982), Національну академію державного управління при Президентові України (2008). У 2004 р. захистив докторську дисертацію «Принципи ортопедичного лікування хворих зі зниженням висоти прикусу». Автор та співавтор 15 винаходів, понад 200 друкованих праць, у т. ч. підручника, монографії та 7 навчально-методичних посібників. Науковий напрям: реабілітація хворих зі зниженням висоти прикусу. Працював на кафедрі ортопедичної стоматології з 1990 р. на посаді асистента (1990–1999), доцента (1999–2006), професора (2006–2007). З 2005 по 2007 рр. завідував кафедрою ортопедичної стоматології та ортодонтії МІ УАНМ (за сумісництвом). З 2011 по 2015 рр. працював заступником директора Інституту стоматології НМАПО імені П.Л. Шупика (за сумісництвом). Засновник (2010) і Почесний президент Асоціації стоматологів ортопедів та зубних техніків України; Генеральний секретар (2008–2014), член Координаційної ради (2014–2016), член правління Асоціації стоматологів України (2016). Головний позаштатний спеціаліст з ортопедичної стоматології МОЗ України (2008–2017), член центральної атестаційної комісії МОЗ України, член атестаційної комісії УОЗ Київської області, голова апробаційної ради спеціалізованої вченої ради Д 26.613.09 при НМАПО імені П.Л. Шупика, з 2010 р. — член експертної ради ВАК та ДАК МОН України.

Бібліографія:

  • Патологічне стирання твердих тканин зубів та основні принципи його лікування: Навч.-метод. посібн.– К., 2002
  • Мостоподібні конструкції зубних протезів: Навч. посібн. – Львів, 2007 (у співавт.)
  • Заміщення дефектів зубних рядів сучасними конструкціями знімних протезів: Навч. посібн. – Львів, 2009 (у співавт.)
  • Физиологический отклик на состояние поверхности металлических дентальних имплантатов. – Львов, 2010 (в соавт.)
  • Державне управління реформуванням охорони здоров’я. Розвиток державного регулювання стоматологічної служби в Україні. – К., 2011 (у співавт.)
  • Стоматологія: Підручник. У 2 кн. – К., 2013 (у співавт.)
  • Патологічне стирання зубів та його лікування. – Чернівці, 2015 (у співавт.)
  • Ортопедична стоматологія (тестові завдання): Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)

БІЛОКЛИЦЬКА Галина Федорівна (1951) — доктор медичних наук (1996), професор (2001), завідувач кафедри терапевтичної стоматології (з 2003 р.). Закінчила з відзнакою в червні 1974 р. стоматологічний факультет Одеського медичного інституту імені М.І. Пирогова. У 1996 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-патогенетичне обґрунтування диференційованої фармакотерапії генералізованого пародонтиту». Автор понад 350 наукових праць, серед яких 7 підручників і навчальних посібників, 31 патенту. Результатами її наукової діяльності є нова класифікація і теорія патогенезу пародонтиту, теорія патогенезу гіперестезії дентину, оригінальні інноваційні методи діагностики, профілактики та лікування захворювань пародонта, слизової оболонки порожнини рота, гіперестезії твердих тканин зуба, запроваджені в різних стоматологічних установах України. Під її керівництвом захищено 1 докторську і 16 кандидатських дисертацій, виконуються 2 докторські і 4 кандидатські дисертації. Організатор і перший президент «Асоціації лікарів-пародонтологів України» (2006), член правління та координаційної ради Асоціації стоматологів України, атестаційної комісії за фахом «Стоматологія» при ГУОЗ України м. Києва, редколегій журналів «Современная стоматология» (Україна, Київ), «Новини стоматологіі» (Україна, Львів), «Імплантологія. Пародонтологія. Остеологія» (Україна, Львів), «Вісник стоматології» (Україна, Одеса), «Рецепт» (Україна, Київ), «Пародонтология» (Росія, Санкт-Петербург), «Stomatologia Wspotczesna» (Польща). Нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України, двома Почесними грамотами та нагрудними значками «Творець», за розвиток післядипломної освіти в Україні – Орденом «Свічки» Міжнародної Асоціації Стоматологічного Розвитку (IADP), вітчизняною професійною нагородою в області терапевтичної стоматології – «Медаллю імені професора М.Ф. Данилевського», Повний кавалер духовного ордена «Свята Анна».

Бібліографія:

  • Хвороби шкіри обличчя, слизової оболонки ротової порожнини та червоної облямівки губ. – К., 2007 (у співавт.)
  • Азбука ручного скейлинга. – К., 2011 (у співавт.)
  • Сучасні пломбувальні матеріали та методи їх використання в терапевтичній стоматології. - К., 2013 (у співавт.)
  • Сучасні засоби індивідуальної гігієни ротової порожнини і показання до їх використання в комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта і слизової оболонки. – К., 2015 (у співавт.)
  • Гіперестезія твердих тканин зубів: диференційовані підходи до лікування і профілактики залежно від особливостей етіології та патогенезу. – К., 2015 (у співавт.)
  • Терапевтична стоматологія в тестових питаннях, ситуаційних завданнях: Навч. посібн. – К., 2011 (у співавт.) 

БІЛЬКО Іван Петрович (1941) — доктор медичних наук (1988), професор (1997), завідувач кафедри мікробіології (1997–1999), мікробіології і епідеміології (1999–2007, 2008–2009). У 1970 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Дифузійнодіалізні методи дослідження у мікробіології туберку­льозу». Учень професора С.С. Дяченка. Автор понад 100 наукових праць, 12 авторських свідоцтв на винаходи, 3 патентів України. Науковий напрям: мікробіологія туберкульозу і неспецифічних захворювань органів дихання, розробка нових і підвищення біологічної активності існуючих еубіотичних препаратів. Під його керівництвом виконані 3 кандидатські дисертації.

Бібліографія:

  • Новий метод культивування мікобактерій. – Lab/Medical, 1993 (CША).
  • Мікологія глибоких мікозів і псевдомікозів у людини: Навч. посібн. – К., 2007 (у співавт.)

БІЛЯЄВ Андрій Вікторович (1964) — доктор медичних наук (1999), професор (2004), завідувач кафедри дитячої анестезіології та інтенсивної терапії (з 2013 р.). У 1987 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1999 р. захистив докторську дисертацію «Корекція та профілактика відхилень основних показників гомеостазу у хворих, оперованих з приводу абдомінальних кровотеч». Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. – 7 монографій, співавтор 4 національних підручників. Науковий напрям: проблеми гемостазу, обміну кисню при критичних станах, інтенсивна терапія та знеболення дітей. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 3 кандидатські дисертації. Голова Асоціації анестезіологів м. Києва.

Бібліографія:       

  • Парентеральне та ентеральне харчування в інтенсивній терапії. – К., 2009
  • Бронхолегенева дисплазія в інтенсивній терапії. – К., 2014 (у співавт.)
  • Особливості серцево-легеневої та церебральної реанімації у дітей. – К., 2014
  • Гострий респіраторний дистресс-синдром. – К., 2015
  • Зв’язуюча (бриджинг) терапія антикоагулянтами в анестезіології та інтенсивній терапії. – К., 2016
  • Невідкладні стани в клініці інфекційних хвороб // В кн. Інфекційні хвороби у дітей: Підручник. – К., 2016 (розділ)
  • Анафілаксія при знеболенні та інтенсивній терапії. – К., 2016
  • Інтенсивна терапія та знеболювання при ендокринологічних захворюваннях у дітей. – К., 2016
  • Невідкладні стани в педіатрії // Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Підручник. – К., 2017 (розділ)
  • Клінічне харчування в інтенсивній терапії: коли, скільки, як. – К., 2017 

БИХОВСЬКИЙ Григорій Борисович (1861–1936) — професор, завідувач кафедр хірургії (1922–1932) і онкології (1932–1936). У 1889 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Учень професора Ф.К. Борнгаупта. Науковий напрям: рання діагностика і лікування злоякісних пухлин. У 1932 р. організував при Київському рентгенологічному інституті онкологічний диспансер. Організатор першої в м. Київ онкологічної клініки (1934). Один з організаторів Київського інституту удосконалення лікарів.

Бібліографія:

  • До питання про межі пробної лапаротомії. – Харків, 1927
  • Злоякісні новоутворення (патогенез, профілактика, рання діагностика). – К., 1934
  • Рак товстої та прямої кишок. – К., 1937

БОБРОВ Володимир Олексійович (1943–2014) — Заслужений діяч науки і техніки України (1990), член-кореспондент АН України (1991), член-кореспондент АМН України (1993), доктор медичних наук (1980), професор (1981), завідувач кафедри кардіології і функціональної діагностики (1985–2011). У 1966 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Системна артеріальна гіпертензія при ревматичних вадах серця». Учень професора Б.Н. Безбородька. Автор понад 1100 наукових праць, з яких 250 надруковані за кордоном, 50 монографій, навчальних програм і посібників з післядипломного навчання лікарів-терапевтів і кардіологів, 87 методичних рекомендацій та інформаційних листів, 17 патентів на винаходи. Науковий напрям: проблеми клінічної аритмології, артеріальна гіпертензія та ішеміологія, невідкладна кардіологія, зворотні і незворотні ішемічні синдроми. Під його керівництвом виконані 39 докторських і 80 кандидатських дисертацій. Учні — професори С.Н. Паливода, І.М. Фуштей, М.І. Швед, А.Я. Яновський, О.Й. Жарінов. Директор НДІ кардіології імені М.Д. Стражеска (1986–1998). Головний терапевт (1986–1990) і кардіолог (1990–2014) МОЗ України. Член керівництва Європейської асамблеї кардіологів, Американської асоціації серця, редакційної ради журналів «Кардиология» і «Терапевтический архив» (Росія), головний редактор «Українського кардіологічного журналу», шеф-редактор журналу «Медицина світу». Академік Міжнародної академії інформатики при ЮНЕСКО (1997). Міністр охорони здоров’я України (1994–1995). Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Бібліографія:

  • Синдром слабкості синусового вузла та супровентрикулярні аритмії. – К., 1991
  • Гіпертензивне серце. – К., 1993
  • Ехокардіографія: Навч. посібн. – К., 1997 (у співавт.)
  • Рефрактерні тахіаритмії. – К., 1995
  • Порушення серцевого ритму та провідності. – К., 1997 (у співавт.)
  • Хвороби серцево-судинної системи. – К., 2002 (у співавт.)
  • Симптоматические гипертензии. – К., 1997 (в соавт.)
  • Артериальная гипертензия. – К., 2007
  • Клапанная болезнь сердца. – К., 2008 (в соавт.)
  • Ишемическая болезнь сердца. – К., 2008
  • Фукциональная диагностика: Учебник. – К., 2008 

БОБРОВ Олег Євгенович (1958) — доктор медичних наук (2001), професор (2007), завідувач кафедри хірургії та судинної хірургії (2005–2009). У 1981 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2000 р. захистив докторську дисертацію «Релапаротомія в комплексному лікуванні ускладнень після операцій на органах черевної порожнини». Учень професора В.С. Земскова. Автор майже 400 наукових робіт, у т. ч. 13 монографій і навчально-методичних посібників, 37 авторських свідоцтв та патентів. Науковий напрям: питання хірургічної панкреатології та гепатології, реконструктивно-відновлювальна хірургія органів черевної порожнини, організація хірургічної допомоги, правові питання медицини. Під його керівництвом захищені 1 докторська та 2 кандидатські дисертації. Експерт Міжнародного комітету по захисту прав людини. Шеф-редактор журналу «Лекарь», член редколегії журналів «Хірургія України», «Український хірургічний журнал», «Терапія», «Пластична та реконструктивна хірургія».

Бібліографія:

  • Послеоперационный панкреатит. – К., 1998.
  • Очерки хирургии перитонита. – К., 1998 (в соавт.)
  • Релапаротомия. – К., 2000 (в соавт.)
  • Принципы лечения хирургических больных на фоне хронических обструктивных заболеваний легких. – К., 2001 (в соавт.)
  • Рак підшлункової залози і периампулярної зони. – К.: Наукова думка, 2001 (у співавт.)
  • Хроническая венозная недостаточность, варикозная и посттромбофлебитическая болезни нижних конечностей. – К., 2002 (в соавт.)
  • Лечение болевого синдрома в онкологии. – Петрозаводск, 2004 (в соавт.)
  • Нехирургические мысли. – Кировоград, 2005.

БОГДАНОВ Федір Родіонович (1900–1973) — Заслужений діяч науки РРФСР (1957), член-кореспондент АМН СРСР (1952), доктор медичних наук (1937), професор (1938), завідувач кафедри ортопедії і травматології (1958–1973). У 1925 р. закінчив медичний факультет Московського університету. У 1937 р. захистив докторську дисертацію «Внутрішньосуглобові пошкодження». Учень професорів К.Ф. Вегнера, В.Д. Чакліна. Автор понад 250 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: проблеми металоостеосинтезу, кісткової пластики, лікування пошкоджень і захворювань стопи, диспластичних і дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів, ампутації та протезування. Під його керівництвом виконані 77 кандидатських і 30 докторських дисертацій. Серед його учнів — професори І.Т. Скляренко, В.М. Левенець, І.Г. Герцен, В.А. Попов та інші. Учасник Другої світової війни, головний хірург Уральського військового округу (1941–1948). Нагород­жений орденами Леніна, Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора.

Бібліографія:

  • Внутрисуставные переломы. – Свердловск, 1949 (в соавт.)
  • Физические методы лечения в травматологии и ортопедии. – К., 1970
  • Врачебно-трудовая экспертиза при последствиях травм опорно-двигательного аппарата. – К., 1972 (в соавт.)

БОНДАР Маргарита Вартанівна (1922–2009) — доктор медичних наук (1965), професор (1973), завідувач кафедри педіатрії № 1 (1972–1987). У 1947 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1964 р. захистила докторську дисертацію «Клініка, діагностика та лікування гемолітичної хвороби новонароджених». Вихованка наукової школи професора О.З. Лазарєва та доцента Д.Л. Сігалова. Одна із засновників наукової школи неонатології в Україні. Автор понад 82 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: неонатологія, гастроентерологія, ревматологія. Під її керівництвом виконані 2 докторських і 12 кандидатських дисертацій. Учні — професори С.П. Катоніна, О.Р. Костенко.

Бібліографія:

  • Організація догляду за дитиною першого року життя. – К., 1963
  • Гемолітична хвороба плода та новонародженого. – К., 1973 (у співавт.)
  • Фармакотерапія в педіатрії. – К., 1978 (розділ) 

БОРЗУНОВ Євгеній Єрмолайович (1927) — доктор фармацевтичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри технології ліків (1973–1995, до 1977 р. – технології лікарських форм і галенових препаратів). У 1958 р. закінчив Московський фармацевтичний інститут. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «Дослідження в галузі фізико-хімічної механіки таблетування лікарських порошкових речовин». Автор понад 350 наукових праць, у т. ч. 2 монографій, 12 авторських свідоцтв на винаходи, 48 свідоцтв на раціоналізаторські пропозиції. Науковий напрям: теоретичне обґрунтування технології та створення лікарських форм аптечного і промислового виробництва. Завдяки йому у практику фармгалузі запроваджено 48 технологічних регламентів на лікувальні засоби, видано 14 навчальних посібників і підручників. Під його керівництвом виконані 2 докторські та 23 кандидатські дисертації, серед яких 4 — іноземних громадян. Голова фармацевтичного товариства України (1980–1992). Учасник Другої світової війни. Нагороджений 9 медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Производство таблеток. – М., 1969
  • Таблеточные машины в медицинской промышленности. – М., 1972 

БРАТУСЬ Василь Дмитрович (1916–2008) — член-кореспондент АН України (1972), доктор медичних наук (1963), професор (1963), завідувач кафедри хірургії № 1 (1958–1959). У 1940 р. закінчив Куйбишевську військово-медичну академію. У 1962 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування термічних опіків». Учень професорів М.Н. Ахутіна, М.С. Коломійченка. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 7 монографій, присвячених хірургічному лікуванню захворювань органів травлення, особливо виразкової хвороби і холециститів, опіків, історії розвитку медичної науки й охорони здоров’я в Україні. Лауреат Державної премії УРСР (1981) і премії АН УРСР імені О.О. Богомольця (1969). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, медалями. Директор Київського інституту удосконалення лікарів (1957–1959). Міністр охорони здоров’я УРСР (1954–1956, 1968–1975).

Бібліографія:

  • Хирургическое лечение термических ожогов. – К., 1963
  • Острые желудочные кровотечения. – К., 1971
  • Интенсивная терапия в неотложной хирургии. – К., 1989 (в соавт.) 

БУЖІЄВСЬКА Тамара Іванівна (1935) — доктор медичних наук (1983), професор (1988), завідувач кафедри медичної генетики (1989–2000). У 1958 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1983 р. захистила докторську дисертацію «Вірусіндукований мутагенез в клітинах ссавців». Учениця професора С.М. Гершензона. Автор понад 150 наукових праць, у т. ч. 8 монографій. Науковий напрям: медична генетика. Засновник наукової школи з медичної генетики, член Нью-Йоркської академії наук (1997), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998). Під її керівництвом виконані 10 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Аденовірусні захворювання. – К., 1964
  • Вірусіндукований мутагенез в клітинах ссавців. – К., 1984
  • Генетичні наслідки забруднення навколишнього середовища. – К., 1989
  • Мутагенна та трансформуюча дія деяких вірусів, генів та рекомбінантних молекул. – США (англ.), 1991
  • Роль ранніх вірусних генів в мутагенезі. – США (англ.), 1991
  • Генетика ендокринних захворювань. – К., 1993
  • Основи медичної генетики. – К., 2001 

БУЛАХОВА Лідія Олександрівна (1928) — доктор медичних наук (1976), завідувач кафедри дитячої психоневрології (1975–1992). У 1951 р. закінчила Донецький медичний інститут. У 1974 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-патофізіологічне вивчення фенілкетонурії». Учениця професора Й.А. Поліщука. Автор 140 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Уперше в Україні ввела діагностику і лікування фенілкетонурії. Нагороджена Почесною грамотою МОЗ України.

Бібліографія:

  • Атлас экспериментального исследования высшей нервно-психической деятельности. – К., 1968 (в соавт.)
  • Клиничечкая генетика в психиатрии. – К., 1981 (в соавт.)
  • Справочник по детской психиатрии и невропатологии. – К., 1985 (в соавт.)

ВАЙСБЛАТ Соломон Наумович (1888–1965) — Заслужений діяч науки УРСР (1947), професор, завідувач кафедри щелепно-лицевої хірургії і стоматології (1931–1950). Учень професора І.О. Зав’ялова. Автор понад 120 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: раціональні методи знеболювання в стоматології, онкології, травматології щелепно-лицевої області. Запропонував методи місцевої провідникової анестезії в хірургії щелепно-лицевої та прилеглих ділянок.

Бібліографія:

  • Местное обезболивание при операциях на лице, челюстях и зубах. – К., 1962
  • Гнойные остеомиелиты челюстей. – К., 1965

ВАЙСМАН Григорій Аронович (1904–1986) — доктор фармацевтичних наук (1952), професор, завідувач кафедри технології ліків (1939–1972). Закінчив Вінницький фармацевтичний інститут. Автор понад 250 наукових праць. Науковий напрям: технологія та аналіз лікувальних засобів. Під його керівництвом виконані 26 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

Хранение медикаментов и изготовление лекарственных форм для инъекций. – К., 1972

ВАРИВОНЧИК Денис Віталійович (1970) — Заслужений лікар України (2010), доктор медичних наук (2007), старший науковий співробітник (2007), завідувач кафедри медицини праці, психофізіології та медичної екології (з 2013 р.). У 1997 р. закінчив Національний медичний університет імені О.О. Богомольця. У 2007 р. захистив докторську дисертацію «Виробнича канцерогенна небезпека в Україні та обґрунтування профілактики професійного раку». Учень члена-кореспондента НАМН України професора А.М. Нагорної. Автор понад 300 наукових праць. Науковий напрям: епідеміологія та профілактика професійних захворювань, злоякісних новоутворень, соціально-небезпечних інфекцій (ВІЛ/СНІДу, туберкульозу), сліпоти; організація та стандартизація медичної допомоги населенню.

Бібліографія:

  • Медична валеологія та реабілітація. – К., 2002.
  • Організація офтальмологічної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД в Україні. – К., 2002 (у співавт.)
  • Організація роботи з профілактики офтальмологічної патології у дітей. – К., 2005 (у співавт.)
  • Медичні стандарти первинної і вторинної медичної допомоги населенню. – К., 2006 (у співавт.)
  • Посібник для розробників клінічних рекомендацій/медичних стандартів. – К., 2006 (у співавт.)
  • Професійний рак: епідеміологія та профілактика. – К., 2008 (у співавт.)
  • Системний огляд проблеми ризиків та профілактики туберкульозу на робочому місці. – К., 2009 (у співавт.)
  • Професійні інфекційні хвороби. – К., 2014 (у співавт.)
  • Профессиональный рак: Злокачественная мезотелиома. – К., 2015 (в соавт.) 

ВАСИЛЕНКО Володимир Харитонович (1897–1987) — академік АМН СРСР (1957), доктор медичних наук (1940), професор (1940), завідувач кафедри терапії (1935–1941, з 1936 р. — терапії № 1). У 1922 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1940 р. захистив докторську дисертацію «Материалы об обмене веществ при хронической недостаточности кроообращения». Учень академіків Ф.Г. Яновського, М.Д. Стражеска. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. монографій і підручників. Науковий напрям багатогранний, але особливе місце в ньому займали проблеми кардіології. Разом з академіком М.Д. Стражеском запропонував класифікацію недостатності кровообігу (1935). Розвинув вчення про міокардіодістрофії та пороки серця, зробив значний внесок в актуальні проблеми гастроентерології, патології нирок, легеневої системи, виховав велику групу клініцистів. Серед його учнів — професор Є.І. Ліхтенштейн. Герой Соціалістичної Праці (1967). Учасник Другої світової війни, головний терапевт Північно-Кавказького та І Українського фронтів. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалями.

Бібліографія:

  • Болезни пищевода. – М., 1971 (в соавт.)
  • Приобретенные пороки сердца. – К., 1972
  • Пропедевтика внутренних болезней. – М., 1974 (разделы)

ВАСЮТИНСЬКИЙ Анатолій Георгійович (1875–1946) — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри офтальмології (1929–1941). Закінчив медичний факультет університету Св. Володимира зі званням «лекаря с отличием». Учень професора А.В. Ходіна й академіка Л.Г. Беллярмінова. Удосконалював знання в клініках Берліна, Фрейбурга, Парижа, Відня, Цюріха. Науковий напрям: офтальмохірургія, пошкодження органу зору. Автор першого в колишньому СРСР гігантського електромагніту (1932), оригінальних праць з екстракції катаракти, вилучення цистицерка з очного яблука, кератопластики, лікування трахоми, пластичних операцій на придатках ока. Під його керівництвом виконані 2 докторські та 4 кандидатські дисертації. У роки першої світової війни працював військовим лікарем на фронті, у 1917–1918 рр. — начальником санітарної частини Другої армії, під час Другої світової працював у військовому госпіталі в Середній Азії. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1945), «Знак Пошани».

Бібліографія:

Курс оперативной офтальмологии для врачей. – К., 1933 (в соавт.) 

ВДОВИЧЕНКО Юрій Петрович (1959) — Заслужений лікар України (2003), член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1992), професор (1996), декан педіатричного факультету (1996–2003), перший проректор (з 2003 р.), завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології (1993–2016, до 1999 р. – акушерства і гінекології № 1). У 1983 р. закінчив Кримський медичний інститут. У 1991 р. захистив докторську дисертацію «Роль захисних механізмів в патогенезі і терапії ендометриту після пологів та кесарського розтину». Учень члена-кореспондента АМН України Л.В. Тимошенка. Автор понад 300 наукових друкованих праць, у тому числі 15 монографій, підручників, посібників, 18 патентів. Науковий напрям: перинатологія, репродуктивне здоров’я жінок. Під його керівництвом виконані 25 докторських і біля 100 кандидатських дисертацій. Голова спеціалізованої вченої ради Д.23.612.02 НМАПО імені П.Л. Шупика за фахом «Акушерство та гінекологія», «Анестезіологія та інтенсивна терапія», президент Української асоціації перинатальної медицини, член президії Асоціації акушерів-гінекологів України, член Європейської і Світової асоціацій акушерства і гінекології та перинатальної медицини, член експертної ради ВАК з акушерства та гінекології (2006–2010), головний редактор науково-практичного журналу «Здоровье женщины», головний науковий консультант науково-практичного журналу «Сімейна медицина», науковий редактор «Збірника наукових праць співробітників НМАПО імені П.Л. Шупика». Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2011). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів.

Бібліографія:

  • Клінічні аспекти сучасної перинатології: Навч.-метод. посібн. – К., 2005 (ред.)
  • Фармацевтична опіка при використанні засобів контрацепції: Навч. посібн. – К., 2010 (у співавт.)
  • Ультразвуковая диагностика в репродуктивной гинекологии: учебное пособие. – Харьков, 2012 (в соавт.)
  • Гінекологія дитячого та підліткового віку: Підручник. – К., 2010 (у співавт.)
  • Вагітність та пологи у жінок з рубцем на матці після кесарського розтину: Навч. посібн. (ред.). – К., 2011
  • Багатоплідна вагітність: Навч. посібн. (ред.). – К., 2011
  • Актуальні питання акушерства у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)
  • Ранні репродуктивні втрати: Монографія (ред.). – К., 2016
  • Пухлиноподібні ураження яєчників. – К., 2017 (у співавт.) 

ВЕЛІКАНОВА Марія Михайлівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри щелепно-лицевої хірургії і стоматології (1950–1957). 

ВЕТЮТНЕВА Наталія Олександрівна (1957) — Заслужений працівник фармації України (2008), доктор фармацевтичних наук (1997), професор (2001), декан медико-профілактичного і фармацевтичного факультету (1999–2015), завідувач кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів (з 2004 р., до 2008 р. — фармацевтичної хімії і фармакогнозії). У 1980 р. закінчила Харківський фармацевтичний інститут. У 1997 р. захистила докторську дисертацію «Краун-сполуки у фармацевтичному аналізі та стандартизації гомеопатичних розведень». Учениця професора Н.П. Максютіної. Автор та співавтор понад 375 наукових праць. Науковий напрям: обґрунтування способів підвищення розчинності субстанцій для фармацевтичного застосування, методів контролю якості й організаційно-методичних аспектів інтегральної моделі забезпечення якості лікарських засобів на етапах реалізації і медичного застосування. Під її керівництвом захищені 8 кандидатських дисертацій і 10 магістерських робіт.

Бібліографія:

  • Справочник провизора-аналитика. – К., 1989 (раздел)
  • Загальні методи аналізу і систематизація гомеопатичної рослинної сировини за технологічними підходами при виготовленні матричних настоянок: Практ. посібн. – К., 1996 (у співавт.)
  • Аналітичні тести для виявлення фальсифікованих лікарських засобів: Метод. реком. – К., 2002 (у співавт.)
  • Організація роботи уповноваженої особи суб’єкта фармацевтичної діяльності по виявленню неякісних та фальсифікованих ліків: Інстр.-метод. матер. – К., 2008 (у співавт.)
  • Основні вимоги до регулювання обігу та забезпечення якості біологічних лікарських засобів: Інстр.-метод. матер. – К., 2013 (у співавт.)
  • Забезпечення, контроль якості і стандартизація лікарських засобів: Навч.-метод. посібн. – Вінниця, 2016 (у співавт.)
  • Сучасна концепція забезпеченняякості лікарських засобів (ред.). – Вінниця, 2018 

ВІТОВСЬКИЙ Ростислав Мирославович (1962) — доктор медичних наук (2003), професор (2005), виконуючий обов’язки завідувача кафедри хірургії серця та магістральних судин (2015–2016). У 1985 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2003 р. захистив докторську дисертацію «Первинні пухлини серця, проблеми діагностики та хірургічного лікування». Учень академіків М.М. Амосова та Г.В. Книшова, проходив стажування в Сілезькому центрі хвороб серця (м. Забже, Польща). Автор понад 250 наукових праць та 12 винаходів. Науковий напрям: діагностика та хірургічне лікування пухлин серця, набутих і вроджених вад серця. Голова експертної проблемної комісії НМАПО імені П.Л. Шупика «Серцево-судинна хірургія». Член вченої ради ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України» та спеціалізованої вченої ради Д26.555.01 із захисту дисертацій за спеціальністю 14.01.04 «Серцево-судинна хірургія». Лауреат премії імені М.М. Амосова (2005).

Бібліографія:

Опухоли сердца, проблемы диагностики и хирургического лечения. – К., 2005 (в соавт.)

ВИДИБОРЕЦЬ Станіслав Володимирович (1957) – доктор медичних наук (2004), професор (2006), завідувач кафедри гематології і трансфузіології (з 2011 р.). У 1981 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2004 р. захистив докторську дисертацію «Залізодефіцитна анемія в клініці внутрішніх хвороб: метаболічні порушення та обґрунтування підходів до їх корекції». Учень професорів Є.В. Андрущенка, Л.М. Тищенко, С.М. Гайдукової. Автор майже 500 наукових праць. Науковий напрям: діагностика та лікування гематологічних захворювань, метаболічні процеси в організмі при регулярному донорстві крові. Під його керівництвом виконано 1 докторську і 6 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Гематологія і трансфузіологія: Підручник. – К., 2001 (у співавт.)
  • Залізодефіцитна анемія: Навч. посібн. – К., 2001 (у співавт.)
  • Клінічна імуногематологія: Навч. посібн. – К., 2003 (у співавт.)
  • Трансфузіологія: Навч. посібн. – К., 2004 (у співавт.)
  • Анемії: Навч. посібн. – К., 2005 (у співавт.)
  • Основи законодавчого забезпечення діяльності фахівців в службі крові та гематології. – К., 2014 (у співавт.)
  • Прогностичне значення клініко-гематологічних та імунологічних особливостей перебігу множинної мієломи. – К., 2013 (у співавт.)
  • Роль генетических факторов в диагностике и прогнозировании течения острой лейкемии у детей. – К., 2014 (в соавт.)
  • Менеджмент якості у службі крові: Навч. посібн. – Київ-Вашингтон, 2017 (у співавт.)

ВИНОГРАД Наталія Олексіївна (1956) — доктор медичних наук (1996), професор (2001), завідувач кафедри мікробіології та епідеміології (2007–2008). У 1973 р. закінчила Львівський державний медичний інститут. У 1996 р. захистила докторську дисертацію «Мікробіологічні та вірусологічні аспекти лабораторної діагностики та інтерферонотерапії генітальних інфекцій». Учениця професорів Ф.І. Єршова і А.А. Шаткіна. Автор 305 наукових і навчально-методичних праць, серед них 2 монографії, 2 навчальні посібники, 8 авторських свідоцтв на винаходи та патентів України. Науковий напрям: питання екології довкілля та крайової епідеміології (Ку-гарячка, хламідіози, кір, сказ, грип, хантаан-вірусні та герпес-вірусні інфекції, кліщовий енцефаліт, лептоспіроз); епідеміологія та лікування захворювань невенеричної природи, що передаються статевим шляхом; вивчення противірусних та антибактеріальних властивостей нових синтетичних фармакологічних препаратів, а також препаратів рослинного та природного походження; інтерферон та його індуктори. Під її керівництвом виконано 4 кандидатські дисертації. Головний позаштатний епідеміолог МОЗ України (2005), Радник Міністра МНС України з питань протиепідемічного захисту (2005), член редакційної ради журналу «Інфекційні хвороби», член Імунобіологічного комітету МОЗ України.

Бібліографія:

  • Хламідійні інфекції в акушерсько-гінекологічній практиці. – Львів, 1994 (у співавт.)
  • Паразитарні хвороби людини. Гельмінтози: Навч. посібн. – Львів, 2004 (у співавт.)
  • Грип та його профілактика. – К., 2005 (у співавт.)

ВИНОГРАДОВА Серафима Петрівна (1887–1966) — доктор медичних наук (1937), професор (1940), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 2 (1946–1952). У 1915 р. закінчила медичне відділення Київських Вищих жіночих курсів. У 1938 р. захистила докторську дисертацію «Мітогенетичний стан навколоплідних вод при вагітності». Учениця професора Г.Ф. Писемського. Автор понад 100 наукових праць. Уперше в країні почала вивчати проблему патології, обумовленої резус-несумісністю крові матері і плода. Під її керівництвом виконані 12 кандидатських дисертацій. Учні — професори Л.В. Тимошенко, Б.Й. Школьник, З.С. Зембицька, Г.К. Степанковська. Нагороджена орденом Леніна.

ВИШНЯК Галина Микитівна (1929–2002) — доктор медичних наук (1975), професор (1981), завідувач кафедри терапевтичної стоматології № 2 (1980–1996). У 1951 р. закінчила Київський медичний стоматологічний інститут. У 1974 р. захистила докторську дисертацію «Патогенез і клініка парадонтозу при патології статевого визрівання». Учениця професорів І.О. Новика і М.Ф. Данилевського. Автор 160 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: вивчення патогенезу і лікування генералізованих захворювань пародонту при патології органів і систем, вивчення ролі і значення остеопорозу в їх розвитку.

Бібліографія:

  • Пародонтоз у детей и подростков. – М., 1977 (в соавт.)
  • Пародонтология детского возраста. – К., 1981 (в соавт.)
  • Диагностика и лечение заболеваний языка. – К., 1983 

ВЛАДИМИРОВ Олександр Аркадійович (1952) — Заслужений лікар України (1993), доктор медичних наук (2000), професор (2005), завідувач кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини (з 2010 р., до 2013 р. — кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і курортології). У 1975 р. закінчив Одеський медичний інститут імені М.І. Пирогова. На початку трудового шляху гідно представляв вітчизняну медицину на посаді судового лікаря на пароплавах Чорноморського пароплавства (1975–1981), з 1982 р. — у курортній системі профспілок України, з 1987 р. — головний лікар Клінічного санаторію «Жовтень» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». У 2000 р. захистив докторську дисертацію «Комплексне санаторно-курортне лікування вагітних з серцево-судиною патологією». Учень професора Л.Б. Гутман і чл.-кор. НАМН України М.В. Лободи. Автор понад 250 наукових праць, з них 8 монографій, Національного підручника «Фізіотерапія», 4 навчальних посібників та 15 патентів на винаходи. Під його керівництвом захищено 1 докторську і 4 кандидатські дисертації. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006), засновник і головний редактор журналу «Український журнал фізичної і реабілітаційної медицини» (2017). Член Правління і секретар ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», заступник голови Проблемної комісії «Фізіотерапія і курортологія» МОЗ України (2013), засновник і голова Правління громадської організації «Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини» (2014), яку у вересні 2015 р. прийнято до Європейського товариства Фізичної реабілітаційної медицини. Нагороджений орденами «За Заслуги» ІІІ (2013) і ІІ (2017) ступеня, Почесною медаллю імені М.Д. Стражеска НАМН України.

Бібліографія:

  • Лечебные физические факторы у беременных. – СПб., 2004 (в соавт.)
  • Остеохондрозы позвоночника. Клиника лечение и реабилитация. – К., 2008 ( в соавт.)
  • Хронические заболевания нижних конечностей. Клиника, лечение, реабилитация и профилактика. – К., 2010
  • Фізіотерапія: Підручник. – К., 2013 (у співавт.)
  • Магнитолазероультразвуковая терапия. Новые технологии физиотерапевтического лечения. – К., 2016

ВОЗІАНОВ Сергій Олександрович (1960) — доктор медичних наук (1994), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2007), завідувач кафедри урології (з 2012 р.). У 1983 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1994 р. захистив докторську дисертацію «Комплексна діагностика та оперативне лікування раку передміхурової залози». Учень професора А.А. Чайки. Автор понад 350 наукових робіт, 40 монографій, підручників, посібників і довідників, 34 патентів. Науковий напрям: сучасні методи лікування сечокам’яної хвороби. Під його керівництвом захищено 5 докторських і 23 кандидатські дисертації. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2010), лауреат премії НАМН України (2004), директор ДУ «Інститут урології НАМН України» (2011), Президент Асоціації урологів України, член Європейської Асоціації Урологів і Міжнародного урологічного товариства.

Бібліографія:

  • Клініко-фізіологічні основи реабілітації пацієнтів після аллотранспланації нирки. – К., 2006 (у співавт.)
  • Синдром гострої ниркової недостатності у новонароджених. – К., 2008 (у співавт.)
  • Рак передміхурової залози (ред.). – К., 2010
  • Оперативні втручання в онкоурології. – К., 2012 (у співавт.)
  • Рак яєчка і пухлини чоловічних статевих органів. – К., 20142 (у співавт.)
  • Урологія: Підручник (ред.). – К., 2015
  • Геріатрична урологія: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)

ВОЙТЕНКО Георгій Миколайович (1942) — Заслужений лікар України (2009), доктор медичних наук (1989), професор (1992), завідувач кафедри клінічної фармакології та фітотерапії (1990–1993). У 1966 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1989 р. захистив докторську дисертацію «Фармакологічне дослідження поліфенольних сполук та їх композицій з пектином в умовах патології шлунка і органів гепатопанкреатодунальної системи». Учень професора М.І. Луганського. Автор понад 300 наукових праць, 18 авторських винаходів. Наукові напрями: розробка та запровадження композиційних препаратів з рослинних полімерів та антиоксидантів, судово-фармакологічна експертиза, фармаконагляд, клінічна фармакологія акто- та радіопротекторів, адаптогенів, фітотерапія в педіатрії, фармако-анестезіологія, експериментальна токсикологія. Під його керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація. Нагороджений медаллю, знаком «Винахідник СРСР». Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Корисні властивості ягідних рослин України. – К., 1990
  • Фітотерапія радіаційних уражень. – К., 1991 

ВОЛОХА Алла Петрівна (1961) — доктор медичних наук (2009), завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології (з 2016 р.). У 1983 р. закінчила Київський медичний інститут. У 2009 р. захистила докторську дисертацію «Особливості перебігу первинних дефіцитів антитілоутворення у дітей, удосконалення ранніх критеріїв діагностики та обґрунтування диференційованих підходів до лікування». Вихованка школи професора Л.І. Чернишової. Автор і співавтор 160 наукових праць, у т. ч. 3 національних підручників. Наукові напрями: первинні імунодефіцити, ВІЛ-інфекція у дітей, імунопрофілактика інфекцій­них хвороб. Головний дитячий імунолог ДОЗ КМДА (2002–2010), декан педіатричного факультету (2015–2016).

Бібліографія:

  • Дитяча імунологія: Підручник. – К., 2013 (у співавт.)
  • Інфекційні хвороби у дітей: Підручник. – К., 2016 (у співавт.)
  • Вакцинація дітей з ВІЛ-інфекцією. – К., 2015 (у співавт.)
  • Епштейн-Барр вірусна інфекція у дітей. – К., 2000

ВОЛОЩЕНКО Олег Гнатович (1934) — доктор медичних наук (1984), професор (1991), завідувач кафедри комунальної гігієни (1989–1992). У 1958 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1983 р. захистив докторську дисертацію «Наукові основи гігієнічної регламентації синтетичних миючих засобів». Учень академіка М.Г. Шандали. Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: наукові основи гігієни зовнішнього середовища. Під його керівництвом виконані 10 кандидатських дисертацій. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Санитарно-токсикологическая характеристика препаратов бытовой химии. – К., 1986
  • Гигиена применения синтетических моющих средств. – К., 1990 (в соавт.) 

ВОРОНЕНКО Юрій Васильович (1950) — академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1991), професор (1991), ректор (з 2002 р.), завідувач кафедри управління охороною здоров’я (2004–2015). У 1973 р. закінчив з відзнакою санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту. Пройшов шлях від аспіранта (1973–1976), асистента (1976–1983), доцента (1983–1990), професора (1991) кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я зазначеного вищого навчального закладу до завідування нею (1990–2003). У 1991 р. захистив докторську дисертацію «Соціально-гігієнічні основи профілактики і етапного лікування опіків». У 1995–2002 рр. — начальник Головного управління освіти, науки та інформаційно-аналітичного забезпечення МОЗ України. Один з провідних учених в галузі соціальної медицини. Основні напрями наукової діяльності: соціальні проблеми медицини та організації охорони здоров’я, стратегія і тактика розвитку сфери охорони здоров’я, спеціалізована медична допомога, медична статистика, обґрунтування змісту й організації підготовки лікарів і провізорів та їх безперервного професійного розвитку. За його участі розроблені державні і галузеві стандарти медичної освіти, впроваджено принципово новий механізм діагностики рівня знань і вмінь фахівців-медиків — ліцензійний медичний іспит і кредитно-рейтингова система у безперервному професійному розвитку. Обґрунтував необхідність запровадження резидентури в системі післядипломної підготовки лікарів в Україні. За його керівництва розроблено і запроваджено проект фундаментальної півторарічної підготовки управлінців для охорони здоров’я. Співавтор проектів Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, багатьох указів Президента України, законів України, постанов Кабінету Міністрів України з питань охорони здоров’я. Встановив соціально-гігієнічні закономірності епідеміології опіків в Україні. Розробив систему профілактики опіків і модель етапного лікування постраждалих. Обґрунтував принципи організації спеціалізованої допомоги при опіках і нормативи потреби в комбустіологічних ліжках і лікарях-комбустіологах. Йому належить пріоритет розробки методології вибіркових рандомізованих епідеміологічних досліджень госпітальної захворюваності, статистики факторів ризику у навколишньому середовищі, методик стандартизації середніх величин у госпітальній статистиці, пробіт-аналізу летальності в стаціонарі тощо. Бере участь у розробці моделей управління підсистемами охорони здоров’я та зміцнення популяційного здоров’я України відповідно до Європейських стратегій. Автор понад 580 наукових праць, у т. ч. автор і співавтор 14 підручників, 40 навчальних посібників і 39 монографій та окремих розділів у них. За його наукового консультування та керівництва підготовлено 13 докторів і 10 кандидатів медичних наук. Заслужений діяч науки і техніки України (1999), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Академік АН ВШ України (1996), Європейської Академії природничих наук (2008), АМН Польщі (2003) та Міжнародної медичної академії імені Альберта Швейцера (2003), голова науково-методичної комісії з медицини та фармації МОЗ України; член Президії НАМН України, Колегії МОЗ України, вченої медичної ради МОЗ України, Державної акредитаційної комісії МОН України, секції з медицини Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, Президії товариства Червоного Хреста України, Опікунської ради БО «Благодійний фонд ²Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова²»; голова спеціалізованої вченої ради при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за спеціальністю 14.02.03 «Соціальна медицина». Повний кавалер орденів «За заслуги». Нагороджений орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня, Золотою медаллю Альберта Швейцера, почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, МОЗ, МОН, МО, МВС України, КМДА та КОДА, відзнакою Київської міськдержадміністрації «Знак Пошани». Головний редактор журналів «Инновационные технологии в медицине», «Медична освіта»; шеф-редактор журналу «Сімейна медицина»; перший заступник головного редактора журналів «Проблеми медичної науки і освіти» та «Науковий журнал МОЗ України»; науковий редактор журналів «Здоров’я суспільства», «Екстрена медицина: від науки до практики»; голова редакційної ради журналу «Мистецтво лікування».

Бібліографія:

  • Загальна гігієна. – К., 1995 (у співавт.)
  • Соціальна медицина та організація охорони здоров’я. – Тернопіль, 2002 (у співавт.)
  • Статистика охорони здоров’я. – К., 2002 (у співавт.)
  • Організація первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні: сучасний стан та нормативно-правові документи, що регламентують роботу сімейних лікарів. – К., 2001 (у співавт.)
  • Менеджмент та лідерство в медсестринстві. – Тернопіль, 2001 (у співавт.)
  • Інформаційні технології в охороні здоров’я і практичній медицині. – К., 2003 (у співавт.)
  • Система управління якістю медичної освіти в Україні. – Дніпропетровськ, 2003 (у співавт.)
  • Стратегії і методи навчання в післядипломній медичній освіті. – К., 2004 (у співавт.)
  • Сімейна медицина в Україні: об’єктивні та суб’єктивні чинники затримки впровадження // Журнал АМН України, 2005
  • Технології дистанційного навчання в медицині // Мистецтво лікування, 2005 (у співавт.)
  • Эпидемиологические методы изучения неинфекционных заболеваний. – К., 2005 (в соавт.)
  • Визначення критеріїв якості в системі безперервного професійного розвитку лікарів // Медична освіта, 2007 (у співавт.)
  • Гигиена и экология. – Винница, 2008 (в соавт.)
  • Нові технології навчання менеджменту в медицині. – К., 2009 (у співавт.)
  • Управління охороною здоров’я. – К., 2010 (у співавт.)
  • Дидактичні технології викладання питань репродуктивного здоров’я. – К., 2011 (у співавт.)
  • Фінансовий менеджмент з основами економіки охорони здоров’я. – К., 2011 (у співавт.)
  • Менеджмент в охороні здоров’я. – К., 2014
  • Сучасні напрями менеджменту в охороні здоров’я. – К., 2015 (у співавт.)
  • Управління якістю медичної допомоги: науково-практичні підходи до вдосконалення. – К., 2016 (у співавт.)
  • Бізнес-планування в охороні здоров’я. – К., 2016 (у співавт.) 

ГАВУРА Віктор Васильович (1950) — доктор медичних наук (1992), професор (1994), завідувач кафедри мікробіології і епідеміології (2009–2014). У 1975 р. закінчив Запорізький медичний інститут. У 1992 р. захистив докторську дисертацію. Працював викладачем Вінницького медичного університету (1983–1995), 1996 – начальником лікувально-профілакичного відділу Чернігівського управління охорони здоров’я (1996–2001), з 2001 р. — професор кафедри мікробіології і епідеміології. Науковий напрям: проблеми вірусних гепатитів, сучасний інфекційний процес та стратегія боротьби з інфекційними хворобами. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у селах поблизу м. Овруч Житомирської області.

Бібліографія:

  • Динамика некоторых иммунологических показателей у больных с гриппозными поражениями нервной системы // Врачебное дело, 1980
  • Клиника и дифференциальная диагностика серозных менингитов и вирусных менингоэнцефалитов // Клиническая медицина, 1984
  • Вирусный гепатит В и СПИД // Клиническая медицина, 1993
  • Синдром приобретенного иммунодефицита и профессиональные аспекты медицины // Терапевтический архив, 1994
  • Современный эпидемический процесс и стратегия борьбы с инфекционными болезнями // Ліки України, 2003 

ГАЙДУКОВА Світлана Миколаївна (1945) — Заслужений діяч науки і техніки України (2004), доктор медичних наук (1995), професор (1996), завідувач кафедри гематології і трансфузіології (1992–2011). У 1969 р. закінчила Луганський медичний інститут. У 1995 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-гематологічна, цитохімічна та імунофенотипічна характеристика злоякісних лімфопроліферативних захворювань». Учениця професора А.Ф. Романової. Автор понад 300 наукових праць, у тому числі 4 підручників, 8 посібників. Науковий напрям: вивчення особливостей клініко-гематологічних рис і фенотипу субстратних клітин у хворих з лімфо- та мієлопроліферативними захворюваннями.

Бібліографія:

  • Довідник з клінічної лабораторної діагностики. – К., 1992 (у співавт.)
  • Клінічна імуногематологія: Навч.-метод. посібн. – К., 2003 (у співавт.)
  • Анемії: Посібник. – К., 2005 (у співавт.)
  • Керівництво з приготування, використання та забезпечення якості компонентів крові: Посібник. – К., 2006 (у співавт.)
  • Реінфузія крові. – К., 2013 (у співавт.)
  • Прогностичне значення клініко-гематологічних та імунологічних особливостей перебігу множинної мієломи. – К., 2013 (у співавт.)
  • Основи законодавчого забезпечення діяльності фахівців в службі крові та гематології: Керівництво. – К., 2014 (у співавт.)
  • Донорство: залучення донорів крові та її компонентів: Навч. посібн. – Київ-Вашингтон, 2017 (у співавт.) 

ГАМБУРГ Агнеса Михайлівна (1900–1980) — доктор медичних наук (1942), професор (1945), завідувач кафедри судової медицини (1938–1972). У 1924 р. закінчила Саратовський медичний інститут. У 1942 р. захистила докторську дисертацію «Судово-медична експертиза звинуваченого». Учениця професора М.І. Райського. Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: судово-медична травматологія. Учні — професори В.І. Добряк, Ю.П. Шупик.

Бібліографія:

  • Судебно-медицинская экспертиза механической травмы. – К., 1973
  • Судебная медицина. – К., 1976 (у співавт.) 

ГАНДЖА Ігор Михайлович (1925–2007) — Заслужений діяч науки і техніки України (1987), доктор медичних наук (1961), професор (1963), академік АН ВШ України (1993), завідувач кафедри терапії № 1 (1962–1993). У 1946 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1959 р. захистив докторську дисертацію «Стан серцево-судинної системи при захворюваннях печінки і жовчних шляхів». Вихованець Київської терапевтичної школи, аспірант академіка М.Д. Стражеска. Автор і співавтор понад 350 наукових робіт, у т. ч. 18 монографій. Основні наукові напрями: вивчення запальних захворювань серцевого м’язу, ревматизму, дифузних захворювань сполучної тканини, патогенезу атеросклерозу, захворювань печінки та хронічних захворювань жовчних шляхів, васкулітів судин малого кола кровообігу. Під його керівництвом виконані 10 докторських і 21 кандидатська дисертації. Учні — професори І.П. Лернер, М.Д. Когут, П.С. Федишин, М.К. Фуркало, Г.І. Лисенко.

Бібліографія:

  • Сердечно-сосудистая система при болезни печени и желчных путей. – К., 1961
  • Поражение легких при ревматизме и некоторых аллергических заболеваниях. – К., 1969 (в соавт.)
  • Поражение сосудов при аллергических заболеваниях. – К., 1972 (в соавт.)
  • Атеросклероз. – К., 1972, 1978 (в соавт.)
  • Система иммунитета при заболеваниях внутренних органов. – К., 1985 (в соавт.)
  • Фармакологическая регуляция воспалений. – К., 1987 (в соавт.)
  • Системные заболевания соединительной ткани. – К., 1988 (в соавт.)
  • Довідник з клінічної лабораторної діагностики. – К., 1992 (у співавт.)
  • Некоронарогенні захворювання серцевого м’язу. – К., 1993 (у співавт.)
  • Ревматологія. – К., 1996 (у співавт.)

ГЕБЕШ Василь Васильович (1938) — доктор медичних наук (1983), професор (1991), завідувач кафедри інфекційних хвороб (1988–2010). У 1962 р. закінчив медичний факультет Ужгородського університету. У 1983 р. захистив докторську дисертацію «Лікування та наслідки гострої дизентерії». Учень професора І.Л. Богданова. Автор понад 350 наукових праць, у т. ч. трьох монографій. Науковий напрям: патогенез, лікування та наслідки менінгітів, гострих кишкових і герпетичних інфекцій, вірусних гепатитів, лептоспірозів і кору. Під його керівництвом виконані 3 кандидатські дисертації. Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я (1976), освіти (2003).

Бібліографія:

  • Вірусні менінгіти. – К., 1976 (у співавт).
  • Довідник з диференційної діагностики інфекційних захворювань. – К., 1983, 1986 (у співавт.)

ГЕЛЬФЕР Петро Ісайович (1897–1978) — кандидат медичних наук, професор (1937 р. за сукупністю праць), завідувач кафедри урології (1945–1953). У 1919 р. закінчив медичний факультет Київського університету, стажувався з урології в Німеччині та Франції (1927). Кандидатська дисертація «Нефроптоз». Учень академіка О.П. Кримова, доцента С.Я. Ратнера. Автор близько 100 наукових праць. Науковий напрям: питання сечокам’яної хвороби, нефроптозу, аденоми передміхурової залози, пієлонефриту, пухлин сечостатевої системи, туберкульозу нирок. Учні — професори В.І. Сапсай, Х.П. Блатной. Нагороджений медалями.

Бібліографія:

  • Серологическая проба при опухолях мочевого пузыря. – М., 1927 (в соавт.)
  • Патологические изменения в мочеполовом аппарате у мужчин в пожилом и старческом возрасте. – К., 1965 (в соавт.)

ГЕРАСИМЕНКО Тихон Никифорович (1903–1964) — кандидат медичних наук (1947), доцент (1952), виконуючий обов’язки завідувача кафедри офтальмології (1954–1964). У 1947 р. захистив кандидатську дисертацію «Сульфаниламиды и антибиотики при глазных заболеваниях». У 1948–1954 рр. очолював кафедру очних хвороб Станіславського медичного університету (нині ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»), працював у 1950–1952 рр. деканом лікувального факультету. 

ГЕРЦЕН Генріх Іванович (1945) — Заслужений діяч науки і техніки України (2009), доктор медичних наук (1983), професор (1991), завідувач кафедри ортопедії і травматології № 1 (з 2001 р). У 1968 р. закінчив Одеський медичний інститут. У 1982 р. захистив докторську дисертацію «Ускладнення оперативного лікування набутого звиху стегна у підлітків і дорослих». Учень професора В. М. Левенця. Автор понад 350 наукових праць, 2 монографій, 6 навчально-методичних посібників. Науковий напрям: остеосинтез, артроскопія, ендопротезування, реконструктивно-відновні операції на суглобах. Підготував 8 докторів та кандидатів медичних наук. Нагороджений Грамотою Президента України (2004).

Бібліографія:

  • Реабилитация детей и подростков с поражением органов опоры и движений в санаторно-курортных условиях. – М., 1991 (в соавт.)
  • Травматологія літнього віку: Підручник, у 5-ти томах (ред.). – К., 2003, 2005, 2006, 2007, 2013
  • Травматологія літнього віку: Підручник, т. 2, 2-е вид. (ред.). – К., 2014

ГЕТЬМАН Вадим Григорович (1949) — Заслужений лікар України (2010), доктор медичних наук (1999), професор (2003), завідувач кафедри торакальної хірургії та пульмонології (з 2009 р.). У 1972 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. У 1998 р. захистив докторську дисертацію «Реконструктивно-відновна хірургія пошкоджень каркасу грудної стінки та їх наслідків». Учень професора О.М. Авілової. Автор і співавтор понад 190 наукових праць. Під його керівництвом підготовлено 1 докторську і 2 кандидатські дисертації.

Бібліографія:

  • Торакальна травма. – К., 2005 (у співавт.)
  • Тораскопія у невідкладній грудній хірургії. – К., 1986 (у співавт.)
  • Клінічна тораскопія. – К., 1990 (у співавт.)
  • Історія хірургії дитячого віку України. – К., 2012 (у співавт.)
  • Політравма. – К., 2012 

ГИРІН Віталій Миколайович (1936–2002) — Заслужений діяч науки і техніки України (1993), доктор медичних наук (1982), професор (1985), перший завідувач кафедри вірусології (1985–2002). У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1982 р. захистив докторську дисертацію «Ентеровіруси в стічних водах і наукове обґрунтування засобів деконтамінації». Вихованець Київської наукової школи мікробіологів і вірусологів (професори С.С. Дяченко, В.Ф. Голуб, В.П. Широбоков). Автор 185 наукових праць, у т. ч. 9 монографій, підручників. Науковий напрям: вивчення екологічних питань розповсюдження ентеровірусів, ентеробактерій у стічних водах та інших об’єктах зовнішнього середовища. Обґрунтував закономірності очистки стічних вод від патогенних вірусів і бактерій на бар’єрних спорудах великого міста, розробив нові методи концентрації та виявлення ентеровірусів та інших агентів із зовнішнього середовища та організму людини. Під його керівництвом виконані 3 докторські і 4 кандидатські дисертації. Заступник міністра охорони здоров’я України (1978–1984). Ректор Київського державного інституту удосконалення лікарів (Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика) з 1984 по 2002 рр. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Бібліографія:

  • Санитарно-бактериологическое и вирусологическое исследование воды. – К., 1981 (в соавт.)
  • Экология энтеровирусов. – К., 1988 (в соавт.)
  • Синдром приобретенного иммунодефицита. – К., 1991 (в соавт.)
  • Руководство к практическим занятиям по вирусологии. – К., 1992 (в соавт.)
  • Підручник з епідеміології. – К., 1993 (у співавт.)
  • Посібник з медичної вірусології. – К., 1995 (у співавт.) 

ГЛУХЕНЬКИЙ Борис Тихонович (1925–2015) — доктор медичних наук (1974), професор (1979), завідувач кафедри дерматовенерології (1978–1993). У 1947 р. закінчив Львівський медичний інститут. У 1974 р. захистив докторську дисертацію «Матеріали до патогенезу екземи (клініко-експериментальне дослідження)». Вихованець Київської дерматологічної школи, учень професора М.М. Кузнеця. Науковий напрям: вивчення патогенезу імунозалежних дерматозів, ролі гормонів наднирників у патогенезі дерматозів, імунологічного стану хворих на дерматози, удосконалення методів лікування хворих на сифіліс і гонорею. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 11 кандидатських дисертацій. Нагороджений медаллю. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Гнойничковые заболевания кожи. – К., 1983 (в соавт.)
  • Справочник по врачебной косметике. – К., 1986 (в соавт.)
  • Болезни, передающиеся половым путем. – К., 1989 (раздел)
  • Иммунозависимые дерматозы. – К., 1990 (в соавт.) 

ГОВОРОВА Марія Степанівна (1914–1973) — доктор медичних наук (1960), професор, завідувач кафедри дієтології (1965–1973, з 1972 р. — гастроентерології і дієтології). У 1936 р. закінчила Харківський медичний інститут. У 1960 р. захистила докторську дисертацію «Найближчі та віддалені наслідки резекції шлунку у хворих на виразкову хворобу». Автор понад 50 наукових праць. Під її керівництвом виконані 5 кандидатських дисертацій. 

ГОЄР Ярослав Володимирович (1937) — доктор медичних наук (1984), професор (1987), завідувач кафедри швидкої та невідкладної медичної допомоги (1988–1991). У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1984 р. захистив докторську дисертацію «Реконструктивно-відновча хірургія рубцевих стриктур стравоходу». Вихованець хірургічної школи академіка О.О. Шалімова. Автор 114 наукових праць. Науковий напрям: оперативні втручання при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, стравоходу, печінки. 

ГОЛОВЧЕНКО Юрій Іванович (1943) — Заслужений діяч науки і техніки України (2006), доктор медичних наук (1979), професор (1981), завідувач кафедри нервових хвороб (з 1980 р.). У 1966 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1979 р. захистив докторську дисертацію «Вікові зміни нервових стовбурів». Учень професора Д.І. Панченка. Автор понад 350 наукових праць, більше 60 впроваджень. Науковий напрям: захворювання периферійного відділу нервової системи та судинні захворювання головного мозку, спадкові захворювання нервової системи. Під його керівництвом виконані 12 докторських і 21 кандидатська дисертації. Головний позаштатний невропатолог МОЗ України (1983–2003), декан терапевтичного факультету (1985–1995). Голова спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 зі спеціальності «Нервові хвороби» (з 1998 р.), віце-президент президії Українського товариства неврологів та психіатрів, член президії Науково-практичного товариства неврологів м. Києва, позаштатний консультант Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

Бібліографія:

  • Парастетическая мералгия. – К., 1971
  • Возрастные изменения нервных стволов. – К., 1983
  • Нейрофизиологические методы в диагностике поражений спинного мозга (ред.). – Чернигов, 2017

ГОЛУБЧИКОВ Михайло Васильович (1955) — доктор медичних наук (1996), професор (2001), завідувач кафедри медичної статистики (з 2001 р.). У 1979 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1996 р. захистив докторську дисертацію «Комплексне дослідження стану здоров’я дитячого населення в різних регіонах України». Учень академіка Є.Г. Гончарука, професора М.І. Хижняка. Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 підручників, 3 навчальних посібників, 13 методичних рекомендацій. Науковий напрям: медична статистика, інформаційна підтримка реформ охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Статистика охорони здоров’я: Навч.-метод. посібн. – К., 2000 (у співавт.)
  • Статистика охорони здоров’я: Підручник. – К., 2002 (у співавт.)
  • Біостатистика: Підручник для студентів ВМНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації. – К., 2009 (у співавт.)
  • Управління охороною здоров’я (для післядипломної освіти): Навч.-метод. посібн. – К., 2010. (у співавт.) 

ГОЛЯНОВСЬКИЙ Олег Володимирович (1957) — доктор медичних наук (2011), професор (2012), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (з 2011 р.). У 1980 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2011 р. захистив докторську дисертацію «Прогнозування, профілактика і терапія масивних акушерських кровотеч». Учень професорів Я.П. Сольського і Б.М. Венцківського. Автор близько 200 наукових публікацій, з них 4 монографії, 7 методичних рекомендацій, 9 патентів на корисну модель. Науковий напрям: запровадження інноваційних технологій в акушерстві та гінекології (використання медикаментозного й технічного супроводу за розвитку масивних акушерських кровотеч з використанням органозберігаючих методик хірургічного гемостазу). Під його керівництвом виконано 3 кандидатські дисертації. Член Президії Асоціації акушерів-гінекологів України, комісії МОЗ України з розгляду випадків материнської смертності.

Бібліографія:

  • Вагітність і туберкульоз легень: Навч. посібн. – К., 2002
  • Масивні акушерські кровотечі. – К., 2010
  • Кровотечі в практиці акушера-гінеколога: Навч. посібн. – К., 2013
  • Акушерство та гінекологія. Том 1. Акушерство. Глава 12. Акушерські кровотечі. Геморагічний шок в акушерській практиці. Глава 13. Синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові в акушерстві. – Харків, 2014
  • Ведення пологів та розродження: Навч. посібн. – К., 2016 (ред.) 

ГОНЧАР Олексій Андрійович (1942) — доктор медичних наук (1999), професор (2005), завідувач кафедри променевої діагностики (1994–1999). У 1966 р. закінчив Вінницький медичний інститут імені М.І. Пирогова. У 1999 р. захистив докторську дисертацію «Променева діагностика перинатальних мозкових уражень у новонароджених і дітей грудного віку». Учень професора Г.Ю. Коваль. Автор 125 наукових праць, у т. ч. 1 монографії, 5 підручників. Науковий напрям: морфологічний субстрат симптомів інтроскопічного зображення, нейрорадіологія новонароджених і дітей грудного віку. У 1989 р. організував і з того часу очолює клінічну базу кафедри в Київській міській дитячій клінічній лікарні № 1 для підготовки медичних кадрів з педіатричної радіології.

Бібліографія:

  • Рентгенодиагностика заболеваний и повреждений черепа. – К., 1984 (в соавт.)
  • Основы медицинской рентгенотехники и методики рентгенологического исследования в клинической практике. – К., 1991 (в соавт.)
  • Променева діагностика: у 2-х т. – К., 1998, 2002, 2009 (у співавт.) 

ГОРБУНОВА Ольга Володимирівна (1969) — доктор медичних наук (2007), доцент (2012), завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології (з 2016 р.). У 1992 р. закінчила Київський медичний інститут. У 2007 р. захистила докторську дисертацію «Патологія репродуктивної системи у жінок з оперованою маткою». Учениця члена-кореспондента НАМН України, професора Ю.П. Вдовиченка. Автор 58 друкованих наукових робіт, 2 патентів. Науковий напрям: репродуктивне здоров’я жінок з оперованою маткою, пренатальна діагностика і прегравідарна підготовка. Під її керівництвом захищено 9 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

Актуальні питання акушерства у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)

ГОРДІН Борис Леонідович — кандидат медичних наук, доцент, завідувач кафедри гігієни харчування (1939–1951). 

ГОРОВЕНКО Наталія Григорівна (1951) — член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (2000), професор (2002), Заслужений діяч науки і техніки України (2003), завідувач кафедри медичної та лабораторної генетики (з 2000 р.). У 1969 р. закінчила Київський медичний інститут. У 2000 р. захистила докторську дисертацію «Діагностика і лікування хворих на муковісцидоз в амбулаторних умовах та реадаптація їх сімей». Учениця професорів В.Д. Дишлового і В.М. Сидельникова. З медичної генетики стажувалася в Канаді, з алергології – у Великій Британії. Автор понад 800 наукових праць, у тому числі розділів підручників, монографій, посібників, методичних рекомендацій, 7 інформаційних листів, 22 патентів на винаходи. Науковий напрям: розвиток засад персоніфікованої, предиктивної медицини в Україні, наукове обґрунтування запровадження результатів досліджень геному людини в клінічну практику, вивчення ролі генетичних і середовищних факторів у виникненні та перебігу спадкової і набутої патології на різних етапах онтогенезу, дослідження моногенної та мультифакторної патології, генетичних і біохімічних порушень, що лежать в основі метаболічних орфанних захворювань. Започаткувала нові напрямки розвитку медичної генетики в Україні, зокрема визначення ступеня генетичної обумовленості мультифакторної патології для розробки індивідуальних схем лікування і профілактики цих захворювань. Першою на теренах України розпочала фармакогеномні дослідження маркерів ризику розвитку небажаних ускладнень медикаментозної терапії та їх запровадження у практику. Багато зусиль доклала до запровадження в наукові дослідження, а згодом і в практику охорони здоров’я, молекулярно-генетичних методів, їх стандартизації. Є провідним експертом України з проблеми муковісцидозу. Під її керівництвом виконані 3 докторські і 20 кандидатських дисертацій. Член ради Державного фонду фундаментальних досліджень при КМ України, експертної ради ДАК України, голова підкомісії МОЗ України для визначення необхідності в призначенні, відміні, перерозподілі лікарських засобів громадянам, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, за напрямком «Метаболічні захворювання», член редколегії 15 наукових фахових журналів, президент Всеукраїнської асоціації спеціалістів з медичної та лабораторної генетики. Нагороджена Почесною грамотою КМ України, Почесними грамотами МОЗ України, Дипломом Президії НАМН України.

Бібліографія:

  • Duplication of (12)(pter-q13.3) combined with deletion of (22)(pter-q11.2) in a patient with features of both chromosome aberrations // European Journal of Medical Genetics, 2006
  • Evidence for association of the rs17822931-A Allele in ABCC11 with a decreased risk of estrogen receptor-negative breast cancer // Acta Medica Nagasakiensia, 2012
  • Genetic polymorphisms of the renin-angiotensin system in breast cancer patients // Exp. Oncol, 2013
  • Peculiarities of Polymorphism in Glutathione S-transferase Genes in Newborns From Different Ecological Zones of Ivano-Frankivsk region // European Journal of Medicine, 2014
  • Оптимізація біохімічної та молекулярно-генетичної діагностики мукополісахаридозу І типу в Україні // Досягнення біології та медицини, 2014
  • Клінічні особливості, молекулярно-генетичні та інші фактори ризику розвитку і перебігу інсультів у дітей. – Вінниця, 2016
  • Efficiency of application of different DNA probes in identifying marker chromosomes // Biopolymers & Cell, 2016
  • Спадкові захворювання // У кн.: Педіатрія: Підручник. – Вінниця, 2016 (розділ)
  • Ранні репродуктивні втрати. – Київ, 2016 (у співавт.)
  • Безплідність та захворювання молочної залози. – Київ-Полтава, 2017 (у співавт.) 

ГОРОДЕЦЬКА Емма Генріхівна (1902–1989) — доктор медичних наук (1954), професор (1955), перша завідувач кафедри педіатрії № 2 (1959–1973). У 1924 р. закінчила медичний факультет Саратовського університету. У 1953 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-рентгенологічна діагностика патологічних станів в коріннях легень у дітей». Учениця професора О.В. Черкасова. Автор 82 наукових праць. Науковий напрям: ревматизм і хвороби серцево-судинної системи у дітей, захворювання органів травної системи. Засновник розробок із захворювання підшлункової залози у дітей. Учні — член-кореспондент НАМН України В.М. Сидельников, професор Ж.П. Гудзенко. 

ГОРОДЕЦЬКИЙ Олексій Опанасович (1897–1967) — член-кореспондент АН УРСР (1957), доктор медичних наук (1940), професор (1944), завідувач кафедр рентгенології (1944–1957, з 1954 р. — рентгенології та радіології). У 1924 р. закінчив Саратовський медичний інститут. У 1940 р. захистив докторську дисер­тацію «Рентгенкімографічне дослідження впливу навантаження на серце». Вихованець Московської школи рентгенологів. Автор 55 наукових праць. Науковий напрям: рентгенофізіологічні дослідження серцево-судинної системи, радіологічні дослідження. Засновник клініко-рентгенофункціональних і радіологічних досліджень. Учні — професори Т.П. Сиваченко, Є.Ю. Чеботарьова, Г.Ю. Коваль, С.М. Одерій, М.М. Загородська, В.Ю. Арунгазієв, Н.С. Чукова, Г.І. Розенфельд, В.О. Барабой. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Бібліографія:

  • Биологическое действие ионизирующих проникающих излучений. – К., 1955
  • Выведение из организма некоторых радиоактивных веществ. – К., 1959 (в соавт.)
  • Очерки по радиобилогии. – К., 1961 

ГРИЦЕНКО Олена Миколаївна (1940) — доктор фармацевтичних наук (1991), завідувач кафедри фармакогнозії і фармакології (1985–1987, ), фармацевтичної хімії та фармакогнозії (1992–2004). У 1961 р. закінчила Харківський фармацевтичний інститут. У 1990 р. захистила докторську дисертацію «Растительные полисахариды и биологически активные вещества фенольной, лактонной и пиразолоновой природы в модельных системах и лекарственных средствах». Автор майже 200 наукових праць, авторського свідоцтва і 3 патентів і довідника. Науковий напрям: взаємодія біологічно активних речовин (БАР) у лікарських засобах, розробка інформаційних технологій вивчення процесів взаємодії БАР та прогнозування терапевтичної ефективності лікарських препаратів. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 3 кандидатські дисертації. Нагороджена медалями, Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

Справочник провизора-аналитика. – К., 1989 (раздел) 

ГРИШИН Сергій Іванович (1898–1982) — доктор медичних наук (1956), професор (1959), завідувач кафедри епідеміології (1958–1973). У 1926 р. закінчив Ленінградський медичний інститут. У 1956 р. захистив докторську дисертацію «Дизентерійний бактеріофаг та його мінливість під дією збудників дизентерії Флекснера». Учень академіків А.А. Грекова, М.І. Ходукіна. Автор 86 наукових праць, у т. ч. 1 монографії. Науковий напрям: епідеміологічне значення механізму передачі кишкових інфекцій та особливості інфекційного процесу. Серед учнів — академік Г.А. Абідов. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

ГРОХОЛЬСЬКИЙ Анатолій Павлович (1932) — доктор медичних наук (1984), професор (1987), завідувач кафедри терапевтичної стоматології № 1 (1990–2002). У 1962 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1984 р. захистив докторську дисертацію «Використання низьких температур при лікуванні хвороб парадонту та слизової оболонки ротової порожнини (клініко-експериментальне дослідження)». Вихованець Київської школи стоматологів-терапевтів, учень професорів І.О. Новіка і М.Ф. Данилевського. Засновник наукової школи «Низькі температури в стоматології». Автор 228 наукових праць, 12 авторських свідоцтв, 4 деклараційних патентів, 20 раціоналізаторських пропозицій. Науковий напрям: лікування захворювань пародонту та слизової оболонки порожнини рота. Під його керівництвом виконані 7 кандидатських дисертацій. Нагороджений медалями.

Бібліографія:

  • Зубные отложения при болезнях пародонта. – Ташкент, 1982 (в соавт.)
  • Руководство к практическим занятиям по терапевтической стоматологии. – К., 1990 (в соавт.)
  • Применение низких и высоких температур в стоматологии. – К., 1990 (в соавт.)
  • Руководство к практическим занятиям по терапевтической стоматологии (фантомный курс). – Львов, 1992 (в соавт.)
  • Врачебные ошибки в стоматологии. – К., 1994 (в соавт.)
  • Нетрадиционные методы лечения в стоматологии. – К., 1995 (в соавт.)
  • Назубные отложения. – К., 1998 (в соавт.) 

ГУБСЬКА Алла Никанорівна (1918–2003) — доктор медичних наук (1965), професор (1968), завідувач кафедри ортопедичної стоматології (1965–1985). У 1940 р. закінчила Харківський стоматологічний інститут. У 1965 р. захистила докторську дисертацію «Вторинні деформації щелепно-лицевої області при вроджених розщілинах губи та піднебіння». Автор 75 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: деформації щелепно-лицевої області. Під її керівництвом виконані 7 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

Обезболивание в ортопедической стоматологии. – К., 1982 

ГУБСЬКИЙ Іван Максимович (1917–1997) — кандидат фармацевтичних наук (1965), доцент (1969), завідувач кафедри організації і економіки фармацевтичної справи (1978–1986). У 1940 р. закінчив Харківський фармацевтичний інститут. Автор 140 наукових праць. Науковий напрям: організація та економіка фармації. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, «Знак Пошани», медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Краткий справочник аптечного работника. – К., 1958
  • Організація і економіка фармацевтичної справи. – К., 1962, 1976
  • Аптечна справа в УРСР. – К., 1964

ГУБСЬКИЙ Юрій Іванович (1945) — член-кореспондент НАМН України (1994), доктор медичних наук (1985), професор (1987), Заслужений діяч науки і техніки України (1997), завідувач кафедри паліативної та хоспісної медицини (2010–2014, з 2015 р.). У 1969 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1984 р. захистив докторську дисертацію «Молекулярые механизмы повреждения мембран гепатоцитов при экспериментальном поражении печени». Учень професорів А.М. Утевського та Є.Ф. Шамрая. Автор понад 650 наукових робіт. Науковий напрям: біохімічна, клінічна фармакологія і токсикологія; медична біохімія, використання новітніх біомедичних технологій у паліативній та хоспісній медицині; медико-соціальні проблеми паліативної та хоспісної медицини. За його наукового консультування та керівництва підготовлено 17 докторських і 13 кандидатських дисертацій. Начальник управління медичних, біологічних, хімічних та аграрних наук Вищої Атестаційної комісії України (1992–2000), Головний учений секретар АМН України (1993–1997), завідувач кафедри біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії НМУ імені О.О. Богомольця (1997–2010), начальник науково-координаційного управління Президії НАМН України (2016). Головний редактор журналу «Медична та клінічна хімія», науковий редактор журналу «Медична реабілітація та паліативна допомога», член редакційної колегії «Українського біохімічного журналу», «Журналу НАМН України. Голова Експертної Проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Біологічна та медична хімія». Лауреат Академічних премій НАМН України з профілактичної (1997) і теоретичної (2007) медицини. Нагороджений орденом преподобного Агапіта Печерського І ступеня (2013).

Бібліографія:

  • Коррекция химического поражения печени. – К., 1989
  • Химические катастрофы и экология. – К., 1993 (в соавт.)
  • Лекарственные средства в психофармакологии. – Киев-Харьков, 1998 (в соавт.)
  • Фармакотерапія в паліативній та хоспісній медицині. – К., 2011 (у співавт.)
  • Смерть клетки: свободные радикалы, некроз, апоптоз. – Киев-Винница, 2015
  • Біологічна хімія: Підручник. – К., 2000, 2007, 2011
  • Біоорганічна хімія: Підручник. – К., 2004, 2007 

ГУДЗЕНКО Жанна Прокопівна (1939) — доктор медичних наук (1980), професор (1982), завідувач кафедри педіатрії № 3 (1980–1991). У 1962 р. закінчила Чернівецький медичний інститут. У 1979 р. захистила докторську дисертацію «Особливості панкреатиту у дітей». Учениця професора Е.Г. Городецької. Автор 88 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: клінічна трофологія та набута патологія обміну речовин, дигестивно-метаболічний генез розвитку та формування мультифакторіальних захворювань, порушення ендокринної рівноваги в організмі. Під її керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація.

Бібліографія:

  • Панкреатит у детей. – К., 1980
  • Справочник детского гастроэнтеролога. – К., 1986 (раздел)
  • Заболевания поджелудочной железы. – Ташкент, 1990 (раздел) 

ГЮЛЛІНГ Едуард Вальтерович (1937) — член-кореспондент НАН (1991) і НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1973), професор (1978), перший завідувач кафедри клінічної імунології та алергології (1985–1997). У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «Експериментальне вивчення ролі алергії в патології звукового та вестибулярного аналізаторів». Вихованець Київської школи патофізіологів, учень академіка М.М. Сиротиніна і професора М.Н. Зайка. Автор 220 наукових праць, у т. ч. 2 монографій. Науковий напрям: патологічна фізіологія реактивності, патологічна фізіологія систем регіонарного імунітету. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 30 кандидатських дисертацій. Лауреат Державної премії України (1978), нагороджений медалями.

Бібліографія:

  • Мигдалини — джерело інфекції чи імунітету? – К., 1976
  • Гормоны тимуса и иммунитет. – М., 1977

ДАВИГОРА Микола Дмитрович (1915–1980) — кандидат медичних наук (1955), доцент (1968), завідувач кафедри цивільної оборони (1968–1970). У 1939 р. закінчив Військово-медичну академію. Автор 35 наукових праць. Учасник Другої світової війни. Нагороджений двома орденами, медалями.

Бібліографія:

Перша медична допомога: Підручник. – К., 1973 (у співавт.)

ДАВИДЕНКО Анатолій Олександрович (1921) — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри акушерства і гінекології № 2 (1975–1983). Закінчив Київський медичний інститут. У 1973 р. захистив докторську дисертацію «Трофобластична хвороба». Учень професорів О.Ю. Лур’є, М.К. Даля. Науковий напрям: онкогінекологія. Засновник першого в Україні науково-методичного центру з лікування хоріонепітеліоми (1973).

Бібліографія:

Хорионэпителиома. – К., 1973 

ДАВТЯН Лена Левонівна (1963) — доктор фармацевтичних наук (2006), професор (2008), завідувач кафедри фармацевтичної технології і біофармації (з 2009 р.). У 1985 р. закінчила фармацевтичний факультет Кемеровського державного медичного інституту. У 2006 р. захистила докторську дисертацію «Науково-практичне обґрунтування технології м’яких лікарських засобів для лікування запальних захворювань пародонту». Автор понад 400 наукових праць. Науковий напрям: фармацевтична розробка лікарських і лікувально-косметичних засобів з різним дисперсійним середовищем, матричні терапевтичні системи.

Бібліографія:

  • Лікарська взаємодія та безпека ліків. – К., 2011 (у співавт.)
  • Фармацевтическая технология экстемпоральных лекарственных средств. – Днепропетровск, 2014 (в соавт.)
  • Биофармация. – Днепропетровск, 2015 (в соавт.)
  • Фармацевтичні аспекти вагінальних лікарських засобів антимікробної дії. – К., 2015 (у співавт.)
  • Основні тренди розвитку фармацевтичного ринку України по фармакотерапевтичних групах. – К., 2015 (у співавт.)
  • Технологія виготовлення порошків. – К., 2016 (у співавт.) 

ДАЛЬ Михайло Костянтинович (1901–1984) — Заслужений діяч науки УРСР (1951), доктор медичних наук (1938), професор (1940), завідувач кафедри патологічної анатомії (1944–1973). Медичну освіту здобув на медичних факультетах Кримського і Казанського університетів (1921–1926). У 1938 р. захистив докторську дисертацію «О влиянии различных видов пыли на организм подопытных животных (экспериментально-гистологическое исследование)». Представник Ленінградської школи патологоанатомів, учень професорів Г.С. Кулеші та Ф.Я. Чистовича. Автор 140 наукових праць, у т. ч. 2 монографій. Науковий напрям: розробка та удосконалення прозекторської справи, патологоанатомічна діагностика. Під його керівництвом виконані 14 докторських і 46 кандидатських дисертацій. Учні — професори Н.О. Максимович і В.П. Ємайкіна. Керував прозектурою Київської обласної клінічної лікарні, виконував обов’язки заступника директора КДІУЛ з навчально-лікувальної частини (1945–1946), головний патологоанатом МОЗ УРСР (1945–1976), очолював правління Українського товариства патологоанатомів, був головою Пироговської комісії МОЗ УРСР і Хоріонепітеліальної комісії; почесний член Всесоюзного товариства патологоанатомів (1966) та Київського товариства істориків медицини. Учасник Другої світової війни, начальник патологоанатомічної служби евакопункту в блокадному Ленінграді, очолював патологоанатомічну службу фронтового евакогоспіталю.

Бібліографія:

  • Клинико-патологоанатомический анализ врачебной диагностики. – К., 1949
  • Формулировка патологоанатомического и клинического диагнозов. Патологоанатомическая документация. – К., 1958
  • Руководство по патологической анатомии. – М., 1963 (раздел)
  • Техника вскрытия с обследованием органов трупа на месте (Sectio in situ). – К., 1973 

ДАНИЛОВ Олександр Андрійович (1945) — доктор медичних наук (1992), професор (1996), завідувач кафедри дитячої хірургії (з 1992 р.). У 1969 р. закінчив Алтайський медичний інститут. У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Лікування травми кисті та її наслідків у дітей». Автор понад 400 наукових праць. Науковий напрям: вроджені вади розвитку грудної клітки й опорно-рухового апарату, мікрохірургія, лікування складних контрактур і деформацій верхніх та нижніх кінцівок у дітей з церебральним паралічем. Під його керівництвом виконані 2 докторські та 12 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Спинномозкові кили: Посібник. – К., 2003
  • Деформація грудної клітки у дітей. – К., 2006 (у співавт.) 

ДАШТАЯНЦ Гайк Апетнакович (1924–1978) — доктор медичних наук (1960), професор (1961), завідувач кафедри терапії № 2 (1962–1978). У 1946 р. закінчив Військово-медичну академію імені С.М. Кірова. У 1959 р. захистив докторську дисертацію «Деякі нові дані щодо використання стернальної пункції в клініці та експерименті». Учень академіків М.І. Аринкіна, І.А. Касирського. Автор 143 наукових праць, у т. ч. 9 монографій. Науковий напрям: проблеми гематології, терапії, онкології. Під його керівництвом виконані 4 докторські та 24 кандидатські дисертації. Учні — професори Є.В. Андрущенко, О.М. Сидоренко, А.Ф. Романова. Учасник Другої світової війни. Лауреат Державної премії України (посмертно), нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Клиническая гематология. – К., 1965, 1978
  • Узелковый периартрит. – К., 1966
  • Методологія діагнозу. – К., 1967
  • Метастатические опухоли костей. – К., 1968 (в соавт.)
  • Внутрішні хвороби. – К., 1975 (розділ)

ДЕГТЯР Олександра Яківна (1902–1960) — доктор медичних наук (1946), професор, завідувач кафедри дерматовенерології (1955–1956). У 1946 р. захистила докторську дисертацію «Агрофільні волокна шкіри людини». Автор 55 наукових праць. 

ДЕГТЯРЬОВА Ірина Іванівна (1945) — доктор медичних наук (1984), професор (1990), завідувач кафедри гастроентерології і дієтології (1990–1997). У 1967 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1984 р. захистила докторську дисертацію «Метаболічні процеси, ультраструктура слизової оболонки шлунку у хворих виразковою хворобою в динаміці комплексного патогенетичного лікування». Учениця професора Г.Й. Бурчинського. Автор близько 230 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: діагностика та лікування виразкової хвороби, хронічних гастритів, панкреатитів, дифузних захворювань печінки, лікування дисбактеріозу кишечника. Під її керівництвом виконані 4 докторські та 14 кандидатських дисертацій. Учень — професор М.Ю. Коломоєць.

Бібліографія:

  • Механізм дії трансплантації кісткового мозку опроміненим тваринам. – К., 1972
  • Ультраструктура слизової оболонки шлунку при виразковій хворобі. – К., 1978
  • Виразкова хвороба. – К., 1983
  • Рецептурний довідник лікаря. – К., 1991
  • Панкреатит. – К., 1992

ДЄДКОВ Іван Парфенович (1919–1985) — доктор медичних наук (1961), професор (1963), завідувач кафедри онкології (1959–1971, 1976–1984). У 1942 р. закінчив Казахський медичний інститут. У 1961 р. захистив докторську дисертацію «Двусторонние резекции легких». Вихованець російської та київської школи онкологів. Автор понад 150 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Науковий напрям: комбіноване лікування злоякісних пухлин з використанням променевої терапії та дії низьких температур. Запровадив в практику сучасні методи хірургічного лікування раку легень, стравоходу, кардії, кишківника. Найбільш відомі учні — член-кореспондент АН і АМН України В.Л. Ганул, професори Д.В. Мясоєдов, В.О. Чорний, А.Є. Присяжнюк. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, Командорським орденом І ступеня (Камбоджа), медалями.

Бібліографія:

  • Современные радикальные операции по поводу рака. – К., 1971
  • Комбинированное лечение злокачественных опухолей. – К., 1975
  • Справочник по онкологии. – К., 1980
  • Первичные новообразования. – К., 1980
  • Комбинированное лечение опухолей пищевого канала. – К., 1981 

ДЗЮБЛИК Ірина Володимирівна (1952) — доктор медичних наук (1994), професор (2000), завідувач кафедри вірусології (з 2002 р.). У 1977 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1994 р. захистила докторську дисертацію «Патогенетичні механізми продуктивної ротавірусної інфекції». Учениця професора В.М. Гиріна. Автор понад 400 наукових публікацій, у т. ч. 20 підручників і навчальних посібників, 20 методичних рекомендацій та інформаційних листів. Науково-практичні розробки захищені 12 авторськими свідоцтвами і патентами на винахід. За її наукового керівництва і консультування захищені 5 кандидатських, заплановані і виконуються 1 кандидатська та 1 докторська дисертації. Науковий напрям: вірусні гастроентерити, респіраторні вірусні інфекції, ВІЛ-інфекція/СНІД, хіміотерапія та хіміопрофілактика вірусних інфекцій. Член Національного сертифікаційного комітету з ліквідації поліомієліту, експерт Clinical Research Foundation EEU з питань вірусології та інфекційних захворювань, Національного сертифікаційного комітету з верифікації елімінації кору та краснухи, American Society for Microbiology, член редакційних рад низки наукових фахових видань.

Бібліографія:

  • Базові питання добровільного консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію: Навч. посібн. для лікарів (ред.). – К., 2008
  • Полімеразна ланцюгова реакція в лабораторній діагностиці інфекційних хвороб: Навч.-метод. посібн. для лікарів (ред.). – К., 2012
  • Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія: Підручник для студентів вищ. мед. навч. заклад. – Вінниця, 2011 (у співавт.)
  • Культура клітин у медичній вірусології: Навч.-метод. посібн. для лікарів. – Вінниця, 2015 (у співавт.)
  • Медицинская микробиология, вирусология и иммунология: Учебник для студ. высш. мед. учеб. заведений. – Винница, 2015 (в соавт.)

ДЗЮРАК Валерій Семенович (1939) — Заслужений лікар України (2002), доктор медичних наук (1988), професор (1995), завідувач кафедри урології (1994–2012). У 1969 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Протеолиз и концентрация водородных ионов мочи в патогенезе и лечении почечно-каменной болезни». Учень професорів О.В. Проскури, Ю.Г. Єдиного. Автор 185 наукових праць. Науковий напрям: вивчення патогенезу та розробка методів лікування і профілактики повторного каменеутворення. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 10 кандидатських дисертацій. Член Європейської асоціації урологів, голова проблемної комісії з питань урології та нефрології при МОЗ та НАМН України. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Метафилактика почечнокаменной болезни. – К. 1987 (в соавт.)
  • Хронический простатит. – К., 2003
  • Повреждения органов мочеполовой системы: Практ. руководство. – К., 2004 (в соавт.) 

ДИКАН Ірина Миколаївна (1957) — член-кореспондент НАМН України (2012), доктор медичних наук (1995), професор (2005), завідувач кафедри променевої діагностики (2008–2012). У 1995 р. захистила докторську дисертацію «Комплексна променева діагностика, стадіювання і оцінка ефективності лікування колоректального раку». Автор 220 наукових праць. Науковий напрям: розроблення та вдосконалення методів променевої діагностики та морфопатогенетичного обґрунтування їх застосування в певних клінічних ситуаціях. Під її керівництвом виконано 9 докторських і 13 кандидатських дисертацій. Директор ДУ «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики НАМН України» (2006). Діючий член експертної ради Департаменту атестації кадрів МОН України, головний редактор фахового журналу «Лучевая диагностика, лучевая терапия». Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2013). Нагороджена грамотами Верховної Ради України (2008), загальнонаціонального проекту «Флагмани сучасної медицини» за вагомий внесок у розвиток іміджу охорони здоров’я України (2012). Президент Асоціації клінічної та академічної радіології, віце-президент Асоціації радіологів України.

Бібліографія:

  • Ультразвуковая диагностика опухолей опорно-двигательного аппарата. – К., 2009 (в соавт.)
  • Комплексне ультразвукове дослідження в діагностиці та оцінці ефективності лікування пухлин опорно-рухового апарату. – К., 2008 (у співавт.)
  • Пухлини щитовидної залози. Етіологія, патогенез, діагностика, лікування, спостереження. – Харків, 2012 (у співавт.) 

ДОВБЕНКО Анатолій Іванович (1938–1992) — доктор медичних наук (1988), професор (1989), завідувач кафедри ортопедичної стоматології (1985–1992). У 1967 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Компенсаторно-пристосовчі процеси жувального апарату, обумовлені втратою зубів». Учень професора С.Й. Криштаба. Автор 48 наукових праць. Науковий напрям: адаптаційні можливості жувального апарату. Під його керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація.

ДОЛЖЕНКО Марина Миколаївна (1958) — Заслужений лікар України (2010), доктор медичних наук (2003), професор (2006), завідувач кафедр кардіології та функціональної діагностики (2012–2014), кардіології (з 2014 р.). У 1981 р. закінчила з відзнакою Запорізький медичний інститут. У 2003 р. захистила докторську дисертацію «Постінфарктна ішемія міокарду: механізми розвитку, діагностика, лікування, прогноз». Учениця професорів В.С. Тішкіна, Б.М. Безбородька, В.О. Боброва. Автор понад 300 наукових праць. Науковий напрям: діагностика, лікування, профілактика захворювань серцево-судинної системи. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 6 кандидатських дисертацій. Президент ГО «Асоціація серцево-судинної допомоги сімейної медицини», віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Асоціація фахівців з ехокардіографії», Національний координатор Європейського міжнародного дослідження з профілактичної кардіології в Україні EUROASPIRE IV, V, науковий редактор випуску «Кардиология» газети «Новости медицины и фармации», член редколегії журналів «Медицина неотложных состояний», «Артеріальна гіпертензія», науковий редактор медичного порталу www.Webcardio.org, www.WebMedFamily.org. Нагороджена медаллю Європейської академії природничих наук імені Рудольфа Вірхова, медаллю НАМН України імені М.Д. Стражеска та грамотою МОЗ України.

Бібліографія:

  • Left ventricular diastolic function in the patients after coronary arteries bypass graft combined with left ventricule aneurismectomy according to tissue doppler imaging : one year follow-up. – UK., Oxford, 2007
  • Ехокардіографія при серцевій недостатності. – К., 2013 (у співавт.)
  • Аневризма левого желудочка: дефиниции, механизмы формирования, диагностика, показания к операции, прогноз. – К., 2015
  • Вроджені вади серця і вагітність. – К., 2016 (у співавт.)
  • Актуальні питання серцево-судинних хвороб у практиці сімейного лікаря. – К., 2017 (у співавт.)
  • Настанови з клінічної ехокардіографії. – К., 2018 (у співавт.) 

ДРОБОТЬКО Віктор Григорович (1885–1966) — Заслужений діяч науки УРСР (1966), академік АН УРСР (1948), доктор біологічних наук (1936, без захисту дисертації), професор (1936), завідувач кафедри мікробіології (1944–1953). У 1913 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Автор 160 наукових праць, у т. ч. 10 монографій. Один з піонерів вивчення бактеріофагу в колишньому СРСР і в Україні, відкрив явище псевдобактеріофагії у синьогнійної палички. Йому належить першість у розшифруванні етіології стахіботріотоксикозу і розвитку нового напрямку — вивчення токсичних грибів (мікотоксикозів). Значну увагу приділяв питанням хіміотерапії інфекційних захворювань. Вивчав антимікробні властивості вищих рослин. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. Директор Інституту мікробіології АН УРСР (1944–1962).

Бібліографія:

Антимикробные вещества высших растений. – К., 1958 (в соавт.) 

ДРОГОМИРЕЦЬКА Мирослава Стефанівна (1960) — Заслужений лікар України (2001), доктор медичних наук (2011), професор (2012), завідувач кафедри ортодонтії (з 2008 р.). У 1982 р. закінчила Львівський медичний університет імені Данила Галицького. У 2010 р. захистила докторську дисертацію «Патогенетичні принципи ортодонтичного лікування зубо-щелепних аномалій у дорослих при парадонтиті на фоні атеросклерозу та гіпоестрогенії». Автор понад 270 наукових робіт, у т. ч. 10 монографій і навчально-методичних посібників, 15 авторських свідоцтв і патентів. Науковий напрям: оцінка та корекція функціональної оклюзії у ортодонтичних пацієнтів, взаємозв’язок постуральної рівноваги й оклюзії, нейром’язева функціональна ортодонтія, проблеми апное у дітей із зубо-щелепними аномаліями, раннє ортодонтичне лікування, остеологія в ортодонтії, особливості ортодонтичного лікування патологій зубо-щелепових аномалій у пацієнтів із захворюванням тканин пародонту, організація ортодонтичної допомоги, правові питання медицини. Академік Української академії наук національного прогресу, амбасадор Американської асоціації ортодонтів (AAO) в Україні, член Європейського ортодонтичного товариства (EOS), Всесвітньої федерації ортодонтів (WFO), Італійського ортодонтичного товариства (SIDO), головний редактор журналу «Світ ортодонтії». Президент Асоціації Ортодонтів України, віце-президент Асоціації приватно практикуючих лікарів-стоматологів України. Повний кавалер ордену княгині Ольги (2006–2015), лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2010), нагороджена дипломом «За вагомий внесок у розвиток медичної галузі України та покращення здоров’я українського народу».

Бібліографія:

  • Ортодонтичні терміни. – Львів, 1997 (у співавт.)
  • Практическое руководство по ортодонтической диагностике. Анализ и таблицы для использования в практике. – Львов, 2006 (в соавт.)
  • Приватна стоматологічна практика. – К., 2009 (у співавт.)
  • Зубоальвеолярне та щелепно-лицеве ортодонтичне лікування. – Львів, 2012 ( у співавт.)
  • Стоматологічна допомога в Україні. – К., 2014 (у співавт.)
  • Клінічний довідник з ортодонтичних міні-імплантатів. – Львів, 2014 ( у співавт.)
  • Практическая ортодонтия. Руководство по коррекции окклюзии. – Львов, 2015 (в соавт.)

ДРОЗДОВ Данило Данилович (1923–2001) — Заслужений лікар України (1973), доктор медичних наук (1973), професор (1985), завідувач кафедри терапії № 3 (1980–1991). У 1953 р. закінчив військово-морський факультет І Ленінградського медичного інституту. У 1973 р. захистив докторську дисертацію «Газовий обмін у хворих на гіпертонічну хворобу». Вихованець школи Інституту клінічної медицини імені акад. М.Д. Стражеска. Автор 125 наукових праць, у т. ч. однієї монографії. Науковий напрям: внутрішні хвороби, кардіологія, ревматологія. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 3 кандидатські дисертації. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

Бібліографія:

Гипертоническая болезнь с сопутствующим ожирением. – К., 1976 

ДУДА Олександр Костянтинович (1959) — доктор медичних наук (2007), професор (2011), завідувач кафедри інфекційних хвороб (з 2010 р.). У 1982 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2007 р. захистив докторську дисертацію «Віддалені результати перенесених дифтерійних міокардитів (ранніх і пізніх)». Учень академіка НАМН України, професора Ж.І. Возіанової. Автор понад 250 наукових праць, у тому числі 8 монографій і підручників, 12 навчальних посібників, 14 методичних рекомендацій, 3 патентів. Науковий напрям: клініко-патогенетичні особливості гострих респіраторних вірусних інфекцій, вірусних гепатитів, кишкових інфекцій, лептоспірозу, хвороби Лайма, TORCH-інфекцій та їх ускладнень: оптимізація діагностики та лікування. Під його керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація. Експерт МОЗ України з материнської смертності, спричиненої інфекційними ускладненнями (2009), член редакційних рад п’яти наукових і науково-практичних видань. Член Асоціації інфекціоністів України.

Бібліографія:

  • Церебральна форма малярии. Актуальность. Клиника. – К., 2010
  • Хронічний вірусний гепатит С у вагітних: клініко-епідеміологічні особливості. – К., 2011
  • Лептоспіроз. – К., 2011 (у співавт.)
  • «Діарея мандрівників». – К., 2012 (у співавт.)
  • Болезнь Вильсона и беременность (клиническая лекция). – К., 2012
  • Герпетична і герпесвірусна інфекція: Навч. посібн. – К., 2015 (у співавт.)
  • Краснуха: особливості перебігу у дорослих. – К., 2015 (у співавт.)
  • Вирусный гепатит С: современные возможности диагностики (клиническая лекция). – К., 2015 (в соавт.)

ДУПЛЕНКО Костянтин Федорович (1899–1990) — Заслужений діяч науки УРСР (1972), кандидат медичних наук (1935, без захисту дисертації), доктор медичних наук (1965), професор (1966), завідувач кафедри організації охорони здоров’я (1935–1965, до 1941 р. — соціальної гігієни). Закінчив Дніпропетровський університет (1923) і Дніпропетровський медичний інститут (1929). У 1964 р. захистив докторську дисертацію «Розвиток охорони здоров’я і медичної науки в Україні за роки соціалістичного будівництва». Автор понад 150 наукових праць. Науковий напрям: теорія соціальної гігієни і організації охорони здоров’я, історія медицини й охорони здоров’я в Україні. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1953), медалями.

Бібліографія:

  • Досягнення охорони здоров’я Української РСР. – К., 1958
  • История медицини и здравоохранения Украинской РСР. – К., 1982
  • Очерки истории украинской науки и здравоохранения на Украине. – К., 1976

ДЯДИК Олена Олександрівна (1966) — доктор медичних наук (2006), професор (2011), завідувач кафедри патологічної та топографічної анатомії (2016). У 1989 р. закінчила Донецький державний медичний інститут. У 2006 р. захистила докторську дисертацію «Вовчаковий гломерулонефрит: патоморфологія, лікувальний патоморфоз, прогнозування перебігу». Учениця професорів Н.Т. Райхліна, К.О. Дікштейн, І.В. Василенко. Автор 243 наукових праць, співавтор 1 підручника, 5 навчальних посібників, 10 монографій і 6 патентів. Науковий напрям: наукове обґрунтування сучасної патоморфологічної діагностики та встановлення клініко-морфологічних відповідностей при різних захворюваннях. Під її керівництвом виконані 5 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Ураження нирок у хворих на ревматичні хвороби: Навч. посібн. – К., 2004 (у співавт.)
  • Актуальні проблеми внутрішніх хвороб: інфекції нирок і сечової системи: Навч. посібн. – Донецьк, 2010 (у співавт.)
  • Системний червоний вовчак: Навч. посібн. – Донецьк, 2010 (у співавт.)
  • Псевдомембранозный колит // В кн. Заболевание кишечника: Учебник. – Горловка, 2010 (в соавт.)
  • Руководство по нефрологии. – Донецк, 2011 (в соавт.)
  • Системные васкулиты в современной клинической практике. – Донецк, 2013 (в соавт.)
  • Судинна патологія нирок. – Вінниця, 2015 (у співавт.) 

ЄВДОЩЕНКО Олена Андріївна (1919–2014) — доктор медичних наук (1965), професор (1969), завідувач кафедр дитячої оториноларингології (1969–1975) та оториноларингології (1975–1991). У 1940 р. закінчила Дагестанський медичний інститут. У 1965 р. захистила докторську дисертацію «Патологогистологические и клинические данные о заживлении переломов стремени у больных отосклерозом и в эксперименте». Учениця професора О.С. Коломійченка. Автор 167 наукових праць. Науковий напрям: вивчення особливостей перебігу і лікування гострого і хронічного запалення середнього вуха та їх ускладнень, питань нейросенсорної приглухуватості при отосклерозі та інших етіологічних факторах, клінічних форм гострого стенозуючого ларинготрахеобронхіту у дітей і розробку комплексного методу їх лікування, патогенезу гострого і хронічного тонзиліту та методів його лікування. Розроблені ефективні методи лікування запальних захворювань приносових пазух, хронічних стенозів гортані і трахеї. Під її керівництвом виконані 2 докторських та 12 кандидатських дисертацій. Головний дитячий отоларинголог МОЗ України (1969–1980). Учасник Другої світової війни. Нагороджена двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Бібліографія:

  • Хронический тонзиллит. – К., 1971 (в соавт.)
  • Организация отоларингологической помощи в Украинской ССР. – К., 1979
  • Нейросенсорная тугоухость. – К., 1989 (в соавт.) 

ЄЛЕЦЬКИЙ Олександр Григорович (1884–1964) — доктор медичних наук (1924), професор (1925), завідувач кафедри ортопедії і травматології (1957–1958). У 1911 р. закінчив медичний факультет Харківського університету. У 1924 р. захистив докторську дисертацію «Резекція задніх корінців спинного мозку, як засіб лікування спастичних паралічів». Учень професорів С.І. Спасокукоцького, В.І. Розумовського. Автор понад 60 наукових праць. Науковий напрям: проблеми регенерації кісткової тканини та засобів її стимуляції, іннервація кісток і суглобів. Вніс вагомий внесок у лікування несправжніх суглобів, спастичних паралічів, вогнепальних зламів та ускладнень, кістковосуглобного туберкульозу та відновлення руху анкілозованих суглобів шляхом артропластики. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 19 кандидатських дисертацій. Найбільш відомі учні — професори А.Х. Озеров, М.В. Новіков. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Бібліографія:

Захворювання і пошкодження хребта. – К., 1936

ЄНА Анатолій Іванович (1957) — Заслужений працівник охорони здоров’я України (2011), доктор медичних наук (2005), професор (2005), завідувач кафедри медицини праці, психофізіології та медичної екології (2012–2013). У 1980 р. закінчив Саратовський медичний інститут (військово-медичний факультет), в 1993 р. – Військово-медичну академію імені С.М. Кірова. У 2005 р. захистив докторську дисертацію «Система професійного психофізіологічного відбору працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки». Учень професора В.В. Кальниша. Автор біля 125 наукових праць, 7 патентів на винахід та 2 патентів на корисну модель. Наукові напрямки – психофізіологія розумової праці, психофізіологічний відбір та забезпечення професійної діяльності в екстремалях умовах. Начальник кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології Української військово-медичної академії (1996–2011), полковник медичної служби.

Бібліографія:

  • Ефективність використання моделей методу мозаїчного портрету у професійному психофізіологічному відборі. – К., 2005 (у співавт.)
  • Особливості післятравматичних стресових розладів у миротворців // Проблеми військ. охорони здоров’я: Зб. наук. пр. Укр. військ.-мед. академії. – К., 2005 (у співавт.)
  • Современное состояние профессионального психофизиологического отбора в Украине // Медицина труда и пром. экология. – 2006 (у співавт.)
  • Актуальність і організаційні засади медико-психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції // Науковий журнал МОЗ України, 2014
  • Медичні огляди водіїв у країнах Європи // Медицина транспорту України, 2015 

ЄФІМОВ Андрій Семенович (1928–2017) — Заслужений діяч науки і техніки України (1998), академік НАН (1992) та НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1966), професор (1970), завідувач кафедри ендокринології (1992–2003). У 1952 р. закінчив Горьківський медичний інститут. У 1964 р. захистив докторську дисертацію «Ендемічний зоб. Значення нервово-регуляторних порушень в патогенезі, клініці і лікуванні зобу». Учень професорів А.І. Гефтера і В.Г. Воргалика. Автор майже 350 наукових праць, у т. ч. 12 монографій, 2 підручників. Науковий напрям: клінічна та експериментальна діабетологія. Розробив нову клініко-патогенетичну класифікацію цукрового діабету, діабетичних ангіопатій. Під його керівництвом виконані 15 докторських і 50 кандидатських дисертацій. Учні — професори П.М. Боднар, З.Г. Анестіаді, Т.П. Безверха. Академік АМН СРСР (1988), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980). Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» III ступеня (2001), медалями.

Бібліографія:

  • Диабетические ангиопатии. – К., 1973
  • Неотложная эндокринология. – М., 1983
  • Ожирение и сахарный диабет. – К., 1987 (в соавт.)
  • Рецептурный справочник врача-эндокринолога. – К., 1990 (ред.)
  • Клиническая диабетология. – К., 1998 (в соавт.)
  • Диабетические нейропатии (ред.). – К., 2003
  • Малая энциклопедия врача-эндокринолога (ред.). – К., 2007 

ЖАРІНОВ Олег Йосифович (1965) — доктор медичних наук (1996), професор (2002), завідувач кафедри функціональної діагностики (з 2014 р.). У 1988 р закінчив Львівський державний медичний інститут. У 1996 р. захистив докторську дисертацію «Дисфункція лівого шлуночка і шлуночкові аритмії». Учень професорів В.О. Боброва, О.С. Смєтнєва. Автор понад 600 наукових праць, у тому числі 9 монографій і навчальних посібників. Науковий напрям: функціональна діагностика в кардіології. Підготував 14 кандидатів медичних наук. Президент ВГО «Всеукраїнська асоціація фахівців з аритмології і електрофізіології серця», член правління Української асоціації фахівців з серцевої недостатності, відповідальний секретар «Українського кардіологічного журналу», заступник головного редактора журналу «Кардіохірургія та інтервенційна кардіологія», науковий керівник Інтернет-сайту «Український кардіологічний портал» (www.ukrcardio.org). Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України з функціональної діагностики (2012–2017).

Бібліографія:

  • Навантажувальні проби в кардіології. – К., 2006 (у співавт.)
  • Холтерівське та фрагментарне моніторування ЕКГ. – К., 2010 (у співавт.)
  • Фібриляція передсердь. – К., 2011 (у співавт.)
  • Практикум з електрокардіографії. – К., 2015 (у співавт.)
  • Основи електрокардіографії. – К., 2017 (у співавт.)
  • Функціональна діагностика: Підручник. – К., 2018 (у співавт.)

ЖИЛА Василь Васильович (1932–2000) — доктор медичних наук (1982), професор (1986), завідувач кафедри урології (1988–1994). У 1964 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1981 р. захистив докторську дисертацію «Лікування сечокам’яної хвороби на підставі нових даних про її патогенез». Учень професорів А.А. Чайки, О.В. Проскури, С.Д. Голігорського. Автор понад 130 наукових праць. Науковий напрям: проблеми сечокам’яної хвороби. Під його керівництвом виконані 15 кандидатських дисертацій. Декан хірургічного факультету (1983–1992). Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Вопросы урогинекологии. – К., 1979 (в соавт.)
  • Диагностика, лечение и профилактика мочекаменной болезни: Метод. реком. – К., 1981
  • Местный гомеостаз почек. – К., 1984 (в соавт.)
  • Всім про інтимне. – К., 1985 (у співавт.)
  • Местный фибринолиз почек. – К., 1986 (в соавт.)
  • Гармония и дисгармония интимной жизни. – К., 1990 (в соавт.)

ЖУК Світлана Іванівна (1958) — Заслужений лікар України (2007), доктор медичних наук (1995), професор (2002), завідувач кафедри акушерства, гінекології та медицини плода (з 2010 р.). У 1981 р. закінчила Вінницький медичний університет імені М.І. Пирогова. У 1995 р. захистила докторську дисертацію «Слабкість пологової діяльності: прогнозування, діагностика та корекція». Учениця професорів Я.П. Сольського та О.Т. Михайленка. Автор майже 400 друкованих праць, 12 методичних розробок, 8 інформаційних листів, 7 патентів та електронної книги. Науковий напрям: медицина плода. Під іі керівництвом підготовлені 5 докторів та 28 кандидатів наук. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2012), віце-президент Асоціації перинатологів України. Нагороджена Грамотою Верховної Ради України (2011).

Бібліографія:

  • Диференційована діагностика незапального та запального процесів придатків матки у жінок репродуктивного віку: Інф. лист. – К., 2011 (у співавт.)
  • Психофізіологічні особливості жінок з синдромом хронічного тазового болю // У кн.: Зб. наук. праць асоціації акушерів-гінекологів України. – К., 2013 (у співавт.)
  • Особливості перебігу цервікальної інтраепітеліальної неоплазії в асоціації з бактеріальним вагінозом // У кн.: Зб. наук. праць асоціації акушерів-гінекологів України. – К., 2012 (у співавт.)
  • Підтримка вагітності і пологів в умовах соціальних стресів: Метод. реком. – К., 2014 (у співавт.)
  • Современная диагностика доброкачественной патологии шейки матки. – Винница, 2016 (в соавт.) 

ЗАВАРОВА Тамара Федорівна (1917–2003) — кандидат медичних наук (1952), доцент (1955), завідувач кафедри дерматовенерології (1957–1958). У 1946 р. закінчила Фрунзенський медичний інститут. У 1952 р. захистила кандидатську дисертацію «Лікування хворих на сифіліс сальварсаном». Автор 60 наукових праць.

ЗАГОРІЙ Володимир Антонович (1951) — доктор фармацевтичних наук (2002), професор (2002), завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології (з 1997 р., до 2008 р. — промислової фармації). У 1974 р. закінчив Ленінградський хіміко-фармацевтичний інститут, в 1988 р. — Академію народного господарства при Раді Міністрів СРСР. У 2002 р. захистив докторську дисертацію «Комплексне програмно-цільове управління виробництвом лікарських засобів в умовах впровадження правил GMP на фармацевтичному підприємстві». Учень професорів М.С. Пономаренка, О.П. Мінцера. Автор понад 250 наукових праць, 8 патентів та авторських свідоцтв, 7 монографій, 11 інструктивно-методичних рекомендацій. Основний науковий напрям — організаційні принципи, форми і методи удосконалення системи управління фармацевтичними підприємствами в ринкових умовах згідно міжнародних норм (GMP).

Бібліографія:

  • Лицензирование в Европейском Союзе: фармацевтический сектор. – К., 1998 (в соавт.)
  • Надлежащая производственная практика лекарственных средств (ред.). – К., 1999
  • Фармацевтические и медико-биологические аспекты лекарств. Т. І, ІІ. – Харьков, 1999 (в соавт.) 

ЗАГОРОВСЬКА Люся Трохимівна (1927) — кандидат фармацевтичних наук (1971), доцент (1983), завідувач кафедри організації і економіки фармації (1986–1991). У 1961 р. закінчила Запорізький фармацевтичний інститут. У 1971 р. захистила кандидатську дисертацію «Дослідження і обґрунтування потреби в лікарських засобах в УРСР». Автор 93 наукових праць. Науковий напрям: визначення потреби в лікарських засобах. Учасник Другої світової війни. Нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

Методологічні підходи до визначення потреби в лікарських засобах при складанні замовлень аптеками. – К., 1985 (у співавт.) 

ЗАЛКІНД Ілля Олександрович (1890–1948) — кандидат медичних наук, завідувач кафедри психіатрії (1927–1941). Закінчив Пізанський університет. Науковий напрям: судова психіатрія. Очолював психоаналітичне відділення у Київському психоневрологічному інституті. Читав курс судової психіатрії юристам Київського інституту народного господарства.

Бібліографія:

Курс судебной психопатологии. – Харьков, 1928 (в соавт.) 

ЗІНКЕВИЧ Валентина Афанасіївна — завідувач кафедри іноземних мов (1962–1983). У 1950 р. закінчила Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка. Автор наукових праць зі створення російсько-англійського термінологічного медичного словника. Проводила інтенсивну мовну підготовку медичних фахівців для роботи в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Нагороджена подякою МОЗ СССР.

ЗІНЧЕНКО Тетяна Володимирівна (1914–1987) — доктор фармацевтичних наук (1976), професор (1978), завідувач кафедри фармакогнозії (1953–1984). У 1938 р. закінчила Одеський медичний інститут. У 1976 р. захистила докторську дисертацію «Фітохімічне вивчення рослин губоцвітих з метою отримання лікарських препаратів». Автор понад 120 наукових праць, у т. ч. 2 монографій. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 5 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Определитель лекарственных растений Украины. – К., 1982 (в соавт.)
  • Лекарственные растения в гастроэнтерологии. – К., 1989 

ЗНАМЕНСЬКИЙ Володимир Олексійович (1929–1997) — доктор медичних наук (1969), професор (1979), завідувач кафедр епідеміології (1974–1976), мікробіології (1976–1997). У 1953 р. закінчив Військово-медичну академію імені С.М. Кірова. У 1968 р. захистив докторську дисертацію «До питання про етіологію далекосхідної скарлатиноподібної лихоманки». Автор 176 наукових праць, у т. ч. 3 монографій, 3 навчальних посібників. Науковий напрям: природньо-осередкові й особливо небезпечні інфекції, еволюція збудників інфекційних хвороб, розробка комплексних біосорбційних лікарських препаратів. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 9 кандидатських дисертацій. Засновник наукової школи: нові принципи корегування нормальної мікрофлори організму. Розробив 2 лікарські препарати (імосгент, ентеросгель). Автор 12 винаходів, лауреат Державної премії СРСР (1989). Нагороджений медалями.

Бібліографія:

  • Природно-очаговые болезни Южного Приморья. – М., 1976 (в соавт.)
  • Проблемы внутрибольничных инфекций (ред.). – М., 1982
  • Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней. – К., 1983, 1987 (в соавт.)

ЗОЗУЛЯ Іван Савович (1939) — Заслужений діяч науки і техніки України (1998), доктор медичних наук (1991), професор (1992), проректор з наукової роботи (1991–2016), завідувач кафедри медицини невідкладних станів (1992–2015, з 2016 р.). У 1965 р. закінчив Чернівецький державний медичний інститут. У 1990 р. захистив докторську дисертацію «Реабілітація хворих з неврологічними проявами гіпертонічної хвороби». Учень професорів Д.І. Панченка і Є.Л. Мачерет. Автор майже 1000 наукових праць, у тому числі 22 монографій і 4 підручників, 40 навчальних посібників, 24 методичних рекомендацій, 63 патентів. Науковий напрям: екстрена медична допомога, цреброваскулярна патологія, черепно-мозкова та спінальна травма. Підготував 4 докторів і 30 кандидатів медичних наук. Академік АН ВШ України (1993), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992), академік Міжнародної академії наук вищої освіти і науки (2015), дійсний член Європейської академії природничих наук (2008), науковий редактор «Збірника наукових праць співробітників НМАПО імені П.Л. Шупика», головний редактор журналів «Український медичний часопис», «Острые и неотложные состояния в практике врача», «Экстренная медицина», член редакційних рад низки фахових журналів. Президент ВГО «Всеукраїнська Асоціація працівників швидкої, невідкладної медичної допомоги та медицини катастроф» (2005–2016), віце-президент АН ВШ України та Міжнародної академії науки і освіти. Нагороджений багатьма грамотами, медалями, орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Бібліографія:

  • Основи клініко-морфологічної невропатології. – Канада-Україна, 1992 (у співавт.)
  • Післярадіаційна енцефалопатія. – К., 1995 (у співавт.)
  • Неотложная неврология. – К., 1997 (в соавт.)
  • Кома: діагностика та невідкладна допомога. – К., 2003 (у співавт.)
  • Практичні навички з медицини невідкладних станів. – К., 2008 (у співавт.)
  • Інсульти: тактика, стратегія ведення, профілактика, реабілітація та прогноз. – К., 2010 (у співавт.)
  • Медицина невідкладних станів: Нац. підручник (ред.). – К., 2017

ЗЮКОВ Анатолій Матвійович (1885–1953) — доктор медичних наук (1927), професор (1928), завідувач кафедри інфекційних хвороб (1934–1941). Закінчив медичний факультет університету Св. Володимира зі званням «лекаря с отличием». У 1927 р. захистив докторську дисертацію «Обмін води в організмі». Учень академіка Ф.Г. Яновського. Автор близько 70 наукових праць. Науковий напрям: вивчення патогенезу найпоширеніших інфекційних хвороб і розробка методів патогенетичної терапії. Поглибив і розвинув учення про алергію й імунітет в інфекційній патології. Найбільш відомі учні — професори Г.Г. Хоменко, О.С. Сокол, Б.М. Щепотін, Б.Я. Падалка.

Бібліографія:

  • Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. – К., 1941 (у співавт.)
  • Инфекционные болезни: Учебник (ред.). – К., 1947
  • Гельминтозы человека (ред.). – К., 1952 

ІВАНОВ Дмитро Дмитрович (1964) — Заслужений лікар України (2009), доктор медичних наук (1995), професор (2001), завідувач кафедри нефрології і нирково-замісної терапії (з 2010 р.). У 1987 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1995 р. захистив докторську дисертацію «Нейроендокринні аспекти розвитку, перебігу та закінчення нефротичного синдрому у дітей». Учень професорів В.І. Мілько, І.В. Багдасарової. Автор 24 монографій, 15 патентів. Науковий напрям: гіпертензивна нефропатія, діабетична хвороба нирок, хронічні захворювання нирок у всіх вікових групах, керівник наукової школи з нефрології та НЗТ (2017). Експерт ВАКу (2005–2007), Головний дитячий нефролог МОЗ України (2004–2011, 2014–2016), Головний нефролог України (2010–2014), Віце-президент Української асоціації нефрологів (2005–2009), член ERA-EDTA (1997), Української асоціації нефрологів (1999), ISN (2015), IPNA/ISPN (2016). Засновник Першого нефрологічного вебсайту (2003), Європейської академії з нефрології / Renal Eastern Europe Nephrology Academy (2006), співзасновник і головний редактор спеціалізованого науково-практичного журналу «НИРКИ» (2012), член редакційної колегії/ради 12 медичних журналів. Автор і ведучий радіопрограми «Алло, доктор. В гостях у професора Д. Іванова»

Бібліографія:

  • Избранные лекции по нефрологии. – Донецк, 2011
  • Руководство по нефрологии. – Донецк, 2011 (в соавт.)
  • Нефрологія в практиці сімейного лікаря: Навч.-метод. посібн. – Донецьк, 2012 (у співавт.)
  • Нефрологія: Нац. підручник. – Донецьк, 2014 (у співавт.) 

ІСЬКІВ Богдан Григорович (1936) — доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри оториноларингології (1991–2002). У 1960 р. закінчив Львівський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Меатопластика у хворих на хронічний гнійний середній отит». Автор понад 140 друкованих праць, 50 раціоналізаторських пропозицій, 3 винаходів. Під його керівництвом захищені 2 докторські та 7 кандидатських дисертацій, 2 магістерські роботи. Науковий напрям: вивчення імунологічного стану організму хворих при хронічних гнійних середніх отитах, гістологічні, гістохімічні й електронно-мікроскопічні вивчення змін тканин середнього вуха при хронічному отиті; розробка нових технологій при операціях на середньому вусі, зокрема запровадження в клінічну практику методики відкритої та закритої тимпанопластики, мастоїдопластики за допомогою остеоапатиту керамічного, формування задньої стінки зовнішнього слухового ходу за допомогою цього самого матеріалу при меатотимпанопластиці. Заслужений працівник народної освіти України, номінант багатьох нагород AB І (USA), нагороджений золотою медаллю «2000 - New Mіllenіum».

Бібліографія:

Меатотимпанопластика у хворих на хронічний гнійний середній отит: Навч. посібн. (ред.). – К., 1997 

КАГАН Феня Євелівна (1911–2006) — кандидат фармацевтичних наук (1953), доцент, завідувач кафедри фармацевтичної хімії (1963–1965). Закінчила Київський фармацевтичний інститут. У 1953 р. захистила кандидатську дисертацію «Застосування трихлористого і хлористого йоду для кількісного визначення деяких груп фармацевтичних препаратів». Учениця професора Я.А. Фіалкова. Автор 66 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Відмінник охорони здоров’я, нагороджена медалями. 

КАЗАК Світлана Сергіївна (1946) — доктор медичних наук (1990), завідувач кафедри педіатрії № 3 (1992–2008). У 1970 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1990 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-патогенетичні аспекти корекції метаболізму і функції міокарду при набутих захворюваннях серця у дітей». Учениця професора В.М. Сидельникова. Автор 74 наукових праць, у тому числі 5 монографій і підручника. Науковий напрям: дитяча кардіоревматологія. Відмінник вищої школи, нагороджена медаллю.

Бібліографія:

  • Неотложная помощь в педиатрии. – К., 1978 (в соавт.)
  • Неотложные состояния у детей. – К., 1983
  • Кишеньковий довідник дільничного педіатра. – К., 2002
  • Гастроентерологія дитячого та підліткового віку (вибрані питання): Навч. посібн. (ред.). – К., 2004 

КАЗМІРОВИЧ Ігор Едуардович (1949) — полковник медичної служби, завідувач кафедри військово-медичної підготовки (1990–1992). Автор 14 наукових праць. Основний напрямок науково-педагогічної діяльності: організація медичного забезпечення військ в екстремальних умовах. Член групи радників МОЗ СРСР у Республіці Афганістан (1984–1989), учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Бібліографія:

Організація медичного забезпечення військ в Республіці Афганістан. – М., 1989 

КАЛАНТАЄВСЬКА Ксенія Онисимівна (1916–1977) — доктор медичних наук (1958), професор (1959), завідувач кафедри дерматовенерології (1960–1977). У 1942 р. закінчила Алма-Атинський медичний інститут. У 1958 р. захистила докторську дисертацію «Морфологічні особливості шкіри в осіб різного віку». Автор 90 наукових праць. Науковий напрям: морфологічні та фізіологічні особливості шкіри в різному віці, особливості перебігу дерматозів залежно від віку хворого, значення медіаторів у патогенезі дерматозів. Під її керівництвом виконані 2 докторські та 15 кандидатських дисертацій. Найвідоміші учні — професори Б.Т. Глухенький, І.В. Щуцький, Л.Д. Калюжна.

Бібліографія:

  • Гистология и физиология кожи человека. – К., 1972
  • Справочник по гистопатологии кожи. – К., 1976

КАЛИНОВСЬКА Олена Григорівна (1923–2006) — доктор медичних наук (1973), професор (1977), завідувач кафедри геронтології і геріатрії (1972–1992). У 1952 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1972 р. захистила докторську дисертацію «Функціональний стан нирок при старінні». Учениця академіка Д.Ф. Чеботарьова. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 9 монографій. Науковий напрям: фізіологія та патологія нирок при старінні. Під її керівництвом виконані 5 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Преждевременное старение человека. – К., 1979 (у співавт.)
  • Руководство по гериатрии. – М., 1982 (ред.)
  • Гериатрия. – М., 1990 

КАЛЮЖНА Лідія Денисівна (1939) — Заслужений діяч науки і техніки України (1998), доктор медичних наук (1990), професор (1992), завідувач кафедри дитячої дерматовенерології (1986–1993), дерматовенерології (1993–2014). У 1962 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1990 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-імунологічне обґрунтування неспецифічної імунокорекції атопічного дерматиту». Учениця професора К.А. Калантаєвської. Автор понад 500 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: патогенез та лікування алергодерматозів, захворювань придатків шкіри, сифілісу. Під її керівництвом виконані 3 докторські і 35 кандидатських дисертації. Головний спеціаліст МОЗ України зі спеціальностей «дерматовенерологія» та «дитяча дерматовенерологія» (1989–2012), консультант Київської шкірно-венерологічної лікарні, клініки та поліклініки Національної спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ», госпіталів погранвійськ та СБУ, дерматовенерологічного відділення ДНУ «Національний медичний центр ПКМ» ДУС. Член Європейської академії дерматології та венерології. За складеною нею програмою працює щомісячна телемедична «Українська школа атопічного дерматиту».

Бібліографія:

  • Контактные инфекции, передающиеся половым путем. – К., 1989
  • Болезни волос. – К., 1991
  • Дитяча дерматовенерологія: Підручник. – К., 2009
  • Атлас захворювань шкіри в дітей. – К., 2011 

КАЛЮЖНИЙ Денис Миколайович (1900–1976) — Заслужений діяч науки УРСР (1964), член-кореспондент АМН РФРСР (1961), доктор медичних наук (1954), професор (1957), завідувач кафедри комунальної гігієни (1946–1970). У 1926 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1954 р. захистив докторську дисертацію «Гигиеническая оценка загрязнения атмосферного воздуха выбросами предприятий черной металлургии и мероприятия по его оздоровлению». Учень академіка О.М. Марзеєва. Автор понад 250 наукових праць, у т. ч. 24 монографій. Науковий напрям: гігієнічні основи перебудови сіл в Україні. Засновник наукової школи в галузі охорони атмосферного повітря. Під його керівництвом виконані 16 докторських і 22 кандидатських дисертацій. Учні — професори О.Г. Волощенко, Ю.Д. Думанський. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, чехословацьким орденом «Бойовий Хрест», медалями.

Бібліографія:

  • Санитарная охрана атмосферного воздуха и водоемов от выбросов отходов предприятий черной металлургии. – М., 1968 (в соавт.)
  • Гигиена внешней среды в районе размещения промышленных предприятий. – К., 1973 (в соавт.) 

КАЛЬЧЕНКО Іван Іванович (1904–1976) — Заслужений діяч науки УРСР (1951), доктор медичних наук (1943), професор (1944), завідувач кафедри хірургії № 2 (1952–1975). У 1929 р. закінчив Ростовський медичний інститут. У 1943 р. захистив докторську дисертацію «Травматичні пошкодження нервових стволів, пластика їх та тубаж». Вихованець школи професора П.М. Напалкова. Автор 130 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: хірургічна гастроентерологія. Під його керівництвом виконані 30 докторських і кандидатських дисертацій. Засновник школи хірургічної гастроентерології. Учні — професори П.В. Лис, В.П. Хохоля. Директор Київського інституту удосконалення лікарів (1944–1957). Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Химические ожоги желудка. – К., 1972 (в соавт.)
  • Нарушения гемостаза при раке и язве желудка двенадцатиперстной кишки. – К., 1976 (в соавт.) 

КАМІНСЬКИЙ В’ячеслав Володимирович (1963) — Заслужений лікар України (2009), член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1999), професор (2003), завідувач кафедри акушерства, гінекології і репродуктології (з 2005 р.). У 1985 р. закінчив Вінницький медичний інститут імені М.І. Пирогова. У 1999 р. захистив докторську дисертацію на тему «Пізні гестози». Автор понад 300 наукових публікацій, з них 5 монографій, 19 методичних рекомендацій, 11 раціоналізаторських пропозицій, отримав 15 патентів на винаходи. Науковий напрям: репродуктологія, допоміжні репродуктивні технології, соціально та епідеміологічно небезпечні інфекційні захворювання під час вагітності. Ним створена наукова школа з репродуктивної медицини в акушерстві і гінекології, що постійно розвивається та вдосконалюється. Під його керівництвом виконані 4 докторські дисертації, 15 кандидатських дисертацій, заплановані 2 докторські та 5 кандидатських дисертацій. Директор Київського міського центру репродуктивної та перинатальної медицини з 2007 р., Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Акушерство та гінекологія» (2005–2017), віце-президент Асоціації акушерів-гінекологів України, редакційної колегії медичних журналів «Репродуктивне здоров’я жінки», «Педіатрія, акушерство та гінекологія», «Здоровье женщины», «Репродуктивная эндокринология», «Репродуктивное здоровье. Восточная Европа». Нагороджений орденами УПЦ Почаївської ікони Пресвятої Богородиці (2010), Преподобного Нестора Літописця ІІ ступеня (2014), Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня (2015), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за роботу «Допоміжні репродуктивні технології в лікуванні безпліддя» (2012).

Бібліографія:

  • Ведення нормальних пологів [Електронний ресурс] : Навч. посібн. – К., 2007 (у співавт.)
  • Патология шейки и тела матки: Руководство для врачей (ред.). – Нежин, 2009
  • Масивні маткові кровотечі (ред.). – К., 2010
  • Handbook of Obstetrics & Gynecology (Essentials of Theory & Practice) [First Edition]. – K., 2010
  • Трансвагинальная эхография при патологии шейки матки: Учебн. пособие. – Харьков, 2012 (в соавт.)
  • Ефективний антенатальний догляд: Навч. посібн. – К., 2012 (у співавт.)
  • Акушерство и гинекология: Учебник. В 2-х томах (ред.). – К., 2012
  • Акушерство: Підручник. – К., 2012 (у співавт.)
  • Біотехнологія запліднення ін вітро (одна з методик ДРТ): Наук. посібн. (ред). – К., 2014

 

КАТОНІНА Світлана Петрівна (1926–2005) — Заслужений лікар України (1993), доктор медичних наук (1987), професор (1989), завідувач кафедри неонатології (1977–1996). У 1950 р. закінчила Дніпропетровський медичний інститут. У 1987 р. захистила докторську дисертацію «Клинико-биохимическая характеристика синдрома гипоксии у новорожденных». Засновник наукової та клінічної школи неонатології в Україні. Автор понад 300 наукових праць, у тому числі 5 навчальних посібників. Науковий напрям: організація та забезпечення медичної допомоги новонародженим. Головний позаштатний спеціаліст з неонатології МОЗ України (1977–1995).

Бібліографія:

  • Внутрiшньоутробнi iнфекцiї. – К., 1994
  • Лечебно-диагностические технологии и методы прогнозирования исходов перинатальных поражений ЦНС.– К., 1995
  • Профилактика перинатальных поражений центральной нервной системы. – К., 1997
  • Адаптация, физиологические механизмы и факторы риска в перинатальной патологии. – К., 2000
  • Неонатальна допомога — невід’ємна складова частина перинатальної медицини. – Чернівці, 2001
  • Совершенствование перинатальной помощи. – К., 2001
  • Ротавірусна інфекція. – К., 2004 (у співавт.) 

КИРИЧИНСЬКИЙ Олексій Романович (1888–1970) — професор (1959), перший завідувач кафедри фізіотерапії (1944–1961). У 1912 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Учень професора М.Н. Лапинського. Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: фізіотерапія, неврологія. Засновник вчення про вегетативні реакції організму на вплив фізичних факторів, фізіотерапевтичної школи в Україні, запропонував ряд методичних навичок рефлекторно-вегетативної сегментарної фізіотерапії. Головний фізіотерапевт МОЗ України, голова Українського республіканського товариства фізіотерапевтів і курортологів (1924–1970). Учасник Першої світової війни, в роки Другої світової війни — підпільник. Нагороджений медаллю.

Бібліографія:

  • Неврозы висцерального происхождения. – К., 1957
  • Рефлекторная физиотерапия. – К., 1959
  • Основные физиотерапевтические методы в гинекологии. – К., 1959 

КЛІМОВ Костянтин Михайлович (1901–1957) — лауреат Державної премії (1953), доцент (1952), завідувач кафедри ортопедії і травматології (1952–1957). У 1925 р. закінчив Астраханський медичний інститут. Учень професора О.Г. Єлецького. Автор близько 30 наукових праць. Науковий напрям: лікування несправжніх суглобів, дефектів та зламів кісток. Зробив вагомий внесок у розробку реконструктивно-відновлювальних операцій на суглобах, профілактику травматизму, остеосинтезу кісток («таврова балка Клімова»). Учні — професори Є.Т. Скляренко, Є.П. Меженіна.

Бібліографія:

Проблемы травматологии (ред.). – К., 1955

КНИШОВ Геннадій Васильович (1934–2015) — Заслужений діяч науки і техніки України (1994), академік НАН (2006) і НАМН (1994) України, доктор медичних наук (1975), професор (1984), завідувач кафедри хірургії серця та магістральних судин (1992–2015, до 2007 р. — серцево-судинної хірургії). У 1958 р. закінчив Донецький медичний інститут. У 1975 р. захистив докторську дисертацію «Протезування мітрального клапана при набутій недостатності». Учень академіка М.М. Амосова. Стажувався в провідних клініках США, Великобританії та Німеччини. Пройшов шлях від аспіранта до директора ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України», на базі якої у 1992 р. організував і очолив першу в Україні кафедру хірургії серця та магістральних судин. Науковий напрям: фундаментальні дослідження в області хірургічного лікування хворих на серцеву недостатність з новим підходом до теорії її виникнення внаслідок порушення синхронності та послідовності скорочень різних відділів серця, новаторські розробки з анатомії та фізіології серця, що стосуються спіралеподібної будови серцевого м’яза, гвинтоподібного його скорочення, принципу «золотого перетину» і резонансу в системі кровообігу. Вперше в Україні впровадив метод аортокоронарного шунтування при ішемічній хворобі серця, метод керованої загальної гіпертермії при гострому інфекційному ендокардиті, вперше застосував хірургічну корекцію та оптимальне лікування складних порушень ритму серця. Г.В. Книшов створив власну кардіохірургічну школу, за його ініціативи та за безпосередньої участі в Україні було створено 25 кардіохірургічних центрів. У 1991 р. ним була заснована Асоціація серцево-судинних хірургів України, президентом якої він був до 2015 р. Член Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів з 1960 р. та Американської асоціації торакальних хірургів з 1993 р. Автор 505 наукових праць, 10 монографій, трьох підручників для студентів медичних вузів III–IV рівнів акредитації, 49 винаходів. Під його керівництвом захищено 11 докторських і 29 кандидатських дисертацій. Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1988, 2005), лауреат премії імені М.М. Амосова (2005), премії імені О.М. Бакулєва (2010). Герой України (з врученням ордена Держави, 2004). Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2008) ступеня, орденом «Знак Пошани» (1976), відзнакою НАМН України «Медаль імені М.М. Амосова», Золотою медаллю академіка РАМН О.М. Бакулєва, медаллю академіка РАМН В.І. Бураковського.

Бібліографія:

  • Кибернетика в сердечной хирургии. – К., 1984 (в соавт.)
  • Анестезия и интенсивная терапия при операциях на открытом сердце. – К., 1996 (в соавт.)
  • Приобретенные пороки сердца. – К., 1997 (в соавт.)
  • Шпитальна хірургія: Підручник. – К., 1999 (у співавт.)
  • Серцева недостатність. – К., 2000 (у співавт.)
  • Кровоносні судини, ренін-ангіотензинова система та артеріальні гіпертензії. – К., 2000 (у співавт.)
  • Инфекционный эндокардит. – К., 2004 (в соавт.)
  • Опухоли сердца: проблемы диагностики и хирургического лечения. – К., 2005 (в соавт.)
  • Хірургія: Підручник. – Тернопіль, 2010 (у співавт.)
  • Хирургическое лечение митральных пороков сердца в условиях искусственного кровообращения без использования донорской крови и ее компонентов. – К., 2012 (в соавт.)

КОВАЛЕНКО Володимир Миколайович (1949) — Заслужений діяч науки і техніки України (1998), академік НАМН України (2009), доктор медичних наук (1982), професор (1983), завідувач кафедри терапії та ревматології (з 1991 р.). У 1972 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. У 1982 р. захистив докторську дисертацію «Клініко-інструментальна діагностика ранніх стадій серцевої недостатності при захворюваннях серцево-судинної системи». Учень професора В.М. Дзяка. Автор близько 500 наукових праць, у тому числі 20 монографій і 3 посібників. Науковий напрям: діагностика та лікування серцево-судинних, а також ревматичних хвороб з аутоімунними та імунокомплексними механізмами розвитку. Під його керівництвом виконані 17 докторських і 38 кандидатських дисертації. Головний терапевт (1990) і ревматолог (1991) МОЗ України. Керівник Українського ревматологічного центру (1991). Президент Асоціації ревматологів України (1993), член Європейської (1995) та Всесвітньої (1997) антиревматичних ліг. Директор ДУ «ННЦ ²Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска² НАМН України» (1998).

Бібліографія:

  • Ревматоидный артрит. Диагностика и лечение (ред.). – К., 2001
  • Внутрішні хвороби: Підручник (ред.). – К., 2002
  • Профілактично-лікувальне харчування при хворобах системи кровообігу: Посібн. для мед. працівників (ред.). – К., 2006
  • Руководство по кардиологии (ред.). – К., 2008
  • Національний підручник з ревматології (ред.). – К., 2013 

КОВАЛЕНКО Поліна Іванівна (1911–1975) — доктор медичних наук (1966), професор (1968), завідувач кафедри дитячої психоневрології (1969–1975). У 1935 р. закінчила Харківський медичний інститут. Науковий напрям: організація психоневрологічної служби в Україні, епідеміологія психічних захворювань у дітей. Перший заступник міністра охорони здоров’я України (1956–1969).

КОВАЛЬ Галина Юліанівна (1925) — доктор медичних наук (1967), професор (1968), завідувач кафедри променевої діагностики (1967–1994, до 1989 р. — рентгенології). У 1948 р. закінчила Одеський медичний інститут. У 1967 р. захистила докторську дисертацію «Пахионовы ямки в норме и при внутричерепной гипертензии». Вихованка Ленінградської та Київської шкіл рентгенологів, учениця академіка О.О. Городецького. Засновник наукового напрямку рентгеноанатомії та рентгеносеміотики захворювань опорно-рухової системи. Автор понад 150 наукових праць. Науковий напрям: рентгено-морфологічне дослідження порушень розвитку та захворювань черепа. Під її керівництвом виконано 2 докторські та 8 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Клиническая рентгеноанатомия. – К., 1975 (в соавт.)
  • Рентгендиагностика заболеваний и повреждений черепа. – К., 1984 (в соавт.)
  • Основы медицинской рентгенотехники и методики рентгенологического исследования в клинической практике (ред.). – К., 1991
  • Променева діагностика. Т. 1. – К., 1998., 2002 (у співавт.)

КОДОЛА Микола Аврамович (1920–2000) — доктор медичних наук (1969), професор (1970), завідувач кафедр терапевтичної стоматології № 1 (1964–1966, 1975–1990) і ортопедичної стоматології (1964–1965, за сумісництвом). У 1950 р. закінчив Київський медичний стоматологічний інститут. У 1969 р. захистив докторську дисертацію «Мікроелементи в процесах формування зубів і розвитку карієсу». Учень професора І.О. Новіка. Автор 196 наукових праць. Науковий напрям: проблеми карієсу та пародонтозу. Під його керівництвом виконані 17 кандидатських дисертацій. Декан хірургічного факультету (1969–1973). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, десятьма медалями.

Бібліографія:

  • Клиника, диагностика и лечение кариеса. – К., 1962
  • Пульпит: возрастные особенности и лечение. – К., 1980
  • Кариес зубов, его лечение и профилактика. – К., 1979
  • Кариес зубов, его лечение и профилактика с применением лекарственного вакуумэлектрофореза. – К., 1975
  • Микроэлементы в профилактике кариеса. – К., 1979
  • Пародонтоз. Ультраструктура десны и пульпы. – Донецк, 1980
  • Фитотерапия в стоматологии. – К., 1984
  • Рефлексотерапия в комплексном лечении болезней пародонта. Рефлексотерапия в стоматологии. – К., 1988 

КОЗИНЕЦЬ Георгій Павлович (1948) — Заслужений діяч науки і техніки України (2011), доктор медичних наук (1992), професор (1993), завідувач кафедри комбустіології та пластичної хірургії (з 2007 р.). У 1973 р. закінчив з відзнакою Київський медичний інститут. У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Патогенетичне обґрунтування різних методів дезінтоксикації при опіковій хворобі та вплив їх на розвиток ранового процесу». Учень професора М.Ю. Повстяного. Автор 415 наукових праць, з яких 8 монографій, 6 підручників, 3 навчальні посібники, 2 керівництва, 15 патентів України, 22 методичних рекомендацій. Науковий напрям: розробка методів раннього хірургічного лікування опіків, методів забезпечення їх виконання, визначення патогенезу та методів лікування опікового шоку, гострої опікової токсемії, опікового сепсису, реконвалесценції. Під його керівництвом захищено 4 докторські та 5 кандидатських дисертацій. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002). Головний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Комбустіологія», президент Асоціації комбустіологів України, голова Громадського об’єднання України з лікування ран, член редакційних колегій журналів «Хірургія України», «Клінічна хірургія», «Хірургія дитячого віку», «Шпитальна хірургія», «Пластична та реконструктивна хірургія», член Центральної атестаційної комісії МОЗ України, голова спеціалізованої вченої ради академії за спеціальністю «Хірургія». Член Європейської асоціацій з лікування опіків та Європейської асоціації лікування ран.

Бібліографія:

  • Ожоговая интоксикация: патогенез, клиника и принципы лечения. – К., 2004 (в соавт.)
  • Дитяча хірургія: Навч. посібн. – Житомир, 2016 (у співавт.)
  • Воєнно-польова хірургія: Підручник. – Одеса, 2016 (у співавт.)
  • Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Підручник. – К., 2016 (у співавт.) 

КОЗЯРІН Іван Петрович (1944) — доктор медичних наук (1991), професор (1992), завідувач кафедри гігієни харчування і гігієни дітей та підлітків (1992–2017). У 1974 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1991 р. захистив докторську дисертацію «Гігієнічні основи використання системи з твердим полімерним електролітом для регенерації повітря жилих гермооб’єктів». Учень професора Р.Д. Габовича й академіка Є.Г. Гончарука. Автор 450 наукових праць, у тому числі 13 підручників (у співавторстві). Науковий напрям: вивчення біологічної дії і нормування фізичних чинників оточуючого середовища, якість і безпечність харчових продуктів, стан харчування і оцінка фізичного та психічного розвитку дітей. Відмінник охорони здоров’я. Нагороджений медалями, знаком «За відмінні успіхи в роботі вищої школи».

Бібліографія:

  • Нутрициология: Учебник. – Донецьк, 2003 (в соавт.)
  • Гігієна та екологія: Підручник. – К., 2006 (у співавт.)
  • Гігієна харчування з основами нутриціології: Підручник. – К., 2007 (у співавт.)
  • Гигиена и экология: Учебник. – К., 2008 (в соавт.)
  • Гігієна дітей та підлітків: Підручник. – Донецьк, 2005 (у співавт.)
  • Поточний санітарно-епідеміологічний нагляд за об’єктами для дітей та підлітків: Навч. посібн. – К., 2013 (у співавт.)
  • Гігієнічні вимоги та методи контролю за організацією харчування дітей у навчально-виховних та оздоровчих закладах: Навч. посібн. – К., 2014 (у співавт.)
  • Медицина невідкладних станів: Підручник. – К., 2017 (у співавт.) 

КОЛОМІЙЧЕНКО Михайло Сидорович (1892–1973) — Заслужений діяч науки УРСР (1954), професор (1936, без захисту докторської дисертації), завідувач кафедр хірургії (1932–1941, з 1936 — хірургії № 2) і хірургії № 1 (1936–1958). У 1919 р. закінчив медичний факультет Київського університету. Учень професорів Є.Г. Черняхівського, М.М Волковича, академіка О.П. Кримова. Автор понад 130 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Науковий напрям: хірургія стравоходу, шлунку, підшлункової залози, невідкладна допомога, зокрема патології стравоходу. Першим в Україні виконав складні пластичні операції зі створення штучного стравоходу з тонкої та товстої кишок. Учасник Громадянської і Другої світової воєн, головний хірург 24-ї,
58-ї, а потім легендарної 62-ї (надалі 8-ї гвардійської) армії. Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Бойового Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Жовтневої революції, «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Апендицит. – К., 1966
  • Реконструктивная хирургия пищевода. – К., 1967

КОЛОМІЙЧЕНКО Олексій Сидорович (1898–1974) — Заслужений діяч науки УРСР (1955), член-кореспондент АН УРСР (1967), доктор медичних наук, професор (1944), завідувач кафедри оториноларингології (1944–1966). У 1924 р. закінчив медичний факультет Київського університету. У 1944 р. захистив докторську дисертацію «Отогенні абсцеси мозку». Учень професорів С.О. Ставракі, М.Я. Харшака. Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: боротьба зі злоякісними пухлинами, хірургічне лікування отосклерозу, внутрішньочерепні отогенні та риногенні ускладнення, застосування ультразвуку та лазеру в ЛОР-практиці. Під його керівництвом виконані 22 докторські та 38 кандидатських дисертацій. Учні — професори О.А. Євдощенко, І.А. Курилін, С.І. Мостовий, В.А. Гукович. Головний отоларинголог МОЗ України (1953–1972).

Бібліографія:

  • Хвороби вуха. – К., 1955
  • Операция на стремени при отосклерозе. – К., 1962 (в соавт.)
  • Атлас аудиометрических исследований. – К., 1962 (в соавт.)
  • Методика преподавания отоларингологии. – К., 1968
  • Программированное пособие по аудиометрии. – К., 1970 (в соавт.) 

КОРИТНЮК Раїса Сергіївна (1940) — доктор фармацевтичних наук (1992), професор (1994), завідувач кафедри технології ліків та клінічної фармації (1994–2009, до 1999 р. — технології ліків). У 1962 р. закінчила Запорізький фармацевтичний інститут. У 1992 р. захистила докторську дисертацію «Исследование и разработка технологии кровезамещающих растворов полиионного состава с энергетическими субстратами». Автор понад 350 наукових праць, брала участь у розробці Державної фармакопеї України і є співавтором «Фармацевтичної енциклопедії». Науковий напрям: фармацевтична розробка лікарських засобів для парентерального застосування.

Бібліографія:

  • Технология и контроль качества растворов для инъекций в аптеках. – К., 1990 (в соавт.)
  • Лікарська взаємодія та безпека ліків. – К., 2011 (у співавт.)
  • Несумісності та нераціональні сполучення лікарських засобів для парентерального застосування. – К., 2012 (у співав.)
  • Фармацевтичні аспекти вагінальних лікарських засобів антимікробної дії. – К., 2015 (у співавт.)
  • Основні тренди розвитку фармацевтичного ринку України по фармакотерапевтичних групах. – К., 2015 (у співавт.)
  • Технологія виготовлення порошків. – К., 2016 (у співавт.) 

КОСАКОВСЬКИЙ Анатолій Лук’янович (1952) — доктор медичних наук (1994), професор (2001), завідувач кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії (2002–2015, з 2016 р.). У 1975 р. закінчив Чернівецький медичний інститут. У 1994 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування рубцевого стенозу гортані і шийного відділу трахеї у дітей». Пройшов шлях від асистента (1985–1995), доцента (1995–1996) до професора (1996–2001) кафедри дитячої оториноларингології, завідувача відділу міжнародних зв’язків та зовнішньоекономічної діяльності (1994–1998), проректора з міжнародних зв’язків та науково-педагогічної роботи з іноземними громадянами (1998–2016) академії. Учень професора О.А. Євдощенко. Автор понад 600 наукових робіт у вітчизняних і зарубіжних виданнях, у т. ч. 5 підручників, 2 атласів, збірки лекцій, 16 монографій, 42 посібників, 76 патентів на винаходи та корисні моделі. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014), Заслужений раціоналізатор УРСР (1990), відмінник винахідництва та раціоналізації (1990), дійсний член Нью-Йоркської академії наук (1998), академік Міжнародної кадрової академії (ЮНЕСКО) (2000), Міжнародної академії освіти і науки (2016), член Європейської асоціації медичної освіти (2011), почесний член Консультативної Ради Міжнародного біографічного центру (Кембридж, Великобританія) (1999), член Ради наукових консультантів Американського біографічного інституту (1999), медичної комісії НОК України (2003), президент Асоціації дитячих оториноларингологів України (2005), головний дитячий отоларинголог МОЗ України (2005–2017). Нагороджений грамотою Верховної Ради України, почесними грамотами МОЗ та Міністерства надзвичайних ситуацій України, Президії АМН України, медаллю Комітету ВР України з питань охорони здоров’я «За охорону здоров’я нації», орденами Шевальє (Бельгія, 2008), Офіцера (Бельгія, 2009), Командора (Бельгія, 2010), Н. Пирогова (Німеччина, 2012), має подяки Президії НАН України, Консульства Тунісу, посла Азербайджанської республіки в Україні тощо.

Бібліографія:

  • Нейросенсорная тугоухость. – К., 1989 (в соавт.)
  • Етіологія, клініка, діагностика, лікування і профілактика хронічного рубцевого стенозу гортані і трахеї у дітей. – К., 1998
  • Деформація перегородки носа у дітей. – К., 2010 (у співавт.)
  • Дитяча оториноларингологія: Нац. підручник. – К., 2013 (у співавт.)
  • Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Підручник. – К., 2017 (у співавт.) 

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Микола Петрович (1922) — кандидат медичних наук (1966), старший науковий співробітник (1967), завідувач кафедри медичної служби цивільної оборони (1971–1986). У 1953 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію «Організація кисневої служби в системі медичної служби цивільної оборони» Автор 64 наукових праць. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, 14 медалями. 

КОХАНЕВИЧ Євгенія Вікторівна (1929–2014) — Заслужений лікар України (1993), доктор медичних наук (1972), професор (1985), завідувач кафедри акушерства, гінекології та репродуктології (1980–2005, до 2002 р. — акушерства і гінекології № 3). У 1954 р. закінчила Вінницький медичний інститут. У 1972 р. захистила докторську дисертацію «Світлова та флуоресцентна кольпоцервікоскопія, гістохімічні та цитогенетичні паралелі в діагностиці передпухлинних станів та раку шийки матки». Учениця професорів О.Ю. Лур’є, І.Т. Шевченка. Автор майже 300 наукових праць, у т. ч. 6 монографій, 11 винаходів, 27 раціоналізаторських пропозицій. Науковий напрям: патологія шийки матки, вагітність і пологи, онкогінекологія, невиношування вагітності, генітальний ендометріоз. Засновник Київської школи онкогінекології. Під її керівництвом виконані 3 докторські та 29 кандидатських дисертацій. Заслужений винахідник СРСР.

Бібліографія:

  • Комплексная диагностика и комбинированное лечение предрака шейки матки. – К., 1976 (в соавт.)
  • Практическая гинекология. – К., 1980 (в соавт.)
  • Диагностика предопухолевых и опухолевых процессов шейки матки. – К., 1984 (в соавт.)
  • Практическая гинекология. – К., 1988 (в соавт.)
  • Предупреждение онкологических заболеваний у женщин. – К., 2001 (в соавт.) 

КРАСНОВ Володимир Володимирович (1968) — доктор медичних наук (2012), професор (2014), завідувач кафедри педагогіки, психології, медичного та фармацевтичного права (з 2016 р.). Закінчив Російський державний медичний університет імені М.І. Пирогова (1993). У 2011 р. захистив докторську дисертацію «Розробка системи інформаційного відображення процесів передачі знань в післядипломній медичній освіті». Учень професора О.П. Мінцера, вихованець кафедри медичної інформатики. Пройшов шлях від асистента (2001–2004), доцента (2004–2012) до професора (2012–2016) кафедри інформатики, завідувача проблемної науково-дослідної лабораторії з питань післядипломної освіти лікарів (провізорів) центру дистанційної освіти (2007). Заступник голови проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Медична інформатика та інформаційні технології» (2010). Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 патентів, 4 авторських свідоцтв.

Бібліографія:

  • Концептуальна модель інформатизації фармацевтичного маркетингу та менеджменту. – К., 2002 (у співавт.)
  • Нові технології навчання менеджменту в медицині. – К., 2009 (у співавт.)
  • Електронні навчальні посібники для відображення медичних процедурних знань: принципи, етапи створення, методологія. – К., 2009 (у співавт.)
  • Управління охороною здоров’я (для післядипломної освіти). – К., 2010 (у співавт.)
  • Використання телемедицини у клінічній практиці. – К., 2011 (у співавт.)
  • Принципи розробки освітнього стандарту підготовки фахівців в лікарській резидентурі (на прикладі спеціальності «неонатологія»). – К., 2015 (у співавт.)
  • Окремі проблеми медико-правової підготовки лікарів, провізорів у системі післядипломної медичної освіти. – К., 2016 (у співавт.)
  • Формування ключових професійних та гуманітарних компетенцій лікаря. – К., 2016 (у співавт.)

КРИВИЦЬКИЙ Дмитро Іванович (1935–1989) — доктор медичних наук (1979), професор (1983), завідувач кафедри хірургії № 2 (1983–1989). У 1969 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1979 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування токсичного зобу». Учень професора Д.Ф. Скрипниченка. Автор 131 наукової праці, у т. ч. 2 монографій. Науковий напрям: хірургічне лікування захворювань щитовидної залози, хірургічна гастроентерологія. Під його керівництвом виконані 2 кандидатські дисертації.

Бібліографія:

  • Хірургічне лікування токсичного зобу. – К., 1976 (у співавт.)
  • Післяопераційні абсцеси черевної порожнини. – К., 1990 (у співавт.)

КРИВЧЕНЯ Данило Юліанович (1938) — Заслужений діяч науки і техніки України (1997), доктор медичних наук (1979), професор (1981), завідувач кафедри дитячої хірургії (1980–1992). У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1978 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика і хірургічне лікування ревматичних вад серця у дітей і підлітків». Учень академіків М.М. Амосова і О.О. Шалімова. Автор понад 350 наукових праць, має 35 авторських свідоцтв та більше 80 патентів на методи операцій і хірургічні інструменти. Науковий напрям: удосконалення діагностики і хірургічного лікування вад розвитку і захворювань серцево-судинної, дихальної та травної систем. Організатор перших в Україні відділень діагностики і хірургічного лікування складних вад розвитку. Розробив нові методи операцій при лобарній емфіземі, експіраторному стенозі трахеї, портальній гіпертензії, хворобі Гіршпунга, клапанних вадах серця і судинного кільця, а також методи діагностики при подвійній дузі аорти, петлі легеневої артерії, аномальній підключичній артерії у дітей. Під його керівництвом виконані 9 докторських і 30 кандидатських дисертацій. Академік АН ВШ України (1993), Заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008), експерт ВАК СРСР (1988–1991), головний позаштатний дитячий хірург МОЗ України (1989–2003), Президент Всеукраїнської асоціації дитячих хірургів (з 1993 р.). Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1988), Почесною грамотою МОЗ України (2003, 2008, 2013), Подяками Президентів Асоціацій дитячих хірургів Польщі (2008) та Індії (2010), дипломом та цінним подарунком «ОТІS» за міжнародне співробітництво (Варшава, 2008).

Бібліографія:

Кардиология детского возраста. – К., 1986 (в соавт.)

КРИЖЕВСЬКИЙ Вадим Віталійович (1956) — Заслужений лікар України (2011), доктор медичних наук (2002), доцент (2014), завідувач кафедри загальної та невідкладної хірургії (з 2015 р.). Закінчив у 1979 р. Чернівецький державний медичний інститут. У 2002 р. захистив докторську дисертацію на тему «Хірургічне лікування некротичного панкреатиту». Учень академіка О.О. Шалімова. Автор понад 60 наукових праць, з яких 2 монографій, 2 навчальні посібники. Науковий напрям: хірургічна гастроентерологія, панкреатологія, судинна хірургія, детоксикація організму, патологія імунітету, хірургічна інфекція. Академік АН ВШ України (2010), головний позаштатний спеціаліст МОЗ України в м. Києві за спеціальністю хірургія (2014–2016).

Бібліографія:

  • Острый панкреатит. – Харьков, 1994 (в соавт.)
  • Непроходимость кишечника: Руководство для врачей. – К., 2012 (в соавт.)
  • Медикаментозна корекція агрегації тромбоцитів як профілактика прогресування хронічної венозної недостатності у пацієнтів похилого й старечого віку при хронічних захворюваннях вен нижніх кінцівок. – К., 2017 (у співавт.) 

КРИШТОПА Борис Павлович (1938–2014) — Заслужений лікар України (1982), доктор медичних наук (1986), професор (1988), завідувач кафедри управління охороною здоров’я (1986–2003). У 1961 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1985 р. захистив докторську дисертацію «Наукові та організаційні обґрунтування розвитку охорони здоров’я в Демократичній Республіці Афганістан з використанням радянського досвіду». Учень професорів П.Л. Шупика, О.А. Грандо. Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Науковий напрям: організація й управління системою охорони здоров’я, історія медицини України. Під його консультуванням і керівництвом виконані 9 докторських і 12 кандидатських дисертацій. Заступник голови спеціалізованої ради Д 26.613.07 за спеціальністю «Соціальна медицина» (2003–2014). Працював завідувачем Сумського облздороввідділу (1968–1972), заступником Міністра охорони здоров’я України (1974–1978), керівником групи радників МОЗ СРСР в Республіці Афганістан (1978–1981). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1970), «За заслуги» ІІІ (1998) та ІІ (2003) ступеня, багатьма медалями, серед яких медаль Р. Вірхова (2008).

Бібліографія:

  • Высшее медицинское образование в Украинской ССР. – К., 1985
  • Здравоохранение Афганистана. – М., 1985
  • Здоровье населения и здравоохранение в развивающихся странах. – К., 1990
  • Менеджер в здравоохранении. – К., 1995 (в соавт.)
  • Медична допомога і ринок: проблеми менеджменту. – К., 1996
  • Панорама охорони здоров’я (колективна монографія). – К., 2003 

КУЗНЕЦОВ Валерій Миколайович (1939–2017) — Заслужений лікар України (1996), доктор медичних наук (1998), професор (2000), завідувач кафедри психіатрії (1988–2015). У 1962 р. закінчив Кримський медичний інститут. У 1998 р. захистив докторську дисертацію «Психози з переважною патологією афективної сфери у дітей і підлітків з церебральною резидуально-органічною недостатністю (клініка, діагностика, медико-соціальна реабілітація)». Учень професора Й.А. Поліщука. Автор понад 160 наукових праць, у т. ч. 8 монографій. Науковий напрям: патофізіологічні дослідження афективних психозів. Під його керівництвом виконані 6 кандидатських дисертацій. Головний дитячий психіатр МОЗ України (1981), Президент Асоціації психіатрів України (1992–2000). Представник України у Європейському бюро ВООЗ за програмою «Психічне здоров’я». Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Алкоголізм та його соціальні та біологічні наслідки. – К., 1984
  • Справочник детского врача психиатра и невропатолога. – К., 1985 (в соавт.)
  • Уход за больными в детском психиатрическом стационаре. – К., 1989 (в соавт.)
  • Справочник врача-психиатра. – К., 1990 (в соавт.)
  • Психіатрія: Підручник. – К., 1993
  • Детская психоневрология. – К., 2001 (в соавт.)
  • Фенілкетонурія: клініка, діагностика, лікування: Метод. реком. – К., 2001 (у співавт.)
  • Неотложная помощь в психиатрии // Скорая и неотложная помощь. – К., 2002 (розділ)
  • Дитяча психіатрія. Тимчасові нормативи надання медичної допомоги дитячому населенню в умовах амбулаторно-поліклінічних закладів України. – К., 2003
  • Клиническое руководство по диагностике и лечению депрессивных расстройств в практике врача первичной медико-санитарной помощи. – К., 2004 (в соавт.)

КУЗНЕЦОВА Лариса Володимирівна (1945) — доктор медичних наук (2007), професор (2008), завідувач кафедри клінічної імунології та алергології (2005–2015). У 1969 р. закінчила Київський медичний інститут. У 2007 р. захистила докторську дисертацію «Порушення імунного статусу з урахуванням факторів міжклітинної кооперації у хворих на бронхіальну астму та розробка способів системної та регіонарної імуномодуляції в комплексній терапії хворих». Учениця члена-кореспондента АМН України професора К.Ф. Чернушенка та члена-кореспондента АМН і НАН України професора Е.В. Гюллінга. Автор майже 600 наукових праць, 22 винаходів. Науковий напрям: проблеми імунотерапії та специфічної імунотерапії у алергічних хворих та хворих з різним ступенем тяжкості імунодефіциту. Під її керівництвом виконані 12 кандидатських і 3 докторські дисертації. Головний клінічний імунолог Київської області (1998–2015).

Бібліографія:

  • Імунотропна терапія у хворих на хронічний бронхіт з бронхообструктивним синдромом: Навч.-метод. посібн. – К., 2000 (у співавт.)
  • Лікування хворих за допомогою Пайлер-світла: Навч.-метод. посібн. (ред.). – К., 2007
  • Алергологія: Підручник. – К., 2008 (у співавт.)
  • Імунологія (ред.). – К., 2013
  • Анафілаксія. – К., 2014 (у співавт.)
  • Клінічна та лабораторна імунологія (ред.). – К., 2015
  • Актуальні питання алергології у практиці сімейного лікаря. – К., 2016 (у співавт.) 

КУЗНЕЦЬ Михайло Мефодійович (1901–1959) — доктор медичних наук (1938), професор, завідувач кафедри дерматовенерології (1952–1954). У 1927 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1937 р. захистив докторську дисертацію «Гістологія старіння шкіри». Учень професора О.М. Тижненка. Автор 80 наукових праць. Науковий напрям: вивчення патогенезу та розробка нових засобів лікування хвороб шкіри, вивчення балансу вітамінів А і Є при деяких дерматозах, а також патології органів травлення у хворих на дерматози. Першим у вітчизняній літературі опублікував наукову працю про хворобу Паркс-Вебера. Учні — професори Б.Т. Глухенький, Н.М. Левковський. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Бібліографія:

  • Руководство по дерматовенерологии. – М., 1964 (раздел)
  • Каротинодермія та її клінічне значення. – К., 1956 

КУЛІНІЧЕНКО Валентин Леонідович (1943–2014) — доктор філософських наук (2002), професор (2004), завідувач кафедр філософії (1989–1999; 2004–2014), гуманітарних дисциплін (1999–2004). У 1968 р. з відзнакою закінчив Саратовський медичний університет. У 2002 р. захистив докторську дисертацію «Філософсько-методологічний аналіз процесу трансформації парадигм сучасної медицини та охорони здоров’я». Учень професорів Я.Ф. Аскіна (Саратов) та Н.П. Депенчук (Київ). Автор понад 250 наукових праць, у т. ч. 20 монографій. Науковий напрям: філософія науки та медицини, валеологія, валеософія та біоетика. Нагороджений 8 орденами та 5 медалями (Україна, Росія, Королівство Бельгія). Відмінник освіти України (2003).

Бібліографія:

  • Гуманизация биологии в современных условиях. – К., 1992 (в соавт.)
  • Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики. – К., 2001
  • Биоэтика: начала и основания (философско-методологический анализ). – К., 2002 (в соавт.)
  • Наука, этика, политика: социокультурные аспекты современной генетики. – К., 2004 (в соавт.)
  • Жизнь и Причинность: методология взаимодействия и познания. – К., 2004 (в соавт.)
  • Інформація та Причинність формо-взаємодій. – К., 2006 (у співавт.)
  • Теория и методология Со-Творчества. – К., 2007 (в соавт.) 

КУЧЕРЕНКО Павло Олександрович (1882–1936) — доктор медицини (1918), професор, завідувач кафедри патологічної анатомії (1924–1936). Закінчив Новоросійський університет і Петербурзьку Військово-медичну академію (1908). У 1918 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу об отложении гликогена в почке при сахарном мочеизнурении. Отложение гликогена и других растительных полисахаридов в почке при различных экспериментальных условиях». Учень професорів В.К. Високовича, В.М. Константиновича. Автор 78 наукових праць, у т. ч. 1 підручника. Науковий напрям: патологія ендокринної системи, епідеміологічне вивчення зобу в Україні, розвиток прозекторської справи.

Бібліографія:

  • К вопросу об отложении гликогена в почке при сахарном мочеизнурении. – К., 1917
  • Основи патологічної морфології. – К., 1929
  • Інкреторні залози і злоякісні новотвори. – К., 1937 

ЛАВРОВ Анатолій Петрович (1895–1956) — доктор медичних наук (1938), професор, завідувач кафедри дерматовенерології (1949–1952). У 1922 р. закінчив медичний факультет Донського університету. У 1938 р. захистив докторську дисертацію «Лікування дерматологічних хворих на курорті Сочі-Мацеста сірководневими ваннами». Учень професора П.В. Нікольського. Автор 90 наукових праць. Науковий напрям: курортотерапія шкірних захворювань, лікування та профілактика гонореї. Під його керівництвом виконані 3 кандидатські дисертації. 

ЛАЗАРЄВ Олександр Захарович (1870–1951) — Заслужений діяч науки УРСР (1941), професор (1922), завідувач кафедри дитячих хвороб (1930–1951, до 1931 р. — хвороб дітей старшого віку). У 1893 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира зі званням «лекаря с отличием». У 1936 р. присуджено ступінь доктора медичних наук без захисту дисертації. Як лікар і вчений, Олександр Захарович сформувався в київській школі терапевтів і педіатрів, якій завжди було притаманне прагнення до фундаментальних досліджень проблем клінічної медицини, до розробки та удосконалення методів обстеження хворих. Засновник (1900 р.) і секретар, а з 1922 р. голова Київського товариства дитячих лікарів. Автор першої в Україні монографії з проблем туберкульозу дитячого віку. Під його керівництвом виконано понад 200 наукових робіт і видано 7 збірників наукових праць, особисто він є автором понад 30 наукових праць, присвячених різним питанням патології дитинства, які відображають його енциклопедичну освіченість, філософський склад мислення, талант лікаря і педагога. Основний науковий напрям: проблеми грудного і штучного вигодовування дітей, кишкові інфекції, дитяча фтизіатрія. Був головою комісії лікувально-профілактичної допомоги Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР, членом редколегії журналу «Педіатрія, акушерство та гінекологія». Один із засновників Київського інституту удосконалення лікарів. Учасник російсько-японської та першої світової воєн. Нагороджений медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», значком «Відмінник охорони здоров’я».

Бібліографія:

  • Туберкульоз дитячого віку. – К., 1932
  • Семиотика и диагностика детских болезней. – К., 1947
  • Діагностика дитячих хвороб. – К., 1950 

ЛАЗОРИШИНЕЦЬ Василь Васильович (1957) — Заслужений лікар України (1999), академік НАМН України (2017), доктор медичних наук (2002), професор (2004), завідувач кафедри хірургії серця та магістральних судин (з 2016 р.). У 1980 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2002 р. захистив докторську дисертацію «Аномалія Ебштейна (проблеми діагностики та хірургічного лікування)». Учень академіка Г.В. Книшова. Проходив стажування в США, Великобританії, Франції, Німеччині, вперше на пострадянському просторі застосував практику обміну досвідом з провідними кардіохірургічними клініками Європи та США. Під його керівництвом вперше в Україні створено науково-практичне підґрунтя спеціалізованої перинатальної та кардіохірургічної допомоги вагітним групи високого кардіального ризику. Автор понад 400 наукових праць, у т. ч. 15 монографій та 40 патентів на винахід. Науковий напрям: розробка, вдосконалення та впровадження перспективних напрямів дитячої серцево-судинної хірургії, екстреної та невідкладної кардіохірургічної допомоги, а також ендоваскулярних, мініінвазивних та гібридних втручань при вроджених і набутих вадах серця. Керує виконанням 5 докторських і 6 кандидатських дисертацій, підготував 12 кандидатів наук. Працював начальником лікувально-організаційного управління НАМН України (2004–2008, 2010–2014, 2015), заступником, першим заступником і виконуючим обов’язки міністра охорони здоров’я України (2008–2010, 2014). Директор ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України» (2016), де працює з 1987 р. Голова правління Асоціації серцево-судинних хірургів України (2016), дійсний член Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів, член Французької асоціації серцево-судинних хірургів, Американської асоціації торакальних хірургів. Член-засновник Всесвітньої асоціації дитячих кардіологів та кардіохірургів. Голова вченої ради ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України». Член вчених рад: ДУ «Науково-практичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України», Київського медичного університету, Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. Голова спеціалізованої вченої ради Д26.555.01 із захисту дисертацій за спеціальністю 14.01.04 «Серцево-судинна хірургія». Голова Проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Хірургічне лікування серця та судин». Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005), лауреат Державної премії України в галузі освіти (2018). Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V (2007) та IV (2017) ступеня, відзнакою НАМН України «Медаль імені М.М. Амосова».

Бібліографія:

  • Анестезиологическое обеспечение и послеоперационное ведение кардиохирургических больных детского возраста: Пособие. – К., 1999 (в соавт.)
  • Серцева недостатність. – К., 2000 (у співавт.)
  • Невідкладна допомога при основних патологічних синдромах у немовлят з вродженими вадами серця. – К., 2001 (у співавт.)
  • Фізіологія людини і тварини: Курс лекцій. – К., 2003 (у співавт.)
  • Врожденные пороки сердца у детей: Учебное пособие. – Одесса, 2009 (в соавт.)
  • Охорона здоров’я України: стан, проблеми, перспективи. – К., 2009 (у співавт.)
  • Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації 2009». – К., 2010 (у співавт.)
  • Організація роботи закладу охорони здоров’я в умовах надзвичайних ситуацій різного характеру. – К., 2014 (у співавт.)
  • Біологія людини: Навч. посібн. – К., 2014 (у співавт.)
  • Сучасні підходи до ведення вагітності, пологів і лікування жінок з серцево-судинними захворюваннями на тлі серцевої недостатності (клінічні рекомендації). – К., 2015 (у співавт.)
  • Бескровные технологии при коррекции клапанов сердца в условиях искусственного кровообращения. – К., 2015 (в соавт.)
  • Реконструктивні операції на висхідній аорті при постстенотичному її розширенні та супутньому протезуванні аортального клапана. – К., 2016 (у співавт.)
  • Хірургічне лікування аортальних вад серця, ускладнених вузьким гирлом аорти. – К., 2016 (у співавт.)
  • Хірургічна корекція порушень хордо-папілярного контініума при мітральній ваді серця. – К., 2017 (у співавт.)
  • Серце в хірургії. Інститут імені М.М. Амосова крізь десятиліття. – Тернопіль, 2017

ЛАЙКО Андрій Афанасійович (1936) — Заслужений лікар України (2002), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри дитячої оториноларингології (1989–2002). У 1959 р. закінчив Івано-Франківський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Рецидивуючий середній отит». Учень професора С.І. Мостового. Автор 113 наукових праць, у т. ч. 35 монографій, 6 підручників, 31 навчального посібника, 9 патентів на винаходи та корисні моделі, 50 раціоналізаторських пропозицій. Науковий напрям: діагностика і лікування запальних процесів вуха у дітей. Ним сформульовані і запроваджені в практику методи діагностики і лікування рецидивуючих і хронічних середніх отитів у дітей, розроблені основні принципи абластики при операціях з приводу раку гортані. Підготував 5 кандидатів медичних наук. Головний дитячий отоларинголог МОЗ України (1978–2004). Відмінник охорони здоров’я (1978).

Бібліографія:

  • Пути применения абластики в ЛОР-онкологии. – К., 1969 (в соавт.)
  • Неотложные состояния у детей. – К., 1983 (раздел)
  • Невідкладна допомога в дитячій оториноларингології: Навч. посібн. – К., 1988
  • Дитяча оториноларингологія. – К., 1988, 2008
  • Дитяча оториноларингологія: Нац. підручник (ред.). – К., 2013

ЛАСИЦЯ Ольга Іларіонівна (1938–2006) — Заслужений діяч науки і техніки України (2001), доктор медичних наук (1983), професор (1988), завідувач кафедри педіатрії № 1 (1987–2006). У 1961 р. закінчила з відзнакою Одеський медичний інститут. У 1982 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-імунологічні особливості астматичного бронхіту у дітей». Вихованка наукової школи професорів О.М. Хохол і В.М. Сидельникова. Автор понад 360 наукових праць, у т. ч. 11 монографій, є співавтором видання «Енциклопедія дитинства». Науковий напрямок — дитяча алергологія і пульмонологія. Під її керівництвом виконані 12 кандидатських і 3 докторські дисертації. Головний дитячий алерголог МОЗ України (1982), голова Київської обласної асоціації педіатрів. Нагороджена медаллю. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Зовнішнє середовище і алергічні захворювання у дітей. – К., 1989
  • Діатези у дітей. – К., 1991 (у співавт.)
  • Батькам про дитину першого року життя. – К., 1991 (три розділи)
  • Російсько-українсько-латинський словник медичних термінів. – К., 1992 

ЛАУЕР Володимир Вільгельмович (1889–1963) — доктор медичних наук (1938 ., за сукупністю праць), професор (1941), завідувач кафедри патологічної анатомії (1936–1941). У 1916 р. закінчив медичний факультет Харківського університету. Учень академіка М.Ф. Мельникова-Розведенкова.

ЛЕВЕНЕЦЬ Віталій Миколайович (1930) — Заслужений діяч науки і техніки України (1989), доктор медичних наук (1970), професор (1972), завідувач кафедри ортопедії і травматології № 1 (1975–2000, у 1975–1979 рр. — військово-польової хірургії і травматології, 1979–1995 рр. – травматології, ортопедії і опікових хвороб). У 1954 р. закінчив 2-й Московський медичний інститут. У 1969 р. захистив докторську дисертацію «Костно-хрящевая гомопластика тазобедренного сустава». Учень професора Ф.Р. Богданова. Автор 247 наукових праць. Науковий напрям: деформуючий артроз, асептичний некроз, пошкодження та захворювання суглобів, реконструктивно-відновна хірургія, ендопротезування суглобів, трансплантологія, профілактика гнійних ускладнень. Підготував 17 докторів та кандидатів медичних наук. Учні — професори Г.І. Герцен, С.І. Писларь, В.А. Сизов, В.В. Пляцко. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Декан хірургічного факультету (1974–1983), проректор з лікувальної роботи (1983–1989).

Бібліографія:

  • Деформирующий артроз. – М., 1989
  • Артроскопія. – К., 1991

ЛЕВИТСЬКИЙ Михайло Андрійович (1871–1942) — доктор медицини (1910), професор (1912), завідувач кафедри офтальмології (1918–1929). У 1895 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. У 1909 р. захистив докторську дисертацію «О состоянии глаз учащихся и об изменении их преломляемости в течение учения». Учень професора О.В. Ходіна. Основний науковий напрям: вивчення ефективності різноманітних оперативних втручань на оці та його придатках. Удосконалив методику локалізації патологічних змін на дні ока та їх проекцію на склері. Розробив техніку вилучення з ока цисцицерків, удосконалив методику пластики на віках за допомогою вільних шкіряних лоскутів. Учень — професор І.А. Кореневич. Перший голова правління Клінічного інституту для удосконалення лікарів (1918–1922), директор Київського інституту удосконалення лікарів (1922).

Бібліографія:

  • Тенонова капсула, ее анатомия. – Одесса, 1910
  • До історії київської кафедри офтальмології: Праці очної клініки. – К., 1940 

ЛЕРНЕР Ісай Петрович (1911–1976) — доктор медичних наук (1967), завідувач кафедри туберкульозу (1958–1959). У 1939 р. закінчив медичний факультет університету в Бухаресті. У 1966 р. захистив докторську дисертацію «Алергічні еозинофільні захворювання». Автор 67 наукових праць. Науковий напрям: клінічна алергологія.

Бібліографія:

  • Зональна та сегментарна резекція легень. – Кишинів, 1956
  • Алергічні еозинофільні захворювання. – К., 1961
  • Поражение легких при ревматизме и аллергических заболеваниях. – К., 1969

ЛЕУШ Станіслав Сергійович (1935) — доктор медичних наук (1986), професор (1986), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (1985–2006). У 1958 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1986 р. захистив докторську дисертацію «Пізній токсикоз вагітних. Клінічні та патофізіологічні критерії інтенсивної терапії». Учень професорів І.І. Грищенка і В.М. Савицького. Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: реконструктивно-відновлююча хірургія та реабілітація функцій жіночих статевих органів, питання еферентної терапії, ендокринної діагностики і замісної гормональної терапії. Під його керівництвом виконані 12 кандидатських дисертацій. Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Поздний токсикоз беременных. – М., 1983 (лекція)
  • Скорая и неотложная медицинская помощь. – К., 2002 (в соавт.)
  • Кровотечі в практиці акушера-гінеколога: Навч. посібн. – К., 2013 (у співавт.)
  • Ведення пологів та розродження: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)

ЛІПКАН Георгій Миколайович (1939) — доктор медичних наук (1976), професор (1992), завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики (1990–2006). У 1962 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1974 р. захистив докторську дисертацію «Біологічна дія підвищених доз декотрих вітамінів груп В і Р та комбінованих лікарських препаратів, які містять вітаміни (експериментальні та клініко-лабораторні дослідження)». Учень професора І.Г. Федорова. Автор понад 800 наукових праць, у тому числі 7 атласів, понад 100 монографій, 2 словників, 4 енциклопедій (2-, 3-, 7-, 15-томні), 12 авторських свідоцтв, 6 патентів. Науковий напрям: клінічна лабораторна діагностика, вивчення біологічної дії препаратів з рослинної сировини відповідно до клініко-лабораторних показників. Під його керівництвом виконано 16 кандидатських дисертацій. Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Медицина дитинства. – Т. 4, Кн. 3. Фітотерапія і методи лікування. – К., 2001 (у співавт.)
  • Введение в цитологию. Морфо- и гистогенез опухолей. Принципы цитологической диагностики заболеваний. – К., 2001.
  • Избранные лекции по клинической лабораторной диагностике: Т. I–VII. – К., 2005.
  • Лабораторна діагностика туберкульозу та контроль за якістю бактеріологічних досліджень. – К., 2006 (у співавт.)
  • Растения в медицине: Энциклопедия, у 15 томах. – К., 2009.
  • Атлас растений-антигипоксантов. – К., 2015.
  • Референтні значення показників клінічної лабораторної діагностики. – К., 2016 (у співавт.)
  • Клінічна лабораторна діагностика гострих лейкемій і лейкемоїдних реакцій. – К., 2016 (у співавт.)
  • Словник рослин наукової медицини і фармації, народної медицини (російсько-латинсько-український) : 4 782 назви. – К., 2017.

ЛІПКАН Микола Федорович (1909–1991) — доктор біологічних наук (1957), професор (1961), завідувач кафедри медичної радіології (1960–1966), радіаційної гігієни (1966–1975). У 1938 р. закінчив біологічний факультет Київського університету. У 1957 р. захистив докторську дисертацію «Обмін нуклеїнових кислот при різних функціональних станах». Автор 64 наукових праць, у т. ч. 1 монографії. Декан санітарно-гігієнічного факультету (1962–1967). Учасник Другої світової війни. Нагороджений 4 орденами і 4 медалями.

Бібліографія:

Основы радиобиологии и биохимии. – К., 1968 

ЛІТУС Віктор Іванович (1956) — доктор медичних наук (2013), доцент (1992), завідувач кафедри клінічної, лабораторної імунології та алергології (з 2015 р.). У 1973 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2013 р. захистив докторську дисертацію «Морфологічні та імунологічні зміни органів імунітету щурів за умов мікромеркуріалізму та його корекції». Учень професорів Е.В. Гюллінга і Ю.Б. Чайковського. Автор понад 250 наукових праць, у т. ч. 3 монографій і 10 патентів та авторських свідоцтв на винахід. Науковий напрям: клінічна імунологія, молекулярна (компонентна) алергологія, імуногенетика, імунотоксикологія.

Бібліографія:

  • Алергологія. – К., 2008 (у співавт.)
  • Імунологія. – К., 2013 (у співавт.)
  • Система імунітету за умов мікромеркуріалізму та його корекції. – К., 2013 (у співавт.)
  • Анафілаксія. – К., 2014 (у співавт.)
  • Актуальні питання алергології у практиці сімейного лікаря. – К., 2016 (у співавт.) 

Літус Олександр Іванович (1967) — доктор медичних наук (2014), доцент (2012), завідувач кафедри дерматовенерології (з 2014 р.). У 1990 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2004 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика і терапія хронічного простатиту з урахуванням поліетіологічних і поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру перебігу захворювання». Автор 64 друкованих робіт. Засновник і президент Всеукраїнської громадської асоціації «Українська асоціація псоріазу» (2008), засновник і Віце-президент Євро-Азійської асоціації дерматологів (2011), організатор і президент Першого Міжнародного Конгресу Євро-Азійської Асоціації Дерматовенерологів (Київ, 2011), президент громадської організації «Українська Академія Дерматовенерології», засновник і голова наукового комітету науково-практичних конференцій «Київські дерматологічні дні», засновник і головний редактор спеціалізованого дерматологічного журналу «Дерматолог». Головний позаштатний спеціаліст м. Києва з дерматовенерології (2014–2016).

Бібліографія:

  • Старение волосистой части головы и ассоциированные состояния. – К., 2016 (в соавт.)
  • Ступенчатая энтеросорбция в комплексной терапии аллергодерматозов. – К., 2015 (в соавт.)
  • Новообразования волосистой части головы в практике врача дерматолога. – К., 2016 (в соавт.)
  • Резистентность вирусов папилломы человека к дезинфектантам – сигнал тревоги! – К., 2016 (в соавт.)
  • Психоемоційний стан хворих на акне з урахуванням тяжкості перебігу та спадкової схильності. – К., 2016 (у співавт.)
  • Фотодинамічна терапія — сучасний ефективний метод лікування базальноклітинного раку шкіри. – К., 2016 (у співавт.)
  • Трихология. Второе издание, дополненное и переработанное. – К., 2016 (в соавт.)

ЛІЧМАН Лада Юріївна (1967) — кандидат педагогічних наук (1997), доцент (2004), завідувач кафедри іноземних мов (з 2005 р.). У 1989 р. закінчила Запорізький державний університет. У 1997 р. захистила кандидатську дисертацію «Педагогічні умови ефективності формування писемного мовлення старшокласників». Автор понад 100 наукових праць. Науковий напрям: принципи побудови іншомовної компетентнісної моделі фахівця-лікаря.

Бібліографія:

  • Authenticity Frame as Innovative Resource to Build Up Foreign Linguistic Competence // European Journal of Education and Applied Psychology. – Vienna, 2016.
  • Діагностика удосконалення іншомовної етнокультурної компетентності в системі медичної післядипломної освіти // Pedagogy and Psychology Science and Education a New Dimension. – К., 2016.
  • Anthropocentric context of linguistic competence // Modern European Researches. – Salzburg, 2016.
  • Guidance Manual for the Practice of Building Foreign Linguistic Competence in the Higher School of Ukraine: Textbooks, Manuals, Programs // Науковий вісник МНУ імені В.О. Сухомлинського. – Миколаїв, 2017.
  • Macro-Strategy of Medical Foreign Language Definitions Professional Translation and Use in Neurologists' Practice // Proceedings of the III International Scientific and Practical Conference «Modern Methodology of Science and Education». – Dubai, 2017.

ЛИС Петро Васильович (1930–1981) — доктор медичних наук (1974), професор (1975), завідувач кафедри хірургії № 2 (1976–1982). У 1955 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1973 р. захистив докторську дисертацію «Система згортання крові при механічних жовтяницях». Учень професора І.І. Кальченка. Науковий напрям: дослідження згортання системи крові при механічних жовтяницях, хірургічна гастроентерологія.

Бібліографія:

Кровотечения при гепатобилиарной патологии. – К., 1979 

ЛИСЕНКО Григорій Іванович (1947–2013) — доктор медичних наук (1988), професор (1992), завідувач кафедри сімейної медицини (1993–2013, до 1997 р. — терапії № 1, у 1997–2001 — терапії і сімейної медицини). У 1971 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Клеточно-молекулярные механизмы иммуносупрессии и пути патогенетической терапии при диффузных болезнях соединительной ткани и инфекционно-аллергической бронхиальной астме». Учень професора І.М. Ганджі. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: вивчення етіології, патогенезу, особливостей клінічного перебігу, розробка ефективних методів патогенетичного лікування дифузних захворювань сполучної тканини та бронхіальної астми, актуальних проблем сімейної медицини. Заслужений діяч науки і техніки України (2004), декан терапевтичного факультету (1996–1999), декан факультету загальної практики - сімейної медицини (2005–2012), директор Інституту сімейної медицини (2012–2013). Заступник голови вченої ради МОЗ України (1995–2002), президент Української асоціації сімейної медицини, дійсний член Всесвітньої та Європейської організації сімейних лікарів, Європейської академії природознавчих наук.

Бібліографія:

  • Некоронарогенні захворювання серцевого м’яза. – К., 1993 (у співавт.)
  • Ревматологія. – К., 1996 (у співавт.)
  • Бронхіальна астма: стандарти діагностики та лікування. Керівництво для сімейних лікарів. – К., 2001
  • Внутрішні хвороби. – К., 2002 (у співавт.)
  • Хронічні обструктивні захворювання легень у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. – К., 2005 (у співавт.)
  • Артропатії при гіпотиреозі (клініка, діагностика та лікування): Метод. реком. – К., 2006 (у співавт.)
  • Проблема боли в общеврачебной практике: Учебно-методическое пособие для семейных врачей. – К., 2007 (в соавт.) 

ЛОЗИНСЬКИЙ Володимир Лаврентійович (1881–1943) — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри акушерства і гінекології № 2 (1935–1941). Учень професорів О.О. Муратова і Г.Ф. Писемського. Секретар Київського наукового товариства акушерів-гінекологів. 

ЛОСКУТОВ Олег Анатолійович (1965) — доктор медичних наук (2014), професор (2014), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії (з 2016 р.). У 1988 р. закінчив Ворошиловградський медичний інститут. У 2014 р. захистив докторську дисертацію «Оптимізація методів кардіопротекції в комплексі анестезіологічного забезпечення операцій зі штучним кровообігом». Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 2 монографій, підручника з анестезіології та інтенсивної терапії (розділ), 9 патентів на винахід і 5 патентів на корисну модель. Науковий напрям: кардіоанестезіологія, захист міокарду в період ішемії, штучний кровообіг, інтенсивна терапія гострої серцевої недостатності, проведення операцій без використання компонентів донорської крові, порушення киснево-транспортної функції крові, терапія післяопераційних септичних ускладнень, інгаляційна анестезія.

Бібліографія:

  • Анестезіологічне забезпечення операцій у пацієнтів з супутньою артеріальною гіпертензією. – Харків, 2015
  • Небезпеки і ускладнення при проведенні гемотрансфузій. – Полтава, 2015
  • Вплив рівня гемоглобіну і гематокриту на функціональний стан системної гемодинаміки і скоротливу здатність міокарда. – Харків, 2015
  • Особливості мозкового кровотоку при анестезіологічному забезпеченні пацієнтів похилого та старечого віку. – Харків, 2014 (у співавт.)
  • Impact of general anesthesia on the activity of lipids peroxidase oxidation during cardiac surgery for elderly patients. – United Kingdom, 2015 (у співавт.)

ЛУНЬОВА Ганна Геннадіївна (1961) — доктор медичних наук (2004), професор (2008), завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики (з 2007 р.). У 1984 р. закінчила Донецький державний медичний інститут імені М. Горького. В 2004 р. захистила докторську дисертацію «Роль Т-хелперної ланки імунітету в реакції відторгнення ниркового трансплантата людини». Учениця професорів Г.М. Дранніка та Є.Я. Барана. Автор 275 наукових праць, 6 винаходів, 8 монографій, 6 посібників та 1 підручника. Під її керівництвом виконано 3 кандидатські дисертації. Науковий напрям: лабораторна медицина. Головний редактор в Україні міжнародного журналу «Лабораторная диагностика. Восточная Европа» (2012). Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України та ДОЗ КМДА з клінічної лабораторної діагностики (2008–2017). Президент Всеукраїнської асоціації клінічної хімії та лабораторної медицини, голова Технічного комітету зі стандартизації 166 (ТК 166) «Клінічні лабораторні дослідження та системи для діагностики in vitro», експерт Національного агентства з акредитації України.

Бібліографія:

  • Трансплантация почки. – Донецк, 1995 (в соавт.)
  • Клінічна лабораторна діагностика порушень системи гемостазу: Навч.-метод. посібн. – К., 2011 (у співавт.)
  • Дослідження еякуляту в діагностиці чоловічого непліддя: Навч.-метод. посібник для лікарів. – К., 2010 (у співавт.)
  • Практика аккредитации медицинских лабораторий: требования, критерии и процедура. – Минск, 2015
  • Методичні рекомендації щодо організації діяльності клініко-діагностичних лабораторій системи охорони здоров’я України у відповідності до сучасних міжнародних вимог (43.15/94.15). – К., 2015 (у співавт.) 

ЛУР’Є Олександр Григорович (1878–1953) — Заслужений діяч науки УРСР (1949), доктор медицини (1916), професор, перший завідувач кафедри дерматовенерології (1921–1949). У 1904 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Автор понад 100 наукових праць, присвячених проблемам діагностики захворювань шкіри, вивчення сифілісу. Організував у Києві перший мікологічний диспансер. 

ЛЬВОВИЧ Григорій Абрамович (1894–1955) — доктор медичних наук, доцент, завідувач кафедри туберкульозу (1953–1955). Науковий напрям: колапсотерапія в лікуванні хворих на туберкульоз, стрептоміцин в комплексній терапії легеневого туберкульозу.

Бібліографія:

Пневмоперитонеум как метод лечения туберкулеза легких и кишечника. – К., 1949 

МАЙДІКОВ Леонід Кирилович (1919–1983) — полковник медичної служби, завідувач кафедри військово-медичної підготовки (1956–1974). Учасник Другої світової війни, нагороджений трьома орденами, 10 медалями.

Бібліографія:

  • Основы организации медицинского обеспечения войск. – К., 1959 (в соавт.)
  • Медицинская служба гражданской обороны. – К., 1971 

МАКАРОВ Анатолій Васильович (1937) — Заслужений лікар України (1993), кандидат медичних наук (1975), професор (1996 р., без захисту докторської дисертації), завідувач кафедри торакальної хірургії та пульмонології (1988–2009, до 2006 р. — пульмонології). У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1974 р. захистив кандидатську дисертацію «Клініка, діагностика та хірургічне лікування аденом трахеї та бронхів». Учень професора О.М. Авілової. Автор понад 350 наукових праць. Науковий напрям: травматичні пошкодження грудної клітини, хірургія стравоходу й органів дихання, відновлювальна хірургія черевної порожнини. Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997, 2004). Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Торакоскопія в невідкладній грудній хірургії. – К., 1986 (у співавт.)
  • Невідкладний стан в пульмонології. – К., 1988
  • Опіки стравоходу у дітей та їх наслідки. – К., 2002
  • Захворювання стравоходу у дітей. – К., 2004
  • Обследование органов дыхания у детей. – К., 2005
  • Торакальная травма. – К., 2006
  • Деформація грудної клітки у дітей. – К., 2006
  • Травма грудної клітки у дітей / Дитяча травматологія. – К., 2006 (розділ)

МАКСЮТІНА Ніна Павлівна (1926–2015) — Заслужений діяч науки і техніки України (1998), доктор хімічних наук (1972), професор (1972), завідувач кафедри фармацевтичної хімії (1966–1992). У 1948 р. закінчила Харківський фармацевтичний інститут. У 1972 р. захистила докторську дисертацію «Хімічне дослідження деяких О-глікозидів та створення на їх основі нових лікарських препаратів». Вихованка Харківської школи фітохіміків. Автор понад 380 наукових праць, у т. ч. 8 монографій і 2 довідників. Науковий напрям: створення нових лікарських засобів і фармацевтичний аналіз. Розробила 9 лікарських препаратів, з яких 6 (пастінацін, бероксан, плантаглюцид, кверцетин та гранули кверцетину) виробляються промисловістю і застосовуються в медицині. Одна із засновників школи з вивчення рослинних О-глікозидів. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 18 кандидатських дисертацій. Серед учнів — член-кореспондент Академії інженерних наук В.І. Литвиненко. Лауреат премії ВОІР серед жінок (1982), Відмінник охорони здоров’я, нагороджена медалями.

Бібліографія:

  • Идентификация фармацевтических препаратов. – К., 1978 (в соавт.)
  • Методы анализа лекарств. – К., 1984 (в соавт.)
  • Растительные лекарственные средства. – К., 1985 (в соавт.)
  • Фитотерапия в комплексном лечении внутренних органов. – К., 1991 (в соавт.)
  • Справочник провизора-аналитика. – К., 1992 (в соавт.)

МАМОЛАТ Олександр Самойлович (1910–1991) — Заслужений діяч науки України (1975), Заслужений лікар України (1969), доктор медичних наук (1965), професор (1971), завідувач кафедри туберкульозу (1959–1960). У 1936 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1965 р. захистив докторську дисертацію «Розробка та наукове узагальнення методики і організації лікування хворих деструктивним туберкульозом». Автор 160 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: епідеміологія та статистика туберкульозу, організація боротьби з туберкульозом на селі, історія фтизіатрії. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, медалями.

Бібліографія:

  • Туберкульоз. – К., 1971
  • Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом. – К., 1975

МАМЧИЧ Володимир Іванович (1938) — доктор медичних наук (1980), професор (1985), завідувач кафедри хірургії і проктології (1989–2010, до 2004 р. – хірургії № 2). У 1962 р. закінчив Івано-Франківський медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика та хірургічне лікування гострого холециститу». Учень професора Д.Ф. Скрипниченка. Автор 411 наукових праць, у т. ч. 9 монографій. Науковий напрям: хірургія гепато-панкреатодуоденальної зони, біліарної патології, шлунково-кишкового тракту, невідкладна та гнійна хірургія, хірургічна ендокринологія, проктологія, лапароскопічна та амбулаторна хірургія. Під його керівництвом виконані 6 докторських і 32 кандидатських дисертацій. Учні — професори М.М. Шевнюк, В.А. Шуляренко, В.О. Шапринський, М.В. Цапенко (Німеччина), В.І. Паламарчук, А.Б. Кебкало, В.М. Косован. Голова Асоціації хірургів-гепатологів України (1997). Почесний член Асоціації хірургів-гепатологів Росії та СНД (1998), член Всесвітньої асоціації хірургів (2001), Міжнародної Асоціації ІНРВА (1997), Європейської асоціації ендоскопічної та малоінвазивної хірургії (2001). Голова спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських та докторських дисертацій за фахом «Хірургія» (2003–2012), член спеціалізованих вчених рад НМУ імені О.О. Богомольця та НМАПО імені П.Л. Шупика за спеціальністю «Хірургія» (2016). Головний редактор журналу «Хірургія України» (2002–2015).

Бібліографія:

  • Калькульозний холецистит. – К., 1985 (у співавт.)
  • Профілактика жовчокам’яної хвороби. – К., 1986.
  • Гострий апендицит. – К., 1987
  • Запобігання захворюванням підшлункової залози. – К., 1989
  • Післяопераційні абсцеси черевної порожнини. – К., 1990
  • Новые технологии в хирургии (ред.). – К., 1997
  • Оперативные доступы в абдоминальной хирургии. – К., 2003 (в соавт.)
  • Облитерирующий эндартериит. – К., 2007 (в соавт.)
  • Гигантские язвы желудка. – К., 2012 (в соавт.)
  • Лапароскопічна холецистектомія: Навч. посібн. – Тернопіль, 2016 (у співавт.) 

МАНЬКОВСЬКИЙ Борис Микитович (1883–1962) — академік АМН СРСР (1944), Заслужений діяч науки УРСР (1943), доктор медичних наук (1935), професор (1935), завідувач кафедри нервових хвороб (1923–1941). У 1909 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Учень професора М.М. Лапинського. Автор понад 170 наукових праць, у т. ч. 25 монографій. Науковий напрям: питання клінічної неврології і нейроонкології. Першим у країні описав пухлину шишковидного тіла, в світовій літературі — клініку краніофарингіом. Один із засновників української школи невропатологів. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 45 кандидатських дисертацій. Учні — професори М.Б. Маньковський, І.Ф. Криворучко, В.М. Слонімська. Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Множинний десемінований склероз. – К., 1941
  • Избранные труды. – К., 1972 

МАНЬКОВСЬКИЙ Борис Микитович (1964) — Заслужений діяч науки і техніки України (2008), член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1997), професор (2006), завідувач кафедри діабетології (з 2009 р.). У 1997 р. захистив докторську дисертацію «Ішемічний інсульт при цукровому діабеті (фактори ризику, механізми розвитку та особливості перебігу)». Автор понад 640 наукових праць, з яких понад 200 опубліковано за кордоном, і 10 монографій, з яких 2 опубліковані за кордоном (Канада, Сполучені Штати Америки). Науковий напрям: діабетична нейропатія, гострі і хронічні порушення церебрального кровообігу, взаємозв’язок між цукровим діабетом і артеріальною гіпертензією, а також іншими проявами метаболічного синдрому. Підготував 6 докторів і 14 кандидатів медичних наук. Був обраний членом Президії Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету, Президії робочої групи з вивчення діабетичної нейропатії Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету (Neurodiab). Голова Правління Української діабетологічної асоціації, член Президії Української асоціації ендокринологів, експерт Державного Експертного Центру МОЗ України. Постійно приймає учась у якості лектора у міжнародних освітянських програмах Всесвітньої федерації цукрового діабету, Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету в Україні. Головний редактор журналу «Діабет, ожиріння, метаболічний синдром». Член редакційної колегії науково-медичних журналів «Journal of Diabetes Scienceand Technology» (США), «International Journal of Biomedicine» (США), «Ендокринологія», «Проблеми ендокринної патології», «Міжнародний ендокринологічний журнал» та ін. Запрошується до рецензування наукових статей у найвідоміших медичних журналах світу, таких як British Medical Journal, Diabetes Care, Diabetes, Diabetes Medicine, Journal of Neurological Sciences та багатьох інших.

Бібліографія:

  • Артериальная гипертензия и сердечно-сосудистый риск. – К., 2009
  • Роль гипергликемии в развитии микрососудистых и кардио-васкулярных осложнений сахарного диабета. Новые ответы на старые вопросы // Ліки України: 6 (142). – К., 2010
  • Need for Pathogenetically Oriented Therapy of Neuropathyin Diabetes Mellitus, Diabetes Stoffwechsel und Herz // Diabetes, Metabolism and the Heart: 20; 3. – Germany, 2011
  • Hyperglycemia and stroke – implications for prevention and treatment // Treatment strategies. Diabetes: 4; 2.– USA, 2012
  • Навчання хворих на цукровий діабет основам самоконтролю захворювання: Навч.-метод. посібн. (ред.). – К., 2012
  • Удосконалення лікування хворих на цукровий діабет шляхом підвищення знань стосовно техніки самовведення інсуліну: Метод. реком. – К., 2012
  • Содержание эндотелиального моноцитактивирующего пептида-II у больных сахарным диабетом 1 типа с микроангиопатиями и артериальной гипертензией // Сахарный диабет. – М., 2016. 

МАРЗЄЄВ Олександр Микитович (1883–1956) — Заслужений діяч науки УРСР (1935), академік АМН СРСР (1944), доктор медичних наук (1935), професор (1940), завідувач кафедри комунальної гігієни (1944–1946). У 1911 р. закінчив медичний факультет Московського університету, вдосконалював знання в лабораторії В.Г. Хлопіна. У 1922–1934 рр. завідував санітарно-епідеміологічним відділом Наркомздоров’я УРСР. Протягом 10 років (1931–1941) очолював створений за його ініціативою Український науково-дослідний інститут комунальної гігієни (м. Харків), одночасно завідував кафедрою гігієни Українського інституту удосконалення лікарів (1930–1941) і кафедрою комунальної гігієни Харківського медичного інституту (1934–1941). У 1941–1944 рр. — науковий керівник і завідувач санітарно-гігієнічного відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології, завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту. З 1944 по 1956 рр. — директор Київського науково-дослідного інституту комунальної гігієни, Київського медичного інституту (до 1956 р.). Ініціатор створення й організатор у колишньому СРСР перших санітарно-епідеміологічних станцій, першим розпочав вивчення забруднення води, атмосферного повітря. Проведене ним вивчення водоймищ Донбасу було покладене в основу генеральної схеми його водопостачання та каналізування. На основі розроблених ним рекомендацій здійснювалась реконструкція і будівництво сіл, гідротехнічних споруд на Дніпрі тощо. Автор понад 130 наукових праць з різних проблем комунальної гігієни, у т. ч. першого підручника з комунальної гігієни. Його ім’я присвоєне Київському науково-дослідному інституту загальної та комунальної гігієни. Нагороджений урядовими нагородами.

Бібліографія:

  • О санитарной организации на Украине. – Х., 1922
  • Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації. – Х., 1932
  • Коммунальная гигиена: Учебник (ред.). – К., 1968

МАРТИНЮК Володимир Юрійович (1951) — Заслужений лікар України (2001), кандидат медичних наук (1984), доцент (1992), завідувач кафедри дитячої неврології і медико-соціальної реабілітації (2003–2012; з 2016 р.). Закінчив з відзнакою Тернопільський медичний інститут (1974). Автор понад 500 наукових друкованих праць, у т. ч. монографій, навчально-методичних посібників з питань дитячої неврології та реабілітології. Директор ДЗ «Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України» (1996), Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України з дитячої неврології (1994–2017), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Почесний професор Алматинського медичного інституту удосконалення лікарів (2005). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнакою МОЗ України «Хрест Пантелеймона Цілителя» та ін.

Бібліографія:

  • Класифікація уражень нервової системи у дітей. – К., 2001
  • Судомні стани у дітей. – К., 2003
  • Основи медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. – К., 2005
  • Нейропротектори, ноотропи, нейрометаболіти в інтенсивній терапії уражень нервової системи. – К., 2005 (у співавт.)
  • Основи соціальної педіатрії (ред.); у 2-х томах. – К., 2016

МАРУШКО Тетяна Вікторівна (1957) — доктор медичних наук (2006), професор (2010), завідувач кафедри педіатрії № 2 (з 2017 р.). У 1982 р. закінчила з відзнакою педіатричний факультет Київського медичного інституту, занесена в Золоту Книгу Пошани Київського медичного інституту. У 2006 р. захистила докторську дисертацію «Ювенільний ревматоїдний артрит: особливості діагностики та лікування». Автор 250 наукових праць. Науковий напрям: педіатрія, дитяча кардіоревматологія, функціональна діагностика. Підготувала 5 магістрів, 1 кандидата наук. Пройшла шлях від асистента (1994), доцента (2003) до професора (2010) кафедри педіатрії № 2. З 2010 по 2017 рр. була головним позаштатним спеціалістом ДОЗ м. Києва із спеціальності «Дитяча кардіоревматологія», головою громадської організації «Асоціація дитячих кардіоревматологів м. Києва», очолює програму лікування хворих на ювенільний ревматоїдний артрит (ЮРА) імунобіологічними препаратами на виконання заходів Київської міської цільової програми «Здоров’я киян». За наказом МОЗ України є головою комісії із щорічного перегляду протоколу по «ЮРА». Разом з ДУ «ННЦ ²Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска² НАМН України» (директор академік М.Н. Коваленко) відповідає за створення реєстру хворих на «ЮРА». Член ПРЕС (педіатричної ревматологічної європейської асоціації).

Бібліографія:

  • Педіатрія: Нац. підручник. Т. І. – К., 2003 (у співавт.)
  • Клінічна ревматологія дитячого віку: Навч. посібн. – К., 2013 (у співавт.)
  • Еталони практичних навиків для лікарів загальної практики - сімейної медицини. – К., 2003 (у співавт.)
  • Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря: Посібник. – К., 2015 (у співавт.)

МАТЮХА Лариса Федорівна (1956) — доктор медичних наук (2012), професор (2013), завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги (з 2012 р.). У 1981 р. закінчила Одеський медичний інститут імені М.І. Пирогова. У 2012 р. захистила докторську дисертацію «Медико-соціальне обґрунтування оптимізації системи первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні». Автор понад 220 наукових і науково-методичних робіт, 14 монографій, 4 нововведень. Напрям наукової роботи: організація первинної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні, розвиток профілактичної складової в роботі сімейного лікаря. Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика - сімейна медицина» (2007–2017), президент ГО «Українська асоціація сімейної медицини» (2015), член EURACT (Європейської академії викладачів сімейної медицини).

Бібліографія:

  • Невідкладна медична допомога у загальній лікарській практиці: Навч. посібн. – К., 2015 (у співавт.)
  • Розрахунок потреби у лікарських засобах, що містять контрольовані речовини: Метод. реком. – К., 2015 (у співавт.) 

МАЧЕРЕТ Євгенія Леонідівна (1929–2011) — член-кореспондент НАМН України (1996), доктор медичних наук (1971), професор (1974), завідувач кафедри неврології і рефлексотерапії (1978–2010, до 1996 р. — нервових хвороб № 1). У 1955 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1970 р. захистила докторську дисертацію «Застосування ехоенцефалографії в неврологічній практиці». Учениця професора Д.І. Панченка. Автор майже 1000 наукових праць, у т. ч. 6 підручників, 16 монографій та навчальних посібників, а також 45 авторських свідоцтв і винаходів. Науковий напрям: проблеми цереброваскулярної патології, інфекційні ураження нервової системи, захворювання периферичної нервової системи, функціональна діагностика, немедикаментозні методи діагностики та лікування. Під її керівництвом виконані 11 докторських і 53 кандидатські дисертації. Учні — професори І.С. Зозуля, І.З. Самосюк, В.П. Лисенюк та ін. Відмінник охорони здоров’я (1978), винахідник СРСР (1986), лауреат Республіканської премії імені В.К. Семінського (1988), Заслужений діяч науки і техніки України (1989), лауреат Державної премії України (1993). У 2003 р. нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня. Головний позаштатний спеціаліст з рефлексотерапії МОЗ України (1980–2007), президент Європейської асоціації лазеротерапії, віце-президент Всесвітньої асоціації акупунктури, президент Української асоціації з акупунктури і лазеротерапії, член редколегій багатьох медичних журналів.

Бібліографія:

  • Руководство по рефлексотерапии. – К., 1982, 1989; Варшава, 1990
  • Церебральные арахноидиты. – К., 1985
  • Атлас акупунктурных зон. – К., 1986
  • Старение и двигательные возможности. – К., 1989
  • Практическая неврология: неотложные состояния. – К., 1997
  • Основи Традиційної Китайської медицини в рефлексотерапії. – К., 2005
  • Патогенез, методи дослідження та лікування больових синдромів. – К., 2006
  • Остеохондроз поперекового відділу хребта, ускладнений грижами дисків. – X., 2006
  • Гіпертонічна дисциркуляторна енцефалопатія: етіопатогенез, клініка, діагностика, лікування. – К., 2008

МАШКОВСЬКИЙ Віктор Гаврилович (1929) — доктор медичних наук (1983), завідувач кафедри медичної служби цивільної оборони (1986–1989). У 1958 р. закінчив Військово-медичну академію. У 1983 р. захистив докторську дисертацію «Питання адаптації і особливості перебігу лікування, профілактики захворювань, які найчастіше зустрічаються серед військовослужбовців в умовах гіпоксії». Автор 98 наукових праць. Науковий напрям — клініко-діагностичний. Нагороджений дев’ятьма медалями. Заслужений лікар Таджикистану.

Бібліографія:

Здоровое сердце и высокогорье. – К., 1985

МЕДВЕДЬ Левко Іванович (1905–1982) — Заслужений діяч науки УРСР (1965), академік АМН СРСР (1969), доктор медичних наук (1961), професор (1962), організатор і перший завідувач кафедри гігієни і токсикології пестицидів (1968–1982). У 1927 р. закінчив Вінницький хіміко-фармацевтичний інститут, у 1939 р. — Київський медичний інститут. Докторська дисертація «Гігієна при застосуванні ртутноорганічних фунгіцидів». Учень професора Г.Л. Шкавери. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: гігієна села і сільсько­господарської праці, організація охорони здоров’я, історія медицини, токсикологія та безпека застосування пестицидів. Під його керівництвом виконані 20 докторських і 50 кандидатських дисертацій. Міністр охорони здоров’я України (1947–1952), директор Київського НДІ гігієни праці і професійних захворювань (1952–1964), Всесоюзного НДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів та пластмас (1964–1982). Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, двома орденами «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Гигиена труда по применению инсектофунгицидов в сельском хозяйстве. – М., 1958
  • Гигиена сельскохозяйственного труда: Руководство по гигиене труда. – М., 1961
  • Справочник по пестицидам (гигиена применения и токсикология). – К., 1977
  • Гигиена труда в сельскохозяйственном производстве. – М., 1981 

МЕЧЕВ Дмитро Сергійович (1943) — Заслужений діяч науки і техніки України (2003), доктор медичних наук (1980), професор (1989), завідувач кафедри радіології (1993–2016). У 1966 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Експериментально-клінічна оцінка методів радіоізотопної діагностики пухлин опорно-рухового апарату». Автор понад 600 наукових праць. Науковий напрям: розробка методик і клінічна апробація апаратури для радіонуклідної діагностики, використання відкритих ізотопів і променевої терапії для лікування онкологічних хворих. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій. Нагороджений медаллю «Рационализатор СССР», золотою і срібною медалями ВДНГ СРСР. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Радиоизотопная диагностика в онкологии. – К., 1981 (в соавт.)
  • Лечебное применение открытых радионуклидов. – К., 1988 (в соавт.)
  • Руководство по ядерной медицине. – К., 1991 (в соавт.)
  • Променева діагностика. Т. 1, 2. – К., 2009 (у співавт.)
  • Однофотонна емісійна комп’ютерна томографія в діагностиці пухлин головного мозку. – К., 2012 (у співавт.)
  • Радіологія. Т.2. Основи променевої терапії – Донецьк, 2013 (у співавт.)
  • Радіаційна гігієна: Нац. підручник. – Вінниця, 2013 (у співавт.)
  • Радіологія: Підручник. – Вінниця, 2017 (у співавт.)

МІНДЛІН Михайло Зіновійович — кандидат фармацевтичних наук, завідувач кафедри фармакогнозії (1939–1963). 

МІНЦЕР Озар Петрович (1940) — Заслужений діяч науки і техніки України (2000), доктор медичних наук (1973), старший науковий співробітник (1971), професор (1978), завідувач кафедри медичної інформатики (з 1986 р.), засновник і декан факультету підвищення кваліфікації викладачів (1993–2005), керівник наукового навчально-методичного центру дистанційної освіти (з 2005 р.). У 1963 р. закінчив Київський медичний інститут, у 1967 p. — радіофізичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика та прогнозування результатів оперативного втручання у хворих з набутими вадами серця за допомогою ЕОМ». Учень академіка НАН України М.М. Амосова. Автор понад 800 друкованих праць, у т. ч. 38 монографій, 23 патентів та авторських свідоцтв. Наукові напрями: застосування інформаційних технологій у медицині та освіті, медична кібернетика та інформатика, доказова медицина, вплив на біологічно активні точки електромагнітного випромінювання надвисокої частоти, теорія прийняття рішень, безперервний професійний розвиток лікарів і провізорів, онтологія знань, системна медицина та біологія. Один із засновників школи медичної кібернетики та медичної інформатики, організатор першої в Україні кафедри медичної інформатики. Науковий консультант 18 докторських і керівник 79 кандидатських дисертацій. Дійсний член Української академії інформатики (1994), Міжнародної академії інформатизації (1995), Академії технологічних наук України (2003), Європейської академії природничих наук (2008). Радник ВООЗ (1985–1993), висунув нові концепції вимірювання рівня здоров’я, що їх визнала та підтримує ВООЗ. Регіональний керівник проекту «Первинна медико-санітарна допомога в Європі» (ВООЗ, Швейцарія). Науковий керівник робіт зі створення національної системи сертифікації знань лікарів і провізорів України (1992–1996). Автор та ініціатор принципово нової інформаційної технології – індивідуального медичного електронного паспорту громадянина (2002), порталу «Єдиний медичний простір» (2010). У 2006 р. за ініціативи професора О.П. Мінцера було відроджено наукову спеціальність 14.03.11 «Медична та біологічна інформатика і кібернетика (медичні та біологічні науки)»; при НМАПО імені П.Л. Шупика створено спеціалізовану вчену раду Д 26.613.10 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук, яку він і очолив. З 2007 р. створив новий фаховий науково-практичний журнал «Медична інформатика та інженерія», включений до міжнародних наукометричних баз Index Copernicus, Ulrichsweb, Directory of Open Access Journals, Google Scholar. Голова міжвідомчої Проблемної комісії «Медична інформатика та інформаційні технології» МОЗ та НАМН України (1995). Член Міжнародної федерації з інформатики (ІЕІР) (1973). Президент Всеукраїнської громадської організації «Асоціація спеціалістів з медичної інформатики, статистики та біомедичної техніки» (2000). Нагороджений орденами «За заслуги» III (2003) та ІІ (2008) ступеня, нагрудним знаком «Знак Пошани» (2006), Хрестом Пантелеймона Цілителя (2010), Медаллю академіка Глушкова (2011), Орденом Володимира Вернадського «За заслуги в науці» ІІ ступеня (2014 р.), Подякою Верховної Ради України (1998), Подякою Президента України (1999), Почесними грамотами Верховної Ради України (2005) та Кабінету Міністрів України (2007), Почесною грамотою Національної академії наук України (2011), медаллю «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1982), почесним знаком «Винахідник СРСР».

Бібліографія:

  • Проблемы медицинской кибернетики. – М., 1972 (в соавт.)
  • Клиническое прогнозирование. – К., 1983 (в соавт.)
  • Биологическая и медицинская кибернетика: Справочник. – К., 1986 (в соавт.)
  • Биоэкомедицина. Единое информационное пространство. – К., 2001 (в соавт.)
  • Інформаційні технології в охороні здоров’я і практичній медицині: У 10 кн., кн. 5. Оброблення клінічних і експериментальних даних у медицині: Навч. посібн. – К., 2003 (у співавт.)
  • Інформаційні технології в хірургії: У 10 кн. кн. 3. Оброблення клінічних і експериментальних даних у медицині: Навч. посібн. – К., 2004 (у співавт.)
  • Біометрія: Навч. посібн. – К., 2008 (у співавт.)
  • Нові технології навчання менеджменту в медицині. – К., 2009 (у співавт.)
  • Електронні навчальні посібники для відображення медичних процедурних знань: принципи, етапи створення, методологія. – К., 2009 (у співавт.)
  • Використання телемедицини у клінічній практиці: Навч.-метод. посібн. – К., 2011 (у співавт.)
  • Медична інформатика і кібернетика в охороні здоров’я та медицині. Уніфікована програма післядипломного навчання лікарів і провізорів (ред.). – К., 2017

МІТЧЕНКО Іван Корнійович (1919–1998) — доктор медичних наук (1968), професор (1969), завідувач кафедри інфекційних хвороб (1969–1988). У 1949 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1968 р. захистив докторську дисертацію «Изучение факторов, способствующих переходу острой формы болезни Боткина в затяжную и хроническую и вопросы лечения больных». Учень професора Г.Г. Хоменка. Автор понад 150 наукових праць. Науковий напрям: вивчення дизентерії, вірусних гепатитів. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 9 кандидатських дисертацій. Учень — професор В.М. Плетньов. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, 12 медалями.

Бібліографія:

Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней. – К., 1986 (в соавт.) 

МІХНЬОВ Анатолій Львович (1909–1970) — Заслужений діяч науки УРСР (1958), доктор медичних наук (1949), професор (1950), завідувач кафедри терапії № 2 (1949–1970, з 1969 р. — кардіології). У 1934 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1949 р. захистив докторську дисертацію «До питання про порушення тканинного вуглеводного та білкового обміну при захворюваннях печінки». Учень академіка М.Д. Стражеска. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 8 монографій. Науковий напрям: порушення обміну речовин при захворюваннях внутрішніх органів. Під його керівництвом виконані 15 докторських і 22 кандидатські дисертації. Серед учнів — академік Л.А. Пиріг, професори І.М. Ганджа, М.С. Заноздра, М.С. Говорова, Н.А. Гватуа, Б.М. Безбородько, В.М. Дзяк, Г.В. Яновський, І.К. Следзевська, В.А. Пилипенко. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, двома орденами «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Азотистый обмен в клинике болезней печени. – К., 1939
  • Очерки по военно-полевой терапии. – К., 1946
  • Опыт клинического изучения нарушений обмена при заболеваниях печени. – К., 1950
  • Диагностика и лечение острых панкреатитов. – К., 1961 (в соавт.)
  • Клиническая фонокардиография. – К., 1963
  • Кислородная терапия при заболеваниях сердечно-сосудистой системы.– К., 1965 (в соавт.)
  • Вяло и скрыто текущие ревмокардиты (клиника и диагностика). – К., 1967 (в соавт.)

МІШАЛОВ Володимир Дем’янович (1959) — доктор медичних наук (1994), професор (2002), завідувач кафедри судової медицини (з 2006 р.). У 1982 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Учень професорів К.І. Кульчицького та Ю.П. Шупика. Автор понад 200 публікацій, 2 монографій, 1 підручника, 9 навчальних посібників, 12 методичних рекомендацій, 30 патентів на винаходи. Науковий напрям: судово-медичне оцінювання вогнепальних ушкоджень тіла та одягу. Під його керівництвом захищено 15 кандидатських і 2 докторські дисертації. Голова проблемної комісії МОЗ і НАМН України «Патологічна анатомія. Судова медицина», член Центральної атестаційної комісії МОЗ України з питань судово-медичної експертизи, заступник голови Асоціації судових медиків України. Голова (2008–2015) і заступник голови (2015) спеціалізованої вченої ради Д 26.613.03. Головний редактор фахового наукового журналу «Судова медицина» (2010). З 2015 р. — керівник наукової школи з судової медицини. Основні напрями діяльності школи: диференційна діагностика раптової смерті внаслідок гострої ішемічної хвороби серця, дисплазії сполучної тканини, хронічних наркотичних та алкогольних інтоксикацій і дії міорелаксантів за морфологічними, біохімічними та біофізичними змінами міокарда; вогнепальна травма: морфологічні та медико-криміналістичні особливості ушкоджень; судово-медична ідентифікація невідомих осіб, що загинули, та живих осіб: ДНК-аналіз, визначення одонтологічного статусу, дослідження дерматогліфічних особливостей кисті і стопи, можливості ототожнення особи, що скоїла злочин.

Бібліографія:

  • Судова медицина в рисунках, схемах, таблицях: Навч. посібн. – К., 2007 (у співавт.)
  • Судово-медична цитологія: Навч. посібн. – Одеса, 2007 (у співавт.)
  • Епоніми судово-медичних ознак, проб, методів, кваліфікацій: Навч. посібн. – К., 2008 (у співавт.)
  • Процесуальні, організаційні та етичні основи судово-медичної експертизи в Україні: Навч.-метод. посібн. – К., 2010 (у співавт.)
  • Судово-медична експертиза дітей: Навч. посібн. – К., 2010 (у співавт.)
  • Судова медицина: Підручник. – Сімферополь, 2012
  • Судово-медична експертиза об’єктів біологічного походження за STR локусами ядерної ДНК з використанням полімеразно-ланцюгової реакції: Навч.-метод. посібн. – К., 2013 (у співавт.)
  • Протидія насильству в сім’ї: Навч. посібн. – К., 2014 (у співавт.) 

МІШИЄВ Вячеслав Данилович (1958) — Заслужений лікар України (2008), доктор медичних наук (2001), професор (2002), завідувач кафедри загальної, дитячої, судової психіатрії і наркології (з 2008 р., до 2016 р. — дитячої, соціальної та судової психіатрії). У 1982 р. закінчив Луганський державний медичний інститут. У 2001 р. захистив докторську дисертацію «Депресії: клініка, діагностика, терапія». З 2007 р. і донині є головним лікарем Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 (з 2013 р. ТМО «Психіатрія» у м. Київ). Автор понад 300 наукових праць, з яких 5 монографій, 7 підручників та навчальних посібників. Підготував 5 кандидатів медичних наук. Головний редактор фахового міжнародного науково-практичного журналу «Психіатрія, психотерапія та клінічна психологія», член редакційних колегій багатьох фахових наукових журналів України. У 2005 р. отримав Подяку Кабінету Міністрів України за активну професійну діяльність.

Бібліографія:

  • Депресивні розлади: критерії діагностики, основні клінічні прояви та методи терапії. – К., 2002
  • Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів: клініка, діагностика, терапія. – Львів, 2005
  • Психологічна і медикаментозна профілактика алкогольної і наркотичної залежності серед осіб підліткового віку. – К., 2005 (у співавт.)
  • Організація, критерії та порядок надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. – К., 2008 (у співавт.)
  • Наркологія: актуальні питання. – Львів, 2010 (у співавт.)
  • Сучасні депресивні розлади: Керівництво для лікарів. – Львів, 2012
  • Медико-социальные проблемы опиоидной зависимости. – Луганск, 2013
  • Дитяча психіатрія. – К., 2014 (у співавт.)

МИХАЙЛОВ Федір Адріанович (1897–1989) — професор, завідувач кафедри туберкульозу (1956–1958). У 1920 р. закінчив Кубанський медичний інститут. Автор 140 наукових праць. Науковий напрям: теорія і практика лікувального пневмотораксу, резістентність мікобактерій туберкульозу. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного прапору, медалями.

Бібліографія:

Теорія і практика лікувального пневмотораксу. – М., 1952 

МИХАЛЬЧУК Василь Миколайович (1953) — доктор медичних наук (2010), професор (2018), завідувач кафедри управління охороною здоров’я (з 2016 р.). Закінчив Тернопільський державний медичний інститут імені І.Я. Горбачевського (1980) та Міжрегіональну Академію управління персоналом (2008). Автор понад 100 наукових праць. Сфера наукових інтересів: управління якістю, менеджмент, правознавство, виробнича трансфузіологія.

Бібліографія:

  • Антипротеиназная терапия гриппа. Монография в 2-х частях. – Lambert Academic Publishing, 2014 (в соавт.)
  • Менеджмент в охороні здоров’я: Навч.-метод. посібн. – К., 2014 (у співавт.)
  • Сучасні напрями менеджменту в охороні здоров’я: Навч.-метод. посібн. – К., 2015 (у співавт.)
  • Національне керівництво з виробничої трансфузіології для закладів, підрозділів та лабораторій служби крові: Навч.-метод. посібн. – Харків, 2015 (у співавт.)
  • Управління якістю медичної допомоги. Науково-практичні підходи до вдосконалення: Навч.-метод. посібн. – К., 2016 (у співавт.) 

МОІСЕЄНКО Раїса Олександрівна (1963) — Заслужений лікар України (2008), доктор медичних наук (2013), професор (2015), проректор з науково-педагогічної та лікувальної роботи (з 2016 р.), завідувач кафедри дитячої неврології і медико-соціальної реабілітації (2013–2016). Закінчила Донецький медичний інститут імені М. Горького (1987), Національну Академію державного управління при Президентові України зі спеціальності «Державне управління» (2004). У 2013 р. захистила докторську дисертацію «Медико-соціальне обґрунтування оптимізації системи надання медичної допомоги дітям і матерям». Учениця академіка Ю.В. Вороненка та професора Н.Г. Гойди. Протягом років роботи в МОЗ України (1995–2013) пройшла шлях від провідного спеціаліста до першого заступника міністра, брала участь у підготовці та реалізації законів України, загальнодержавних і цільових програм в охороні здоров’я, наказів, протоколів та стандартів МОЗ України, регламентуючих діяльність служби організації надання медичної допомоги населенню, зокрема охорони материнства і дитинства. Визначалась координатором ряду успішних проектів міжнародної технічної допомоги, зокрема з Урядом Японії і Швейцарської Конфедерації, Кубою, Німеччиною, ЮНІСЕФ, Агентства міжнародного розвитку США (USAID) тощо. Неодноразово брала участь як доповідач та учасник у нарадах високого рівня: ВООЗ, ЮНІСЕФ, Світового банку, Генеральної Асамблеї ООН з питань охорони здоров’я. Стажувалась у США, Швеції, Швейцарії з питань епідеміології в охороні здоров’я, медико-соціальної реабілітації, імунопрофілактики та телекомунікацій. Співредактор журналів «Здоров’я жінки», «Реабілітація та паліативна медицина», головою редакційної колегії журналу «Сучасна педіатрія». Автор майже 350 наукових праць, брала участь у роботі над 98 монографіями та навчальними посібниками. Науковий напрям: охорона здоров’я, організація медичної допомоги матерям і дітям, соціальна педіатрія, паліативна медицина.

Бібліографія:

  • Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт. – К., 2003 (у співавт.)
  • Ситуационный анализ системы оказания медицинской помощи детям школьного возраста в Украине. – К., 2009 (в соавт.)
  • Educational textbook on neonatology (укр. та англ. мовами). – К., 2010 (у співавт.)
  • Національні підходи до впровадження системи регіоналізації перинатальної допомоги в Україні – К., 2012 (у співавт.)
  • Оптимізація системи надання медичної допомоги дітям і матерям в Україні: реалії і перспективи – К., 2013
  • Соціально-медичні аспекти розвитку паліативної та хоспісної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров’я. – К., 2015 (у співавт.)
  • Основи соціальної педіатрії. Навч.-метод. посібн. – К., 2016 (у співавт.) 

МОРОЗОВСЬКИЙ Ной Самійлович (1892–1953) — професор, завідувач кафедри фтизіатрії (1935–1953). У 1919 р. закінчив медичний факультет Київського університету. Автор понад 60 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: організація виявлення і лікування туберкульозу. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Бібліографія:

Парагилюсный туберкулез у взрослых. – К., 1937

МОСТОВИЙ Савелій Іванович (1916–1974) — Заслужений діяч науки УРСР (1970), доктор медичних наук (1963), професор (1964), завідувач кафедри оториноларингології (1964–1975). У 1941 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1963 р. захистив докторську дисертацію «Лікування хворих з метастазами раку гортані в лімфатичні вузли шиї». Учень професора О.С. Коломійченка. Автор 126 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: питання метастазування раку гортані у лімфатичні вузли шиї, бронхографічні дослідження при склеромі, патогенез і лікування хронічного тонзиліту. Учні — професори А.А. Лайко та Р.А. Абизов. Головний отоларинголог МОЗ України (1969–1973).

Бібліографія:

  • Профілактика і лікування найчастіших захворювань вуха, горла і носа. – К., 1962 (у співавт.)
  • Лечение больных с региональными метастазами рака гортани. – К., 1964
  • Рентгенодиагностика склеромы трахеи и бронхов. – К., 1965
  • Лечение рака гортани. – К., 1971 (в соавт.)
  • Хронический тонзиллит. – К., 1971 

М’ЯСНІКОВ Віктор Георгійович (1936–2016) — Заслужений працівник народної освіти України (1993), доктор медичних наук (1987), професор (1989), завідувач кафедри туберкульозу (1989–2008), проректор з наукової (1987–1991) та навчальної (1991–2006) роботи. У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1987 р. захистив докторську дисертацію «Хіміотерапія та її ускладнення у хворих на туберкульоз похилого та старечого віку». Учень професора Б.П. Ященка. Автор понад 150 наукових праць, у т. ч. 10 монографій та посібників (у співавт.), 7 свідоцтв і патентів на винаходи. Науковий напрям: обмінні та імунні порушення у хворих на туберкульоз з супутніми захворюваннями в процесі хіміотерапії. Віце-президент Асоціації хіміотерапевтів України (1997), заступник голови Асоціації фтизіатрів і пульмонологів України (1989), член правління Асоціації сімейних лікарів України (1977), головний редактор журналу «Медичний всесвіт», заступник головного редактора журналу «Лікарська справа», член редакційних колегій журналів «Український пульмонологічний журнал», «Український медичний часопис», «Антибіотики України», «Сучасні інфекції». Голова спеціалізованої вченої ради НМАПО імені П.Л. Шупика за спеціальністю «Внутрішні хвороби» (до 2010 р.).

Бібліографія:

  • Этиопатогенетическая терапия больных туберкулезом легких в пожилом и старческом возрасте. – К., 1982
  • Лікування туберкульозу. – К., 1996
  • Фтизіатрія. – К., 1996
  • Магнитолазероультрозвуковая терапия. – К., 2001 (в соавт.)
  • Епідеміологія з основами медичної паразитології. – К., 2001 (у співавт.)
  • Застосування лазеропунктури в комплексному лікуванні хворих на туберкульоз легень в поєднанні з супутніми захворюваннями на етапі інтенсивної терапії: Метод. реком. – К., 2005 (у співавт.)
  • Лабораторна діагностика туберкульозу та контроль за якістю бактеріоскопічних досліджень. – К., 2006 (у співавт.)
  • Ендоскопія легенів: Навч. посібн. – К., 2007 (у співавт.) 

М’ЯСОЄДОВ Дмитро Володимирович (1931) — доктор медичних наук (1985), професор (1988), завідувач кафедри онкології (1984–2008). У 1955 р. закінчив Кишинівський медичний інститут. У 1984 р. захистив докторську дисертацію «Комбинированное лечение рака желудка с использованием действия низких температур». Учень професора І.П. Дєдкова. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 12 навчальних посібників, монографій та довідників з клінічної онкології. Науковий напрям: хірургічне і комбіноване лікування злоякісних новоутворень шлунково-кишкового тракту з використанням кріодії. Вперше на теренах СРСР почав виконувати відновну колонопластику за методикою Вальдоні, започаткував сучасну онкохірургію з кріовпливом з приводу солідних злоякісних пухлин, перший в Україні у 2000 р. почав виконувати профілактичну мастектомію, запровадив реконструктивно-відновні операції з відновлення маси молочної залози, використовуючи торако-дорзальний клапоть на судинній ніжці, а також перший вітчизняний безоболонковий ендопротез «Нубіплант». Під його керівництвом виконані 4 докторські і 5 кандидатських дисертацій. Проректор Інститутуту з навчально-методичної роботи (1974–1991). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня, «Знак Пошани», медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

Онкология. Словарь-справочник. – К., 1992, 1996 (в соавт.) 

МЯСОЄДОВ Станіслав Дмитрович (1954) — доктор медичних наук (2004), професор (2013), завідувач кафедри онкології (з 2008 р.). У 1978 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2004 р. захистив докторську дисертацію «Рефлюксна хвороба стравоходу: діагностика та хірургічне лікування». Автор 179 друкованих наукових праць, 5 патентів України, 4 методичних рекомендацій, навчального посібника. Головні напрями науково-практичної діяльності: хірургічна езофагологія, торакоабдомінальна хірургія, хірургія раку стравоходу, шлунка, товстої кишки та молочної залози, неорганних заочеревинних пухлин, пріоритетні розробки діагностики та лікування з проблем пептичної стриктури стравоходу, стравоходу Барретта, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, радикальної езофагектомії абдоміно-цервікальним доступом, методик безнатяжної повної фундоплікації та гастроезофагеальної резекції із заглушуванням кукси стравоходу, реконструктивної хірургії стравохідно-шлункового переходу, оптичної біопсії стравоходу та динамічної езофагогастросцинтиграфії, випробування першого вітчизняного ендопротезу молочної залози промислового виробництва, сертифікованого у Євросоюзі. Учасник 11 міжнародних багатоцентрових рандомізованих досліджень (у 6 — в якості головного дослідника) та програм обміну між лікарями України та США (2007–2014), доповідач на багатьох міжнародних хірургічних та онкологічних конгресах і конференціях.

Бібліографія:

  • Діагностика та лікування стравоходу Барретта: Метод. реком. – К., 2003 (у співавт.)
  • Ендоскопія стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки: Навч. посібн. – К., 2007 (у співавт.)
  • Застосування інгібіторів системи гемостазу з метою підвищення безпосередніх та віддалених результатів радикального лікування хворих на рак шлунка та ободової кишки: Метод. реком. – К., 2015 (у співавт.)

НАЦЮК Михайло Васильович (1931) — кандидат медичних наук (1968), доцент (1971), завідувач кафедри медицини катастроф (1989–1996). У 1964 р. закінчив Військово-медичну академію. У 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «Матеріали до експериментальної терапії токсичних і травматичних пошкоджень печінки». Учень професора М.В. Лазарєва. Автор понад 70 наукових праць. Науковий напрям: лікування гострих отруєнь токсичними речовинами. Під його керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація. Нагороджений дев’ятьма медалями.

Бібліографія:

  • Оказание неотложной медицинской помощи отравленным хлорированными углеводородами на догоспитальном этапе. – К., 1980
  • Медицина катастроф. – М., 1990 (раздел) 

НОВІКОВ Микола Васильович (1921–1988) — Заслужений діяч науки України (1983), доктор медичних наук (1963), професор (1964), завідувач кафедри травматології і ортопедії (1974–1988). У 1947 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1963 р. захистив докторську дисертацію «Оперативне лікування зламів та несправжніх суглобів трубчатих кісток по методу автора». Учень професора О.Г. Єлецького. Автор понад 140 наукових праць. Науковий напрям: розробка оригінальних фіксаторів Новікова для остеосинтезу трубчатих кісток. Запропонував нові методи оперативного лікування звичного звиху плеча, заднього спонділодезу, періартриту плечового суглобу та інших ортопедичних захворювань суглобів. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 12 кандидатських дисертацій. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, Слави ІІІ ступеня, 10 медалями.

Бібліографія:

Пластинки-фиксаторы Новикова для внутрикостного остеосинтеза трубчатых костей. – К., 1960 

НОВИЦЬКИЙ Сафрон Терентійович (1892–1957) — доктор медичних наук (1938), професор, завідувач кафедри онкології (1945–1947). У 1922 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1936 р. захистив дисертацію на тему «Перелом шийки стегна у дорослих». Учень професора І.А. Зав’ялова. Очолював кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії медичних інститутів: Вінницького (1938–1941), Ташкентського (1942–1945) та Київського (1947–1957).

Бібліографія:

Десмургия [Текст]: Краткий учебник для студентов медицинских институтов. – М., 1940 (в соавт.) 

ОНИЩЕНКО Валерій Степанович (1941) — доктор медичних наук (1994), професор (1996), завідувач кафедри ортопедичної стоматології (1992–2007). У 1964 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1994 р. захистив докторську дисертацію «Непереносимість сплавів металів зубних протезів». Учень професора А.Н. Губської. Автор понад 70 наукових праць, 5 винаходів. Науковий напрям: використання сплавів металів для виготовлення зубних протезів, заміщення дефектів коронок зубів і зубних рядів, профілактика та лікування ускладнень протезування.

Бібліографія:

Сплавы металлов, применяемых в ортопедической стоматологии и их основная характеристика (клиническая лекция). – М., 1982

ОРЖЕШКОВСЬКИЙ Володимир Вадимович (1923–2007) — доктор медичних наук (1969), професор (1977), завідувач кафедри фізіотерапії (1972–1992, з 1991 р. — фізіотерапії і курортології). У 1952 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1968 р. захистив докторську дисертацію «До клініки і лікування на курорті Сочі хвороби Бехтерєва». Учень академіка В.М. Іванова. Автор близько 300 наукових праць, у т. ч. 12 монографій, 10 навчальних посібників, 8 авторських свідоцтв на винахід. Науковий напрям: клініка, класифікація та фізіотерапія захворювань суглобів, фізіотерапія захворювань внутрішніх органів. Учасник Другої світової війни, має 8 урядових нагород. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Бібліографія:

  • Лікувальний масаж. – К., 1976
  • Справочник по физиотерапии болезней уха, горла и носа. – К., 1981 (в соавт.)
  • Светолечение: Учебн. пособие. – М., 1981
  • Клиническая физиотерапия. – К., 1984
  • Физиотерапия кожных заболеваний. – Саратов, 1986 (в соавт.)
  • Цілющі джерела природи. – К., 1989
  • Лекции по общей физиотерапии. Т. 1. – К., 2005 (в соавт.)
  • Энциклопедический словарь терминов, употребляемых в физиотерапии (физической медицине). – К., 2004 (в соавт.)

ОСИПОВ Василь Якович (1898–1963) — доктор медичних наук (1958), професор (1959), завідувач кафедри фізіотерапії (1961–1963). У 1922 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1958 р. захистив докторську дисертацію «Азотні ванни в лікуванні гіпертонічної хвороби». Вихованець Київської школи фізіотерапевтів та невропатологів, учень професора О.Р. Киричинського. Науковий напрям: вивчення перехресних вазомоторних реакцій, рефлекторно-сегментарного механізму дії різноманітних фізіотерапевтичних методів. У 1956–1958 рр. працював в Індії, надавав допомогу в організації фізіотерапевтичного центру та підготовці спеціалістів з фізіотерапії. Почесний член Всеіндійського товариства лікарів-невропатологів. 

ОХОТНІКОВА Олена Миколаївна (1950) — доктор медичних наук (2005), професор (2008), завідувач кафедри педіатрії № 1 (з 2006 р.). У 1974 р. закінчила з відзнакою Київський медичний інститут. У 2005 році захистила докторську дисертацію «Профілактика і рання діагностика бронхіальної астми у дітей». Учениця доцента Д.Л. Сігалова, професорів М.В. Бондар і О.І. Ласиці. Пройшла на кафедрі шлях від асистента (1980–1994), доцента (1994–2006) до професора і завідувача кафедри. Автор понад 550 наукових праць. Наукові дослідження пов’язані з теорією і практикою педіатрії, зокрема алергічних захворювань, медичною освітою, організацією дитячої алергологічної служби України. Підготувала 2 кандидатів наук і 6 магістрів, нині є науковим консультантом докторської дисертації та керівником 4 аспірантів з підготовки кандидатських дисертацій. Голова Київської обласної асоціації педіатрів. Віце-президент Асоціації алергологів України. Нагороджена почесними грамотами МОН і МОЗ України, неодноразово подяками ректора НМАПО імені П.Л. Шупика, професійних і батьківських співтовариств.

Бібліографія:

  • Комплексное лечение ювенильного ревматоидного артрита: Учебн. пособие. – М., 1984 (в соавт.)
  • Диагностика и лечение ювенильного ревматоидного артрита: Учебн. пособие – К., 1987 (в соавт.)
  • Неотложная медицинская помощь: Учебн. пособие. – К., 1995 (в соавт.)
  • Діагностика і лікування бронхіальної астми у дітей. – К., 2006
  • Протоколи діагностики і лікування алергологічних хвороб у дітей // У кн.: Довідник з алергології (науково-методичне видання Д-54). – К., 2009 (розділ, у співавт.)
  • Основи вакцинопрофілактики та її особливості у дітей з алергічними захворюваннями: Навч.-метод. посібн. – К., 2010 (у співавт.)
  • Рідкісний діагноз у практиці педіатра і дитячого алерголога: Навч. посібн. – К., 2012 (у співавт.)
  • Алергічні захворювання у дітей // У кн.: Педіатрія: Нац. підручник. – К., 2013 (розділ)
  • Функціональні методи дослідження органів дихання у дітей. Пневмотахометрія: Навч.-метод. посібн. – К., 2015 (у співавт.)
  • Хронічний риніт у дітей: діагностика, принципи лікування та профілактик: Навч.-метод. посібн. – К., 2016 (у співавт.)
  • Алергічний риніт у дітей: Монографія. – К., 2016 (у співавт.) 

ПАВЛЕНКО Олексій Володимирович (1954) — Заслужений діяч науки і техніки України (2004), доктор медичних наук (1990), професор (1991), завідувач кафедри стоматології (2001). У 1976 р. з відзнакою закінчив стоматологічний факультет Донецького державного медичного інституту імені М. Горького. Захистив у 1989 р. докторську дисертацію «Клинико-экспериментальная оценка усовершенствованных методов изготовления зубных пластиночных протезов». Автор понад 330 наукових праць, у т. ч. 7 монографій, 12 авторських свідоцтв, 10 патентів. Науковий напрям: клініко-лабораторне обґрунтування застосування сучасних медичних технологій в комплексному лікуванні та реабілітації основних стоматологічних захворювань. Беззаперечним є внесок у розділи матеріалознавства у стоматології — удосконалення технології виготовлення зубних знімних пластинчатих протезів з акрилових пластмас, проведена клініко-експериментальна оцінка удосконалених методів виготовлення зубних пластинчатих протезів. Значну частину наукових розробок займає питання дентальної імплантології та вивчення функціонального стану тканин протезного ложа. Під його керівництвом виконані 12 докторських і 47 кандидатських дисертацій. Голова спеціалізованої вченої ради Д 26.613.09 за спеціальністю «Стоматологія», член редколегій 6 фахових наукових видань.

Бібліографія:

  • Приватна стоматологічна практика. Юридичні, економічні, фінансові, облікові та соціальні аспекти в стоматології. – К., 2009 (у співавт.)
  • Особливості функції мовлення у стоматології: Монографія. – Львів, 2014 (у співавт.)
  • Математичне моделювання в реставраційній стоматології: Монографія (ред.). – К., 2017 

ПАДАЛКА Борис Якович (1883–1964) — доктор медичних наук (1940), професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб (1945–1953). Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету (1908) і медичний факультет Московського університету (1912). У 1940 р. захистив докторську дисертацію «Клініка, лікування черевного тифу та його ускладнень». Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: вивчення черевного тифу, дизентерії. Описав нове захворювання — «пароксизмальний ріккетсіоз», а також симптом притуплення у правій підвздошній області при черевному тифі (симптом Падалки). Учні — професори В.А. Постовіт, Д.Ф. Кириченко.

Бібліографія:

  • Курс острых инфекционных болезней. – К., 1941 (в соавт.)
  • Брюшной тиф. – К., 1947
  • Дизентерія. – К., 1955 

ПАЛАМАРЧУК Володимир Іванович (1949–2015) — Заслужений лікар України (2008), доктор медичних наук (2005), професор (2006), завідувач кафедри хірургії та судинної хірургії (2009–2015). У 1976 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2005 р. захистив докторську дисертацію на тему «Патогенетичне обґрунтування методів клітинної та еферентної терапії в комплексному лікуванні хворих з хірургічною патологією органів гепатопанкреатодуоденальної зони». Автор понад 270 публікацій, у т. ч. 5 навчальних посібників, 2 монографій, 16 патентів, 50 раціоналізаторських пропозицій. Науковий напрям: питання хірургічної панкреатології та гепатології, реконструктивно-відновлювальної хірургії органів черевної порожнини, судинна хірургія. Під його керівництвом захищена 1 докторська та 5 кандидатських дисертацій. Входив до складу редакційних колегій журналів «Клінічна хірургія», «Пластична та реконструктивна хірургія». Декан хірургічного факультету (2005–2015), голова спеціалізованої вченої ради Д 26.613.08 із захисту дисертацій за спеціальністю «Хірургія» (2010–2015).

Бібліографія:

  • Еталони практичних навичок зі спеціальності «Хірургія»: Навч. посібн. – К., 2011 (у співавт.)
  • Руководство по амбулаторной хирургии: Учебн. пособие. – К., 2012 (в соавт.) 

ПАНКРАТЬЄВ Борис Євменович (1898–1969) — Заслужений діяч науки Узбецької РСР (1939), доктор медичних наук (1937), професор (1937), завідувач кафедри хірургії № 2 (1944–1952). У 1922 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1937 р. захистив докторську дисертацію «Проблема біологічного лікування переломів». Вихованець хірургічної школи професора В.Л. Боголюбова (Казань). Автор 79 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: хірургія органів грудної та черевної порожнини, хірургічна трансфузіологія, лікування та профілактика захворювань щитовидної залози в ендемічних регіонах України. Найбільш відомі учні — професори О.О. Шалімов, В.Г. Зайцев, І.Г. Мітасов. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Проблема биологического лечения переломов. – Самарканд, 1937
  • Переливание крови. – Ташкент, 1938
  • Зоб: его профилактика и лечение. – К., 1948
  • Хирургия военно-полевых повреждений груди. – К., 1949
  • Клиническая хирургия. – К., 1953 (раздел) 

ПАНЧЕНКО Дмитро Іванович (1906–1995) — Заслужений діяч науки України (1951), доктор медичних наук (1941), професор (1946), завідувач кафедри нервових хвороб (1951–1978, з 1962 р. — нервових хвороб № 1). У 1932 р. закінчив Військово-медичну академію. У 1941 р. захистив докторську дисертацію «Влияние пониженного давления на некоторые функции нервной системы человека». Учень професора М.І. Аствацатурова. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 14 монографій. Науковий напрям: патологія периферичної нервової системи. Описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця і нижніх кінцівок (1941), діагностичні проби і методи дослідження захворювань нервової системи (феномен Будди, 1940; модифікація нижнього симптому Барре, 1941). Йому належить ідея створення першого біотрону. Під його керівництвом виконані 19 докторських і 56 кандидатських дисертацій. Учні — професори П.В. Пронів, О.Р. Вінницький, О.А. Ярош, П.О. Перфілов, Є.Л. Мачерет, Ю.І. Головченко. Учасник Другої світової війни, головний невропатолог фронту. Нагороджений орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора (двома), Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки (двома), «Знак Пошани», медалями. Головний невропатолог МОЗ України (1952–1964), голова Українського товариства невропатологів і психіатрів (1967), головний редактор журналу «Врачебное дело» (1960–1990).

Бібліографія:

  • Медико-биологическое значение биотрона и его физико-технические ресурсы. – К., 1964
  • Заболевания нервных стволов. – К., 1966
  • Клинико-физиологичческие изменения при сосудистых заболеваниях головного мозга. – К., 1978 (в соавт.) 

ПЕДАЧЕНКО Георгій Опанасович (1923–2001) — доктор медичних наук (1965), професор (1966), завідувач кафедри нейрохірургії (1960–1993). У 1950 р. закінчив Вінницький медичний інститут. У 1965 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування мозкових геморагічних інсультів». Учень академіка О.І. Арутюнова. Автор понад 450 наукових праць, у т. ч. 7 монографій, 6 навчальних посібників, 30 авторських свідоцтв, 82 раціоналізаторських пропозицій. Науковий напрям: ангіографія мозку, хірургічна судинна патологія і пухлини мозку, черепно-мозкова травма на фоні вікових змін, соматичної патології, алкогольної інтоксикації. Під його керівництвом виконані 3 докторські і 32 кандидатські дисертації. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, «Знак Пошани», 12 медалями. Член Міжнародної асоціації нейрохірургів, Правління Українського наукового товариства нейрохірургів.

Бібліографія:

  • Мозговой геморрагический инсульт. – К., 1971 (в соавт.)
  • Кровоизлияние в мозжечок. – К., 1974
  • Сосудистая нейрохирургия. – К., 1990 (в соавт.) 

ПЕЛЕХ Леонід Євстафійович (1927–1994) — доктор медичних наук (1969), професор (1970), завідувач кафедри реабілітації, мануальної терапії та відновного лікування (1969–1994). У 1951 р. закінчив Станіславський (нині Івано-Франківський) медичний інститут. У 1969 р. захистив докторську дисертацію «Тромбози і стенози сонних артерій». Учень академіків О.І. Арутюнова і А.П. Ромоданова. Автор 130 наукових праць. Науковий напрям: реабілітація хворих з рухливими дефектами, больовими вертеброгенними синдромами. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 16 кандидатських дисертацій. Нагороджений медалями.

Бібліографія:

Методи нейрохірургії в реабілітації. – К., 1991 

ПЕРФІЛОВ Петро Опанасович (1915–1982) — доктор медичних наук (1962), професор (1963), завідувач кафедри неврології (1962–1982). У 1938 р. закінчив Іжевський медичний інститут. У 1962 р. захистив докторську дисертацію «Про регенерацію та дегенерацію у частково ураженому нерві». Учень професора Д.І. Панченка. Автор понад 80 наукових праць. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 4 кандидатських дисертації. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Регенерация нервных стволов в патологических условиях. – К., 1957
  • Восстановление нерва после частичного его ранения. – К., 1961
  • Влияние внутриствольной гематомы на восстановление нерва. – К., 1961

ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ Федір Омелянович (1899–1978) — доктор медичних наук (1953), професор (1954), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 2 (1959–1975). У 1926 р. закінчив медичний факультет Саратівського університету. У 1953 р. захистив докторську дисертацію, присвячену питанням діагностики й оперативного лікування доброякісних пухлин яєчників. Учень професора І.Л. Брауде. Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 2 монографій. Науковий напрям: раціональний і органозберігаючий підхід до терапії пухлин геніталій. Розробив та удосконалив реконструктивно-пластичні операції при травматичних пошкодженнях і аномаліях розвитку геніталій. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 3 кандидатські дисертації. Учасник Другої світової війни.

Бібліографія:

Доброкачественные опухоли яичников. – К., 1971 

ПЕТРОВ Євген Дмитрович (1908–1966) — доктор медичних наук (1961), професор (1961), завідувач кафедри туберкульозу (1960–1966). У 1931 р. закінчив Воронезький медичний інститут. У 1961 р. захистив докторську дисертацію «Кліматичне лікування хворих на туберкульоз на Південному березі Криму». Автор понад 50 наукових праць. Науковий напрям: кліматотерапія хворих на туберкульоз та його ускладнення. Учасник Другої світової війни, нагороджений орденами і медалями.

Бібліографія:

Санаторно-курортне лікування хворих на туберкульоз легень. – М., 1963

ПИЛИПЕНКО Валентина Акимівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри кардіології (1971–1982). Після участі у Другій світовій війні прийшла на кафедру кардіології, де навчалась в аспірантурі та докторантурі під керівництвом професора А.Л. Міхньова. Захистила дисертацію на звання доктора медичних наук та залишилась працювати на кафедрі.

ПИЛЯГІНА Галина Яківна (1964) — доктор медичних наук (2004), професор (2012), завідувач кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології (з 2015 р., до 2016 р. — психіатрії). У 1990 р. закінчила Донецький державний медичний інститут імені М. Горького. У 1993–2007 рр. працювала в Українському НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України на різних посадах. У 2004 р. захистила докторську дисертацію «Аутоагресивна поведінка: патогенетичні механізми та клініко-типологічні аспекти діагностики і лікування». Автор 125 наукових публікацій, 2 керівництв і 6 навчально-методичних посібників. Науковий напрям: психіатрія, психотерапія, суїцидологія, дитяча психіатрія; діагностика та лікування психічних розладів у дітей і дорослих (психофармакотерапія, психотерапія), зокрема саморуйнуючої поведінки. Основні методи психотерапевтичної роботи засновані на принципах екзистенціальної та когнітивної психотерапії. Автор психотерапевтичної методики «Тренінг особистісної інтеграції — шлях до себе». Під її керівництвом захищена 1 кандидатська дисертація.

Бібліографія:

  • Депресії та самогубства. – К., 2013 (одноосібна глава у колективній монографії)
  • Suicide trends in Ukraine, 1998-2010 // Suicide in Eastern Europe, the CIS, and the Balric Countries: Social and Public Health Determinats: Summary of Conference. – 2013 (одноосібна глава у колективній монографії)
  • Системна структурно-динамічна модель діагностики саморуйнуючої поведінки // В кн.: Сучасні проблеми суїцидології. – Харків, 2017 (розділ) 

ПИРІГ Любомир Антонович (1931) — академік НАМН України (1993), член-кореспондент НАН України (1991), Заслужений діяч науки і техніки України (1992), доктор медичних наук (1978), професор (1988), завідувач кафедри нефрології (1995–2010). У 1954 р. закінчив Львівський медичний інститут. У 1978 р. захистив докторську дисертацію «Еволюція гострого і хронічного гломерулонефриту». Учень професора А.П. Пелещука. Автор понад 500 наукових праць, 200 медико-публіцистичних, публіцистичних і мемуарних статей та брошур. Науковий напрям: організація нефрологічної допомоги, нефрокурортологія, патогенез, діагностика, лікування хвороб нирок. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 22 кандидатські дисертації. Народний депутат Верховної Ради України, голова підкомісії збереження генофонду нації та надзвичайних ситуацій Комісії з питань охорони здоров’я (1990–1994). Член Міжнародної асоціації нефрологів (1995), президент (1982–2005), почесний президент Української асоціації нефрологів. Головний нефролог МОЗ України (1979–1993). Президент (1990–2007), почесний президент Всеукраїнського лікарського товариства, Президент Світової федерації українських лікарських товариств, член президії та Наукової ради з клінічної медицини АМН України, вченої ради Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, вченої ради МОЗ України, Національної ради з охорони здоров’я при Президенті України, член президії та голова медико-екологічної секції Товариства «Україна – Світ». Член редколегій ряду медичних періодичних видань, Енциклопедії сучасної України. Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1986), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007), численними почесними грамотами, в т.ч. КМ України. Лауреат фонду Тараса Шевченка (1996), премії імені Олекси Гірника (2005). Відмінник охорони здоров’я. Захоплення — філателія; учасник численних філателістичних виставок, автор понад 120 публікацій з філателістичної україніки.

Бібліографія:

  • Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии. – К., 1979 (в соавт.)
  • Гломерулонефрит. – К., 1982 (у співавт.)
  • Состояние систем организма при заболеваниях почек (ред.). – К., 1988
  • Клиническая морфология в урологии и нефрологии. – К., 1990 (у співавт.)
  • Нефрологія: Посібник (ред.). – К., 1995
  • Клінічна нефрологія (ред.). – К., 2004
  • Хронічна ниркова недостатність: Посібник (ред.). – К., 2004
  • Методи дослідження в клінічній нефрології: Посібник (ред.). – К., 2007
  • Нефрологія: термінологічно-тлумачний словник (ред.). – К., 2017

ПИСЕМСЬКИЙ Григорій Федорович (1862–1937) — Заслужений діяч науки УРСР (1935), доктор медицини (1904), професор (1913), завідувач кафедри акушерства та гінекології (1919–1937). У 1888 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. У 1904 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу об иннервации матки». Учень академіка Г.Є. Рейна. Автор близько 70 наукових праць, присвячених питанням оперативної гінекології, післяпологових ускладнень та їх профілактиці, організації акушерсько-гінекологічної допомоги. Розробив ряд нових методик операцій на маткових трубах. Науковий напрям: підсилення родової діяльності при її слабкості, способи та методи масового знеболення пологів та запровадження їх у практику родопомочі, боротьба з мертвонароджуваністю, ендогенна інфекція, профілактика і терапія післяродових захворювань, значення та застосування методів капіляроскопії при токсикозах вагітності. Засновник науково-практичної школи, основними напрямками якої стали питання проблеми раку та проведення масових онкопрофілактичних оглядів жінок, знеболення пологів. З його науково-практичної школи вийшли багато відомих акушерів-гінекологів, 15 професорів (у т. ч. академік АМН СРСР А.П. Ніколаєв, С.П. Виноградова, Ю.Я. Янкелевич, Є.Я. Ставська, В.М. Хмелевський, К.М. Жмакін) та 14 доцентів. Один з організаторів колгоспних пологових будинків в Україні. Науковий керівник НДІ охорони материнства і дитинства (1930–1934). У його клініці вперше було застосовано переливання донорської крові та здійснено знеболювання пологів за допомогою фармакологічних засобів. Організатор і голова I Всеукраїнського та VIII Всесоюзного (1928) з’їздів акушерів-гінекологів. Редактор журналу «Українські медичні вісті».

Бібліографія:

  • Очерк развития хирургической гинекологии и ее главнейшие задачи. – К., 1908
  • Заболевания маточных труб. – К., 1927
  • Руководство по женским болезням. – Л., 1927 (в соавт.)
  • Злоякісні новоутворення матки // Злоякісні новоутворення. Патогенез, профілактика, рання діагностика: Збірник статей. – 2-е вид. – К., 1937 (розділ)

ПОВЕЛИЦЯ Федір Дмитрович (1916–1978) — кандидат медичних наук (1950), доцент (1951), завідувач кафедри мікробіології (1963–1975). У 1938 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «Опыт химиотерапии экспериментального бруцеллеза пиоцианом и саназином». Автор 22 наукових праць. Науковий напрям: антибіотичні властивості бактеріальних пігментів, інфекційний гепатит, кишкові інфекції, грибкові захворювання, бактеріоцини. Декан санітарно-гігієнічного факультету (1967–1969). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. 

ПОЛІНКЕВИЧ Броніслав Станіславович (1936) — доктор медичних наук (1994), професор (1995), виконуючий обов’язки завідувача кафедри хірургії та трансплантології (2007–2008). У 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1994 р. захистив докторську дисертацію «Профілактика, діагностика та лікування постваготомічних синдромів». Учень академіка О.О. Шалімова. Науковий напрям: хірургія травного каналу. Автор понад 250 наукових робіт. Під його керівництвом виконані 3 кандидатські дисертації. Лауреат Державної премії УРСР (1990). Нагороджений орденами «Святитель Лука Кримський» і «Захиснику вітчизни», медалями «За сумлінну службу в прикордонних військах України» і «За сприяння органам внутрішніх справ».

Бібліографія:

  • Селективная проксимальная ваготомия в хирургическом лечении язвенной болезни и методы ее интраоперационного контроля: Метод. реком. – К., 1979 (в соавт.)
  • Прогнозирование результатов ваготомии в зависимости от исходного состояния желудочной секреции и других клинических признаков: Метод. реком. – К., 1985 (в соавт.)
  • Профилактика, диагностика и лечение постваготомических расстройств: Метод. реком. – К., 1989 (в соавт.)
  • Лечебная тактика и преемственность между терапевтами и хирургами в лечении заболеваний органов пищеварения: Ведомственная инструкция. – Д.-К., 1990 (в соавт.) 

ПОЛІЩУК Йосип Адамович (1907–1978) — доктор медичних наук (1956), професор (1956), завідувач кафедри психіатрії (1954–1978). У 1931 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1956 р. захистив докторську дисертацію «Значення особливостей організму та середовищних факторів в патогенезі шизофренії і маніакально-депресивного психозу». Учень академіка В.П. Протопопова. Автор 140 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 11 кандидатських дисертацій. Найбільш відомі учні — професори Л.О. Булахова, В.С. Шапошников, доцент В.М. Кузнецов. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, медалями.

Бібліографія:

  • Биохимические синдромы в психиатрии. – К., 1967 (в соавт.)
  • Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической высшей нервной деятельности человека. – К., 1968 (в соавт.)
  • Клиническая генетика в психиатрии. – К., 1981
  • Шизофрения (ред.). – К., 1981 

ПОЛІЩУК Микола Єфремович (1944) — Заслужений діяч науки і техніки України (1994), член-кореспондент НАМН України (1997), доктор медичних наук (1986), професор (1991), завідувач кафедри нейрохірургії (з 1993 р.). У 1969 р. закінчив медичний факультет Ужгородського університету. У 1986 р. захистив докторську дисертацію «Забій головного мозку в осіб різного віку». Учень академіка А.П. Ромоданова, професора Г.П. Педаченка. Автор понад 500 наукових праць, у т. ч. 31 монографії, 27 винаходів. Науковий напрям: організація невідкладної нейрохірургічної допомоги, черепно-мозкова травма, хребетно-спинномозкова травма, поєднана та множинна травма, гострі порушення мозкового кровообігу, черепно-мозкова травма на фоні соматичної патології та алкогольної інтоксикації, гідроцефалія у дорослих, патологія хребта і спинного мозку. Під його керівництвом виконані 8 докторських і 44 кандидатські дисертацій. Міністр охорони здоров’я України (2005), голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення України (2007–2010). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член Європейської академії по нейронауках «нейротравматологія», Голова комісії Української асоціації нейрохірургів з післядипломної підготовки нейрохірургів, головний нейрохірург УОЗ м. Києва (1985–2002), Голова спілки нейрохірургів м. Києва (1985–2002). Обирався народним депутатом України IV скликання, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (2002–2005).

Бібліографія:

  • Черепно-мозкова травма при алкогольній інтоксикації. – К., 1982 (у співавт.)
  • Нейротравматологія: Довідник. – К., 1994 (у співавт.)
  • Клінічна та судово-медична експертиза черепно-мозкових ушкоджень. – К., 1996 (у співавт.)
  • Повреждения позвоночника и спинного мозга. – К., 2002 (в соавт.)
  • Анестезия и интенсивная терапия в нейрохирургии: Руководство. – К., 2004 (в соавт.)
  • Вогнепальні ушкодження центральної нервової системи. – Тернопіль, 2005 (у співавт.)
  • Політравма. – К., 2012
  • Діагностика та лікування дискогенних нейрокомпресійних синдромів: Навч. посібн. – К., 2014 (у співавт.)
  • Травматичні ушкодження хребта і спинного мозку. – К., 2017 (у співавт.)
  • Вогнепальні поранення м’яких тканин склепіння черепа. – К., 2107 (у співавт.)

ПОЛЯЧЕНКО Юрій Володимирович (1963) — Заслужений лікар України (1997), доктор медичних наук (2002), професор (2004), завідувач кафедри хірургії та трансплантології (2008–2015). У 1986 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2002 р. захистив докторську дисертацію «Організаційні, тактичні і методологічні проблеми лікування переломів у потерпілих із поєднаними травмами». Автор понад 400 наукових праць. Протягом 1999–2003 рр. працював у МОЗ України на посадах заступника міністра (1999–2001), першого заступника державного секретаря (2001–2002), державного секретаря (2002–2003), першого заступника міністра (2003). У 2003–2005 рр. обіймав посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України. У червні 2005 р. призначений радником Президента України. З грудня 2005 р. увійшов до складу президії ВАК України. Міністр охорони здоров’я України (2005–2007), директор ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМН України (2007–2013). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2012).

Бібліографія:

  • Ендоскопія внутрішніх органів. – К., 2008 (у співавт.)
  • Traumatology and Orthopedics: Manual = Травматологія та ортопедія: Посібник. – К., 2017 (у співавт.) 

ПОНОМАРЕНКО Микола Семенович (1944) — доктор фармацевтичних наук (1991), професор (1993), завідувач кафедри організації і економіки фармації (з 1991 р.). У 1972 р. закінчив Харківський фармацевтичний інститут. У 1991 р. захистив докторську дисертацію «Методичні основи і організаційні принципи удосконалення післядипломного навчання провізорів». Учень професорів Є.Є. Борзунова, О.П. Мінцера. Автор 458 наукових праць. Науковий напрям: науково-теоретичне обґрунтування прискореного розвитку фармації, реінжиніринг процесів і кадрових ресурсів з ноофармацевтичних та емерджентних позицій. У 2014 році ним була створена наукова школа раціонального фармацевтичного менеджменту і маркетингу. Під його керівництвом підготовлено 5 докторів і 14 кандидатів наук.

Бібліографія:

  • Методологічне обґрунтування стратегії і тактики системних заходів щодо оптимізації й ефективного розвитку вітчизняного виробництва лікарських засобів. – Вінниця, 2016
  • Аптечна машина продаж. – К., 2012
  • Тимчасовий глосарій базових термінів з фармацевтичної діяльності. – Запоріжжя, 2010
  • Управління і економіка фармації: правові аспекти фармацевтичної діяльності. У 3-х ч. – Запоріжжя, 2012
  • Управління законодавчо-нормативної бази, що регулює діяльність суб’єктів ринку ветеринарних препаратів. – Запоріжжя, 2010 (розділи І, V)
  • Іван Максимович Губський. – К., 2016

ПОПОВ Василь Антонович (1937) — Заслужений лікар України (1998), доктор медичних наук (1988), професор (1989), завідувач кафедри ортопедії і травматології № 1 (1989–2007, до 1995 р. — ортопедії і травматології). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування деформуючого артрозу колінного суглобу». Учень професорів Ф.Р. Богданова, М.В. Новікова. Автор понад 130 наукових праць. Науковий напрям: пошкодження кисті, деформуючий артроз колінного суглобу. Декан хірургічного факультету (1992–2006).

Бібліографія:

  • Хирургическое лечение открытых повреждений кисти. – К., 1976 (в соавт.)
  • Современные методы лечения деформирующего артроза коленного сустава. – М., 1985
  • Клинико-рентгенологическая диагностика деформирующего артроза коленного сустава. – М., 1986
  • Невідкладна допомога при травмах опорно-рухового апарату // В кн. Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Нац. підручник (розділ). – К., 2017 (у співавт.) 

ПОПОВИЧ Микола Олексійович (1939) — доктор медичних наук (1982), професор (1984), завідувач кафедри гігієни, токсикології і клініки отруєнь пестицидами (1983–1993). У 1965 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1982 р. захистив докторську дисертацію «Проблеми гігієни застосування пестицидів в зрошувальному землеробстві». Учень академіка Л.І. Медведя. Автор майже 150 наукових праць. Науковий напрям: гігієна оточуючого середовища, гігієнічна регламентація і токсикологія шкідливих хімічних речовин. Уперше вивчив шкідливі наслідки застосування пестицидів в умовах зрошувального землеробства. Співавтор розробки понад 50 гігієнічних нормативів хімічних речовин в об’єктах довкілля. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 3 кандидатські дисертації. Декан медико-профілактичного і фармацевтичного факультету (1985–1996). Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Справочник по пестицидам. – К., 1978
  • Методические указания по гигиенической оценке новых пестицидов. – К., 1988 

ПОТОЦЬКИЙ Іван Іванович (1898–1978) — доктор медичних наук (1940), професор, завідувач кафедри дерматовенерології (1958–1960). У 1924 р. закінчив медичний факультет Саратівського університету. У 1939 р. захистив докторську дисертацію «Роль нервової системи при запальних процесах шкіри». Учень професора А.І. Картамишева. Автор 330 наукових праць, у т. ч. 10 монографій і підручників. Науковий напрям: ретикульози шкіри, алергічні захворювання шкіри, іхтіоз. Під його керівництвом виконані 6 докторських і 42 кандидатські дисертації. Учні — професори В.Г. Коляденко, І.М. Ляшенко, В.О. Гребенніков.

Бібліографія:

  • Ретикулезы кожи. – К., 1972
  • Красная волчанка. – К., 1974
  • Псориаз. – К., 1975
  • Ихтиоз. – К., 1981
  • Нейродермит. – К., 1986 

ПРОДАНЧУК Микола Георгійович (1954) — Заслужений лікар України (1998), член-кореспондент НАМН України (2002), доктор медичних наук (1993), професор (1995), завідувач кафедри гігієни та екології людини (2000–2017). У 1978 р. закінчив Чернівецький медичний інститут. У 1993 р. захистив докторську дисертацію «Організаційні, методичні та правові основи охорони здоров’я людини від потенційно небезпечних хімічних та біологічних факторів». Учень академіка АН та АМН України Ю.І. Кундієва, академіка АМН України Ю.П. Спіженка, професора В.К. Патратія. Автор майже 300 наукових праць, у т. ч. 2 монографій, 2 навчальних посібників, 1 підручника та 25 винаходів. Науковий напрям: фундаментальні проблеми токсикології гігієни ксенобіотиків, вивчення віддалених наслідків їх дії на організм, сучасні та прогнозні тенденції здоров’я населення України, шляхи профілактики впливу негативних факторів. Під його керівництвом виконані 4 докторські і 11 кандидатських дисертацій. Директор інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя (1994–2008), Голова Товариства токсикологів України (1999). Експерт ВООЗ (1993), член Правління Українського наукового товариства гігієністів, член методичної ради Міністерства науки і технологій «Здоров’я людини», головний санітарний лікар України (2008–2017).

Бібліографія:

  • Токсикологічна наука в Україні: досягнення, стан та перспективи розвитку, інтеграція з світовою наукою. – К., 2001
  • Методичні аспекти надзвичайної екологічної ситуації у Первомайському районі Миколаївської області. – К., 2002 (у співавт.)
  • Гігієна: проблеми і перспективи. – К., 2002
  • Влияние загрязнения окружающей среды на здоровье населения. – К., 2002 (в соавт.)
  • Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів медичних факультетів. – Чернівці, 2002
  • Поверхнево-активні речовини: токсиколого-гігієнічні та мікробіологічні аспекти. – К., 2006

ПРОТОПОПОВ Віктор Павлович (1880–1954) — Заслужений діяч науки УРСР (1945), академік АН УРСР (1945), доктор медичних наук (1920), професор (1920), завідувач кафедри психіатрії (1944–1954). У 1906 р. закінчив Петербурзьку Військово-медичну академію. У 1909 р. захистив докторську дисертацію «Про сполучено-рухливі реакції на звукові подразники». Вихованець патофізіологічної школи В.М. Бехтерєва. Автор 160 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Науковий напрям: патофізіологія психозів. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 5 кандидатських дисертацій. Найбільш відомі учні — професори Й.А. Поліщук, Є.А. Рушкевич, П.В. Бірюкович. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора.

Бібліографія:

Избранные труды. – К., 1961 

ПРОСКУРА Ольга Василівна (1904–1978) — Заслужений діяч науки УРСР (1968), доктор медичних наук (1959), професор (1960), завідувач кафедри урології (1953–1973). У 1928 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1958 р. захистила докторську дисертацію «Рациональные методы хирургического лечения пузырно-влагалищных свищей». Учениця професора А.А. Чайки. Автор 120 наукових праць. Науковий напрям: запальні захворювання сечостатевої системи, лікування міхурно-піхвових свищів і нетримання сечі у жінок, пухлини сечостатевої системи, полікістоз нирок. Учні — професори Є.Я. Баран, І.Ф. Юнда, В.І. Сапсай.

ПУСТОВІТ Світлана Віталіївна (1964) — доктор філософських наук (2010), професор (2014), завідувач кафедри філософії (з 2015 р.). У 1999 р. закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія». Учениця члена-кореспондента НАН України професора М.І. Михальченка та професора В.Л. Кулініченка. У 2010 р. захистила докторську дисертацію «Філософсько-методологічний аналіз передумов, засад та принципів біоетики». Автор понад 200 наукових праць. Голова Комісії з питань етики НМАПО імені П.Л. Шупика (2015). Президент Української асоціації з біоетики, член Комітету з питань етики при НАН України, експерт ЮНЕСКО з біоетики в Україні.

Бібліографія:

  • Биоэтика: начала и основания: Монография. – К., 2002 (в соавт.)
  • Наука и образование: современные трансформации. – К., 2008 (в соавт.)
  • Глобальная биоэтика: становление теории и практики (философский анализ): Монография. – К., 2009
  • Сучасні проблеми біоетики. – К., 2009 (у співавт.)
  • Environmental Ethics: the power of ethics for sustainable development. – Vilnius, 2010 (у співавт.)
  • Сьогодення та біоетика. – К., 2011 (у співавт.)
  • Handbook of Global Bioethics. – N.-Y.-London, 2014 (у співавт.)

РАДЗІХОВСЬКИЙ Анатолій Павлович (1942) — Заслужений діяч науки і техніки України (1996), доктор медичних наук (1986), професор (1992), завідувач кафедри загальної та невідкладної хірургії (2007–2015). У 1970 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1986 р. захистив докторську дисертацію «Лікування свищів підшлункової залози». Учень академіка О.О. Шалімова. Автор і співавтор 419 наукових праць, з яких 48 монографій і керівництв, 2 хірургічні атласи, 52 авторських свідоцтв і патентів, 15 методичних рекомендацій. Науковий напрям: проблеми хірургічної гастроентерології, гепатології, панкреатології, лімфології, порушення імунітету в умовах радіаційного впливу, екології. Розробив методики низки оригінальних операцій на печінці, жовчних шляхах і підшлунковій залозі, створив хірургічну школу. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 13 кандидатських дисертацій. Лауреат Державної премії України (1986), академік Української академії наук (1993) та академії Інженерних наук України (1995), Заслужений винахідник СРСР (1987), Відмінник охорони здоров’я (1986), Відмінник освіти України (2002), Заслужений художник України (1993). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2002), Грамотою Кабінету Міністрів України (2002), золотою та срібною медалями Міжнародної виставки книги (Лейпциг, 1980; Москва, 1987), золотою медаллю ВДНГ України (1985). Лауреат міжнародних премій «Дружба» (2000), «Золотий орфей» (2002).

Бібліографія:

  • Російсько-український словник медичної термінології. – К., 1996 (у співавт.)
  • Атлас операцій на органах травлення: в 2-х томах. – К., 1998 (у співавт.)
  • Хірургія раку підшлункової залози. – К., 2001
  • Релапаларотомія. – К., 2001
  • Человечество против человека. – К., 2002
  • Счастье жить. – К., 2002
  • Невідкладна хірургія органів черевної порожнини (ред.). – К., 2002
  • Атлас операций на органах пищеварения: в 2-х томах. – К., 2003 (в соавт.)
  • Непроходимость кишечника: Руководство для врачей. – К., 2012 (в соавт.) 

РЕЧМЕНСЬКИЙ Сергій Сергійович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри мікробіології (1953–1963). Науковий напрям: експериментальна аеромікробіологія, біоаеродисперсні системи. Розробив високоефективний прилад для аспіраційного відбору зразків повітря (апарат Речменського) з функцією додаткової адсорбції мікроорганізмів на дрібних краплинах рідини, що забезпечує максимальне уловлювання бактерій з повітря.

Бібліографія:

Очерки экспериментальной аэромикробиологии. – М., 1973 

РИКОВ Сергій Олександрович (1957) — Заслужений лікар України (1998), доктор медичних наук (2004), професор (2006), завідувач кафедри офтальмології (з 2009 р.). У 1981 р. закінчив Вінницький медичний інститут імені М.І. Пирогова. У 2004 р. захистив докторську дисертацію «Наукове обґрунтування системи надання спеціалізованої офтальмологічної допомоги населенню України». Автор понад 500 наукових праць, 5 підручників, 6 довідників, 18 монографій, 13 посібників та 29 навчально-методичних рекомендацій із сучасної офтальмології. Науковий напрям: діагностика та лікування аномалій рефракції та розладів бінокулярного зору у дітей, малоінвазивна офтальмохірургія, діагностика та лікування запальних захворювань органу зору, онкоофтальмологія, організація офтальмологічної допомоги. Під його керівництвом виконані 2 докторські та 9 кандидатських дисертацій. Учні – О.М. Черемухіна, С.А. Сук, Ю.В. Барінов, К.Ю. Гріжимальська. Член ради з питань реформування системи охорони здоров’я при Кабінеті Міністрів України (2009), член комітету з присвоєння державних премій України в галузі медицини (2008), голова правління ВГО «Асоціація дитячих офтальмологів України» (2001), головний редактор журналу «Архів офтальмології України» (2015), голова спеціалізованої вченої ради Д 26.613.05 за спеціальністю 14.01.18 «Офтальмологія» (2016), голова ЕПК НАМН і МОЗ України «Офтальмологія та тканинна терапія» (2014), голова ЕПК НМАПО імені П.Л. Шупика «Офтальмологія» (2013). Головний дитячий офтальмолог МОЗ України (1999–2004, 2005–2014), головний позаштатний офтальмолог ГУОЗ та МЗ Київської державної адміністрації (2004–2014). Нагороджений Почесною грамотою КМ України (2002), Подякою прем’єр-міністра України (2001), Подякою Київського міського голови (2005), є лауреатом І премії Ханса Рекевеча (2007), отримав нагороду на загальнонаціональному конкурсі «Вища проба» (2007), нагороджений Почесною грамотою МОЗ України (2010), «Знак Пошани» Київського міського голови (2010), Почесною грамотою Верховної Ради України (2010), Премією КМ України в галузі інноваційних технологій (2013), Подякою Національної медичної палати України (2015), 8 орденами Української православної церкви.

Бібліографія:

  • Профілактика захворювань органу зору у дітей. – К., 2003
  • Комп’ютерний зоровий синдром. – К., 2005
  • Організація офтальмологічної допомоги на сучасному етапі. – К., 2008
  • Захворювання рогівки. – К., 2009
  • Сліпота та слабкозорість. Шляхи профілактики в Україні. – К., 2012
  • Офтальмологія. – К., 2012
  • Офтальмологічна допомога. Нормативно-правове забезпечення. – К., 2014
  • Офтальмологія // В кн.: Медицина невідкладних станів: швидка і невідкладна медична допомога. – К., 2015 (розділ)
  • Діти з порушеннями зору в умовах інклюзивної освіти. – К., 2016 

РОЩІН Георгій Георгійович (1951) — Заслужений лікар України (2001), доктор медичних наук (2006), професор (2006), завідувач кафедри медицини катастроф та військово-медичної підготовки (з 1996 р., до 2015 р. — медицини катастроф). У 1977 р. закінчив Чернівецький медичний інститут. У 2006 р. захистив докторську дисертацію «Тяжка поєднана травма: принципи організаційної та лікувальної тактики надання невідкладної уніфікованої медичної допомоги постраждалим у ранньому періоді травматичної хвороби». Учень академіка О.О. Шалімова. Науковий напрям: створення сучасної системи екстреної медичної допомоги та медицини катастроф в Україні, розробка протоколів надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах, у т. ч. при травмах мирного часу та в особливий період. Автор понад 500 наукових праць, серед яких 58 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, 65 монографій, підручників, посібників і методичних рекомендацій. Генеральний директор Київського науково-практичного об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф (1992), директор Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (1997). Брав участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в Україні, численних сумісних навчаннях зі США (Раф енд Реді), НАТО, державами ЄС із захисту постраждалого населення, у т. ч. внаслідок терористичних актів, при землетрусах в Туреччині, Ірані, Індії, під час збройного конфлікту в Лівії (2011) тощо. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000), нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004).

Бібліографія:

  • Екстрена медична допомога (гострі серцеві стани). – К., 2011 (у співавт.)
  • Политравма. – К., 2012 (в соавт.)
  • Медицина невідкладних станів. – К., 2017 (у співавт.)
  • Екстрена медична допомога (догоспітальні протоколи). – К., 2016
  • Актуальні питання медицини катастроф у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. – К., 2017 (у співавт.)
  • Відділення екстреної медичної допомоги багатопрофільної лікарні. – Кам’янець-Подільський, 2017 (у співавт.)

РУБАШОВА Анастасія Євгеніївна (1897–1967) — доктор медичних наук (1936), професор (1937), завідувач кафедри рентгенології (1957–1967). Закінчила Ленінградський медичний інститут. У 1936 р. захистила докторську дисертацію «Канали диплоїчних вен у віковому аспекті». Вихованка Ленінградської школи рентгенологів, учениця члена-кореспондента АМН СРСР професора Д.Г. Рохліна. Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: морфологічний субстрат рентгенологічних симптомів. Найбільш відомі учні — професори І.С. Петрова, Г.Ю. Коваль, М.М. Загородська, В.А. Сизов. Учасник Другої світової війни.

Бібліографія:

  • Міжхребцеві диски. – К., 1960 (у співавт.)
  • Частная рентгендиагностика заболеваний костей и суставов. – К., 1960, 1967
  • Заболевания нервной системы при дегенеративных поражениях позвоночника. – К., 1967

РУДЕНКО Анатолій Юхимович (1935–2012) — Заслужений лікар України (1980), доктор медичних наук (1981), професор (1989), завідувач кафедри нервових хвороб № 2 (1983–2006). У 1958 р. закінчив Донецький медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Доінсультний період гіпертонічної хвороби». Учень професора Д.І. Панченка. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: рання діагностика, клініка, профілактика та терапія судинних захворювань головного мозку. Під його керівництвом виконані 4 докторські та 6 кандидатських дисертацій. Заслужений діяч науки і техніки України (1999), лауреат Державної премії України (1993).

Бібліографія:

  • Пароксизмальні стани в неврології (ред.). – К., 1991
  • Діагностика і лікування хронічної мозкової недостатності (депон.). – К., 1992 (у співавт.)

РУДЕНКО Надія Миколаївна (1956) — доктор медичних наук (2003), професор (2012), Заслужений діяч науки і техніки України (2010), завідувач кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії (з 2011 р.). Медичну освіту отримала в Лебединському медичному училищі та Київському медичному інституті, який закінчила з відзнакою в 1980 р. У 2003 р. захистила докторську дисертацію «Система надання невідкладної допомоги дітям першого року життя зі складними вродженими вадами серця». Автор понад 250 наукових робіт, у т. ч. 3 монографій. Починала трудовий шлях лікарем-педіатром, подальша практична і наукова діяльність проходила в НДІ серцево-судинної хірургії і була присвячена лікуванню дітей із вродженими вадами серця, в т.ч. критичними. З 2003 р. заступник директора Науково-практичного медичного Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України. Науковий напрям: рання, включаючи пренатальну, діагностика вроджених вад серця та їх подальша хірургічна корекція, кардіохірургія новонароджених в Україні. Впровадження результатів її досліджень сприяло покращенню результатів хірургічної корекції та зменшенню показників малюкової смертності в Україні, налагодженню співпраці між дитячими кардіологами всієї країни, створенню та розвитку програми пренатальної діагностики вад серця. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2017), президент Всеукраїнської асоціації дитячої кардіології. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2016).

Бібліографія:

  • Невідкладна допомога при основних патологічних синдромах у немовлят з уродженими вадами серця. – К., 2001 (у співавт.)
  • Ультразвукова діагностика вроджених вад серця у дітей. – Івано-Франківськ, 2012 (у співавт.)
  • Транспозиція магістральних судин (клініка, діагностика, лікування). – Тернопіль, 2012 (у співавт.)

РУЧКОВСЬКИЙ Сергій Никифорович (1888–1967) — член-кореспондент АМН СРСР (1946), доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри епідеміології (1930–1958). У 1914 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: бактеріологія й епідеміологія кишкових хвороб.

Бібліографія:

Кишкові інфекції (черевний тиф, паратифи, дизентерія): епідеміологія, клініка, профілактика. – К., 1936 (у співавт.)

САВИЦЬКИЙ Василь Миколайович (1899–1975) — доктор медичних наук (1955), професор (1957), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (1959–1971). У 1925 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1955 р. захистив докторську дисертацію «Тканинна терапія захворювань жіночої статевої сфери». Учень професора Г.Ф. Писемського. Автор понад 40 наукових праць. Науковий напрям: злоякісні пухлини жіночої статевої сфери, хіміо- та гормонотерапія, профілактика та боротьба з гіпотонічними матковими кровотечами при пологах і ранньому післяпологовому періоді, вивчення та лікування хоріонепітеліоми. Під його керівництвом виконані 3 докторські і 12 кандидатських дисертацій. Учні — професори В.К. Віницька, А.О. Давиденко, С.С. Леуш. Учасник Другої світової війни. Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Оперативна гінекологія. – К., 1937 (розділи)
  • Рак матки. – К., 1940

САВИЧУК Наталія Олегівна (1965) — Заслужений діяч науки і техніки України (2018), доктор медичних наук (2002), професор (2003), проректор з наукової роботи (з 2016 р.), завідувач кафедри стоматології дитячого віку (2003–2016). У 1987 р. закінчила Київський медичний інститут. У 2002 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-патогенетичне обґрунтування комплексного лікування хронічної кандидо-герпетичної інфекції порожнини рота у дітей (клініко-експериментальне дослідження)». Учениця професора М.Ф. Данилевського. Автор майже 200 наукових праць, у т. ч. 4 підручників, 3 навчально-методичних посібнків, 18 винаходів. Науковий напрям: лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота у дітей. Завідувач дитячого центру профілактики та лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота та пародонта МОЗ України (1997–2015), головний позаштатний дитячий стоматолог ГУОЗ м. Києва (2001–2017) та МОЗ України (2007–2017), експерт з фаху «Дитяча стоматологія» ДОЗ КМДА (2018). У 2008 р. закінчила з відзнакою Національну академію державного управління при Президентові України та отримала кваліфікацію «Магістр державного управління».

Бібліографія:

  • Дитяча терапевтична стоматологія. – К., 1999, 2001 (у співавт.)
  • Терапевтична стоматологія дитячого віку: Підручник. – К., 1999 (у співавт.)
  • Дитяча стоматологія: Підручник. – К., 2000 (у співавт.)
  • Детская терапевтическая стоматология: Учебник. – К., 2007 (в соавт.)
  • Основні напрямки реформування дитячої стоматологічної служби. – К., 2010 (у співавт.)
  • Організація інфекційного контролю у закладах охорони здоров’я стоматологічного профілю: Метод. реком. – К., 2016 (у співавт.)

САВОЛЮК Сергій Іванович (1977) — доктор медичних наук (2012), доцент (2013), завідувач кафедри хірургії та судинної хірургії (з 2015 р.). У 2002 р. закінчив Вінницький державний медичний університет імені М.І. Пирогова. У 2012 р. захистив докторську дисертацію «Обґрунтування лікувальної тактики в хворих на обтураційну жовтяницю непухлинної етіології». Учень професора А.І. Годлевського. Автор 242 наукових публікацій, у т. ч. монографії, підручника для лікарів-інтернів за спеціальністю «Хірургія», 101 патенту на винахід та 40 галузевих нововведень. Під його керівництвом захищені 2 кандидатські дисертації. Експерт МОЗ України (2016). Член редакційної колегії фахових науково-практичних журналів «Вісник Вінницького національного медичного університету», «Пластична, реконструктивна і естетична хірургія», «Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія», «Art of Medicine».

Бібліографія:

Діагностика та моніторинг ендотоксикозу у хірургічних хворих. – Вінниця, 2015 

САЄНКО Валерій Феодосійович (1941) — Заслужений діяч науки і техніки України (1992), лауреат Державної премії СРСР, член-кореспондент НАН (1991) та НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1980), професор (1984), завідувач кафедри торакоабдомінальної і судинної хірургії (1992–2007). У 1964 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування демпінг-синдрому». Учень академіка О.О. Шалімова. Автор майже 500 наукових праць, у т. ч. 15 монографій, 35 авторських свідоцтв. Науковий напрям: хірургічна гастроентерологія, патогенез і лікування хірургічного сепсису, антибіотикопрофілактика в хірургії, трансплантології; під його керівництвом та за безпосередньої участі вперше в Україні здійснена трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 18 кандидатських дисертацій. Директор Інституту хірургії та трансплантології АМН України (1988–2006).

Бібліографія:

  • Хірургія шлунку і дванацятипалої кишки. – К., 1972
  • Хірургія стравоходу. – М., 1975
  • Хірургія кишківника. – К., 1977
  • Хірургія травного тракту. – К., 1987

САЛМАНОВ Айдин Гурбан Огли (1957) — доктор медичних наук (2013), завідувач кафедри мікробіології, епідеміології та інфекційного контролю (з 2014 р.). У 1981 р. закінчив Азербайджанський державний медичний інститут. У 2013 р. захистив докторську дисертацію «Епідеміологічний нагляд за післяопераційними гнійно-запальними інфекціями, спричиненими антибіотикорезистентними мікроорганізмами». Учень професора В.Ф. Марієвського. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 32 монографій, 1 підручника і 3 навчальних посібників. Науковий напрям: госпітальна епідеміологія, інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги, інфекції в області хірургічного втручання, інфекційний контроль, антибіотики та антибіотикорезистентність. Підготував 3 проекти Законів України та 2 постанов КМ України в області охорони здоров’я, 27 нормативно-правових актів МОЗ України з питань профілактики внутрішньолікарняних інфекцій. Впровадив у практику охорони здоров’я систему епідеміологічного нагляду за інфекціями в області хірургічного втручання, розробив (2008) критерії визначення 53 локальних форм інфекцій в області хірургічного втручання за анатомічною локалізацією гнійно-запального процесу, створив на базі кафедри перший у Східній Європі та країнах СНД освітньо-тренінговий центр з інфекційного контролю та антимікробної резистентності. Є розробником Національної концепції та стратегічного плану дій України боротьби з інфекціями, пов’язаними з наданням медичної допомоги та антимікробної резистентності. Протягом 9 років обіймав посаду головного спеціаліста МОЗ України з питань контролю та профілактики внутрішньолікарняних інфекцій. Національний координатор МОЗ України з інфекційного контролю та антимікробної резистентності, Національний координатор України у проекті Європейського Союзу «Percept-R study: multi-state study about the perception of the antimicrobial resistance in Europe», що підтримується Європейським комітетом з інфекційного контролю (EUCIC); член генерального директорату Європейського комітету з тестування до протимікробних препаратів (EUCAST), член Європейського комітету з інфекційного контролю (EUCIC); член експертної групи Європейського товариства мікробіологів та інфекціоністів (ESCMID), Президент Всеукраїнської асоціації інфекційного контролю та антимікробної резистентності; голова Національного комітету України з тестування до протимікробних препаратів (UCAST) та з інфекційного контролю (UCIC); головний редактор наукового видання «Міжнародний журнал антибіотики та пробіотики»; голова міжнародного науково-медичного центру імені академіка Заріфи Алієвої. Нагороджений Почесною грамотою КМ України (2007), Почесними грамотами МОЗ України (2006, 2008, 2009, 2010), Почесними грамотами Посольства Азербайджанської Республіки в Україні (2014, 2015), Подякою Київського міського голови (2016), Подякою ректора НМАПО імені П.Л. Шупика (2017). За його координації організовано тісну співпрацю з ВООЗ, ECDC, ESMID, CDC, Американським товариством мікробіологів, Фондом Земелвейса (Австрія), Асоціацією Терапевтичної гігієни (Польща), Лондонським королівським коледжем.

Бібліографія:

  • Профілактика післяопераційних інфекцій. – Харків, 2013
  • Стандарты инфекционного контроля. – Харьков, 2014
  • Управление рисками в хирургии. – Харьков, 2014 (в соавт.)
  • Основы инфекционного контроля. – К., 2015 (в соавт.)
  • Статистика в госпитальной эпидемиологии: Учебн. пособие. – К., 2016
  • Стандарти інфекційного контролю в стоматології: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)
  • Профілактика інфекцій в області хірургічного втручання: Монографія. – К., 2016
  • Инфекционный контроль и антимикробная резистентность: Учебн. пособие. – К., 2016 (в соавт.) 

САМОСЮК Іван Захарович (1939–2015) — Заслужений діяч науки і техніки України (2003), лауреат Державної премії України (1993), доктор медичних наук (1989), професор (1991), завідувач кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології (1992–2010). У 1965 р. закінчив Мінський медичний інститут. У 1989 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика, патогенез, сучасні методи лікування церебрального арахноїдиту». Учень професора Д.І. Панченка. Автор майже 400 наукових праць, у т. ч. 22 монографій, 8 навчальних посібників, 31 винаходу, 10 патентів, 54 раціоналізаторських пропозицій. Науковий напрям: діагностика, клініка та сучасні методи лікування (фізіотерапія та фізіопунктура) захворювань нервової системи. Під його керівництвом підготовлені 3 доктори та 11 кандидатів медичних наук. Лауреат премії В.К. Семінського (1991).

Бібліографія:

  • Невропатические, миофасциальные и туннельные болевые синдромы. – К., 2004 (в соавт.)
  • Энциклопедический словарь терминов, употребляемых в физиотерапии (физической медицине). – К., 2004 (в соавт.)
  • Фізіотерапевтичні та фізіопунктурні методи і їх практичне застосування. – К., 2004 (у співавт.)
  • Электротерапия и электропунктура в медицинской реабилитации, физиотерапии и курортологии. – К., 2006 (в соавт.)
  • Фізіотерапія: організація роботи фізіотерапевтичних кабінетів і відділень в центрах медичної реабілітації та санаторно-курортних закладах. – К., 2006 (у співавт.)
  • Технологічні карти фізіотерапевтичних процедур. – К., 2006 (у співавт.)

САРНИЦЬКИЙ Гнат Петрович (1913–1994) — доктор медичних наук (1966), професор (1969), завідувач кафедри гематології та трансфузіології (1968–1988). У 1939 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1965 р. захистив докторську дисертацію «Фізіологічне обґрунтування і результати використання в хірургічній клініці білкового кровозамісника БК-8». Автор 107 наукових праць, у т. ч. 1 монографії. Науковий напрям: біологічна дія кровозамінників на організм реципієнта в клініці та експерименті, вплив кровозамінників на процеси згортання крові та її морфологічний склад. Під його керівництвом виконано 2 докторські та 11 кандидатських дисертацій. Учні — професори Л.М. Тищенко, В.В. Сатмарі. Учасник Другої світової війни.

Бібліографія:

Тиопентал-натриевый наркоз и его применение в клинической практике. – К., 1981

СВИРИДОВА Наталія Костянтинівна (1970) — доктор медичних наук (2009), професор (2010), завідувач кафедри неврології і рефлексотерапії (з 2010 р.). У 1993 р. закінчила Донецький медичний інститут імені М. Горького. У 2009 р. захистила докторську дисертацію «Особливості діагностики та лікування гіпертензивної енцефалопатії». Учень професора Є.Л. Мачерет. Автор понад 450 наукових праць, у т. ч. 8 підручників, 4 навчальних посібників, 14 методичних рекомендацій, 22 патентів. Підготувала 2 докторів та 14 кандидатів медичних наук. Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Рефлексотерапія» (2011–2017), експерт з неврології у Державному фармакологічному центрі МОЗ України, голова Апробаційної спеціалізованої вченої ради за спеціальностями «Внутрішні хвороби» та «Загальна практика - сімейна медицина» (2016). Головний редактор журналу «Східноєвропейський неврологічний журнал», науковий редактор журналу «Східноєвропейський журнал хвороби Паркінсона й екстрапірамідних захворювань», член редакційних рад низки журналів. Президент громадської організації «Всеукраїнська асоціація по неврології та рефлексотерапії». Дійсний член Міжнародного товариства хвороби Паркінсона та екстрапірамідних захворювань (2016).

Бібліографія:

  • Рефлексотерапія. У 2-х тт. – К., 2013 (у співавт.)
  • Актуальні питання неврології в практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. – К., 2014 (у співавт.)
  • Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта: особливості діагностики та лікування. – К., 2015 (у співавт.)
  • Неконтрольована артеріальна гіпертензія у хворих на хронічну ішемію мозку. – К., 2015 (у співавт.)
  • Реабілітація хворих, які перенесли закриту черепно-мозкову травму. – К., 2015 (у співавт.)
  • Алгоритм діагностики та лікування невропатії лицевого нерву. – К., 2015 (у співавт.)
  • Захворювання периферичної нервової системи. У 3-х тт. – К., 2016 (у співавт.)
  • Management of Vestibular Disorders (Dizzines). – К., 2016 (у співавт.)
  • Рефлексотерапія. У 3-х тт. – К., 2017 (у співавт.) 

СЕРГІЄНКО Микола Маркович (1934–2017) — член-кореспондент НАН (1992) і НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри офтальмології (1978–2008). У 1958 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1971 р. захистив докторську дисертацію «Дослідження до теорії клінічної рефракції ока». Автор 400 наукових праць, а також понад 50 патентiв на винаходи. Науковий напрям: офтальмологічна оптика, інтраокулярна корекція, короткозорість: патогенез і хірургічна корекція. Під його керівництвом підготовлено 7 докторських i 40 кандидатських дисертацій. Учні — професори К.П. Павлюченко, З.Ф. Веселовська, Ю.М. Кондратенко, Г.Д. Алієв. Розробив нові моделі штучних кришталиків. Засновник Київського центру мікрохірургії ока (1988). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1988), головний офтальмолог МОЗ України (1978–2017). Запровадив в Україні інтраокулярну корекцію. Нагороджений орденами Дружби народів, «За заслуги» ІІІ ступеня (1998).

Бібліографія:

  • Клиническая рефракция человеческого глаза. – К., 1975
  • Офтальмологическая оптика. – К., 1982
  • Интраокулярная коррекция. – К., 1990
  • Офтальмологическая оптика. – М., 1991
  • Офтальмологічна оптика. – К., 2015 

СИВАЧЕНКО Тамара Порфиріївна (1923–2015) — Заслужений діяч науки і техніки України (1979), доктор медичних наук (1967), професор (1968), завідувач кафедри медичної радіології (1966–1993). У 1947 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1967 р. захистила докторську дисертацію «Діагностичне та лікувальне використання радіоактивних ізотопів йоду при захворюваннях щитовидної залози». Автор 380 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: розробка методик і апаратури для радіонуклідної діагностики, променеве лікування онкологічних хворих, вивчення клінічних аспектів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Під її керівництвом виконані 6 докторських і 41 кандидатська дисертацій. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972). Нагороджена трьома орденами «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Людина 97-го року. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Выведение из организма некоторых радиоактивных веществ. – К., 1959 (в соавт.)
  • Радиоизотопная диагностика. – К., 1969 (в соавт.)
  • Диагностическое и лечебное применение радиоактивных изотопов. – К., 1976 (в соавт.)
  • Таблицы интегральных доз для дистанционной гамма-терапии. – К., 1980 (в соавт.)
  • Радиокардиография. – К., 1984 (в соавт.)
  • Руководство по ядерной медицине. – К., 1991 (в соавт.)
  • Променева діагностика. – К., 1998 (у співавт.)

СІГАЛОВ Давид Лазарович (1894–1985) — доцент, завідувач кафедри дитячих хвороб (1951–1972). Закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. У 1944 р. захистив кандидатську дисертацію «Пневмонії у дітей раннього віку», яка, на думку опонентів роботи, відповідала докторському ступеню. Учень професорів Є.Л. Скловського та О.З. Лазарєва. Науковий напрям: хвороби органів дихання у дітей раннього віку і новонароджених, туберкульоз, у т. ч. туберкульозний менінгіт, хронічні отити, токсикози різного генезу у дітей грудного віку. Автор 91 наукової праці, керівник 14 кандидатських дисертацій. Серед учнів — академік НАМН України, професор О.М. Лукʼянова. З імʼям Д.Л. Сігалова значною мірою повʼязані популярність і повага, якими користується відомий в Україні та за її межами дитячий лікувальний заклад Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ». Д.Л. Сігалов був багатогранною людиною, зібрав одну з найбільших приватних колекцій художнього мистецтва в Україні (понад 400 полотен), яку наприкінці свого життя подарував музею Російського мистецтва м. Києва (нині Національний музей «Київська картинна галерея»). Учасник Першої світової війни, скерований в якості «зауряд-лікаря» на фронт після третього курсу навчання разом з однокурсником Михайлом Булгаковим. У 1941–1944 рр. перебував у м. Сердобську Пензенської області, куди був евакуйований разом із дитбудинками (в яких було більше 500 дітей), до Києва повернувся у 1944 р. за індивідуальним викликом Мінздраву УССР. 

СІЛЬЧЕНКО Валерій Петрович (1940) — доктор медичних наук (1992), професор (1993), завідувач кафедри патологічної та топографічної анатомії (1992–2016, до 1997 р. — патологічної анатомії). У 1963 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Функціональна морфологія органів імуногенезу при хронічній алкогольній інтоксикації». Учень професора Є.І. Чайки. Автор 190 наукових праць, 6 патентів. Науковий напрям: обґрунтування сучасної патоморфологічної діагностики та встановлення клініко-морфологічних відповідностей при різних захворюваннях. Під його керівництвом виконані 6 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

Клінічна патологія. – К., 2010 (у співавт.)

СИМОРОТ Микола Іванович (1928–2010) — Заслужений працівник народної освіти України (1998), доктор медичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії (1991–1997). У 1953 р. закінчив Львівський медичний інститут. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «Кровоносна система шлунково-кишкового тракту при резекціях шлунку та гастректоміях». Вихованець наукової школи академіка В.В. Кованова. Автор 174 наукових праць, у т. ч. 1 монографії та 4 навчальних посібників. Науковий напрям: морфофункціональні обґрунтування оперативних втручань на органах черевної порожнини, органоспецифічні особливості перебігу ранового процесу та пошук адекватних шляхів його регуляції. Під його керівництвом виконані 2 докторські та 5 кандидатських дисертацій. Проректор з науково-дослідної роботи Гродненського державного медичного інституту (1971–1990), Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Гродненського медичного університету. Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Компенсаторно-адаптационные реакции организма при операциях на желудке. – Минск, 1974
  • Оперативное лечение гнойно-воспалительных заболеваний таза. – М., 1983 (в соавт.)
  • Клиническая анатомия глазницы и органа зрения. – М., 1983 (в соавт.)
  • Техника и способы дренирования магистральных вен в хирургической практике. – М., 1986
  • Оперативные вмешательства по детоксикации организма. – М., 1988 (в соавт.)

СИНЯК Костянтин Михайлович (1924–2001) — доктор медичних наук (1964), професор (1972), завідувач кафедри епідеміології (1976–1992). У 1950 р. закінчив Львівський медичний інститут. У 1964 р. захистив докторську дисертацію «Специфічна профілактика поліомієліту». Учень академіка М.П. Чумакова. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 11 монографій, 2 підручників. Науковий напрям: епідеміологія вірусних інфекцій, екологічні аспекти в епідеміології, газова хроматографія в мікробіології. Під його керівництвом виконані 4 докторські та 10 кандидатських дисертацій. Сорівський професор (1995), член Президії Української Ради миру, головної редакції журналу «Трибуна». Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями.

Бібліографія:

  • Патогенні віруси людини (мови — українська, 1974; російська, 1979; чеська, 1989) (у співавт.)
  • Епідеміологія вірусних інфекцій (ред.). – К., 1977, 1984 (у співавт.)
  • Проблеми хімічної та біологічної війни. – Женева, ООН, 1979 (у співавт.)
  • Справочник по эпидемиологии. – К., 1983, 1989 (в соавт.)
  • Пособие по медицинским иммунобиологическим препаратам. – К., 1992 (в соавт.)
  • Епідеміологія: Підручник. – К., 1998 (у співавт.)

СИНЯЧЕНКО Валентин Васильович (1960) — кандидат медичних наук (2000), доцент (2004), виконуючий обов’язки завідувача кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії (2015). У 2000 р. захистив кандидатську дисертацію «Комплексне лікування дітей з ларинготрахеобронхітами». Учень професорів А.А. Лайка, А.Л. Косаковського. Автор та співавтор понад 100 наукових праць, в т. ч. 11 навчальних посібників і підручників, 3 монографій. Науковий напрям: діагностика та лікування запальних процесів верхніх дихальних шляхів і вуха у дітей. За його участі розроблені принципи комплексного лікування дітей з гострими стенозами гортані, сформульовані і впроваджені в практику методи діагностики і лікування дітей з гострими стенозуючими ларинготрахеобронхітами із застосуванням внутрішньотканинного ультрафоофорезу лікарських речовин.

СКЛОВСЬКИЙ Євген Львович (1869–1930) — професор (1922), перший завідувач кафедри охорони дитинства (1918–1930). Після закінчення медичного факультету університету Св. Володимира працював земським лікарем (1892–1896), згодом співробітником університету. У 1906 р. організував першу в Києві консультацію для новонароджених, у 1911 р. — перші дитячі ясла, у 1918–1920 рр. керував відділом охорони материнства та дитинства Київського округового відділу охорони здоров’я. Науковий напрям: туберкульоз у дітей, дифтерія та інші дитячі захворювання, боротьба з дитячою смертністю тощо. Один із засновників Київського інституту удосконалення лікарів, дитячих лікувально-профілактичних закладів м. Києва, громадського руху «Крапля молока» на користь бідного населення Києва.

СКРИПНИЧЕНКО Дмитро Федорович (1921–1994) — доктор медичних наук (1956), професор (1957), завідувач кафедри хірургії № 1 (1964–1988). У 1943 р. закінчив Військово-медичну академію. У 1956 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування бронхоектатичної хвороби». Учень професора В.І. Стручкова. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 20 монографій. Науковий напрям: торакальна хірургія, хірургія органів черевної порожнини, судинна хірургія, ендокринна хірургія, хірургія підгрудинної залози, організація хірургічної допомоги. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 34 кандидатські дисертації. Учні — професори Д.І. Кривицький, М.Ф. Мазурик, В.І. Мамчич, М.М. Шевнюк, К.А. Циберне. Лауреат Державної премії УРСР (1986), член Міжнародної асоціації хірургів. Учасник Другої світової війни. Головний хірург і начальник медичної служби об’єднання партизанських загонів під командуванням С.А. Ковпака і П.П. Вершигори (1943–1844), помічник начальника і хірург евакопункту І Білоруського фронту (1944), начальник гарнізонного хірургічного відділення (Сталінград, 1944–1945). Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, «Знак Пошани», Віртуті Мілітарі (Польща), медалями.

Бібліографія:

  • Злокачественные опухоли щитовидной железы. – К., 1969 (в соавт.)
  • Медицинское обеспечение партизанских рейдов. – К., 1985
  • Неотложная хирургия брюшной полости, 4-е изд. – К., 1986
  • Диагностика и лечение миастении. – К., 1991 (в соавт.)
  • Хірургія: Підручник для медичних училищ, 4-е вид. – К., 1992
  • Хірургічне лікування жовчокам’яної хвороби та ії ускладнення. – К., 1986 

СЛОНІМ Ісаак Якович (1900–1955) — кандидат медичних наук, доцент, завідувач кафедри онкології (1936–1941, 1947–1952). У 1925 р. закінчив Київський медичний інститут. Автор першої у СРСР монографії з проблем мастопатії. Описав техніку радикальних операцій на обличчі та шлунково-кишковому тракті при злоякісних пухлинах. Професор кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту (1952–1955), головний онколог МОЗ СРСР (1950–1955). Начальник хірургічного відділення Київського окружного військового шпиталю, старший інспектор евакогоспіталів Сталінградського та 4-го Українського фронтів (1941–1945).

Бібліографія:

  • Мастопатия. – К., 1955
  • Техника радикальных операций по поводу рака. – К., 1956

СОЛНЦЕВ Олексій Михайлович (1921–2007) — доктор медичних наук (1966), професор (1968), завідувач кафедр терапевтичної стоматології № 1 (1967–1974) і хірургічної стоматології (1974–1989). У 1950 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1966 р. захистив докторську дисертацію «Остеомієліт верхньої щелепи у новонароджених і у дітей раннього віку». Учень професора Е.А. Олександрової. Автор майже 200 наукових праць, у т. ч. 10 монографій. Науковий напрям: запальні захворювання щелепно-лицевої області та захворювання слинних залоз. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій. Учні — професори О.О. Тимофєєв, С. Безруков. Декан хірургічного факультету (1964–1970). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, 10 медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Восстановительные операции в челюстно-лицевой области с применением хряща трупа. – К., 1960
  • Остомиелит челюстей. – К., 1970
  • Воспалительные заболевания челюстно-лицевой области. – К., 1989
  • Заболевания слюнных желез. – К., 1991 (в соавт.)

СТАВРАКІ Сталіан Омелянович (1876–1936) — професор (1921), завідувач кафедри оториноларингології (1922–1930). Учень професора М.М. Волковича. Автор 30 наукових праць. Науковий напрям: хірургічні методи лікування ЛОР-захворювань. Першим в Києві виконав тонзилектомію, ендоназальну операцію на основних пазухах. Серед його учнів — професори О.С. Коломійченко, А.Б. Коломацький. 

СТАДНЮК Леонід Антонович (1951) — доктор медичних наук (1991), професор (2003), завідувач кафедри терапії і геріатрії (з 2002 р.). У 1974 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1991 р. захистив докторську дисертацію «Функція і кровопостачання гіпертрофованого лівого шлуночка при ішемічній хворобі серця». Cфера наукових інтересів охоплює різні аспекти кардіології геріатрії і терапії. Серед методів дослідження найбільше уваги приділяв ехокардіографії і магнітокардіографії. Автор 283 наукових праць, у т. ч. монографій, 5 навчальних посібників, 10 винаходів. Під його керівництвом виконані 6 кандидатських дисертацій. Директор Державного навчально-методичного геріатричного центру (2005–2016), головний геріатр МОЗ України (2006–2016). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2007). Нагороджений ювілейною медаллю імені М.Д. Стражеска НАМН України «За вагомий внесок в кардіологію» (2001).

Бібліографія:

  • Ехокардіографія. – К., 1997 (у співавт.)
  • Стрес-ехокардіографія. – К., 2004 (у співавт.)
  • Актуальні питання геронтопсихіатрії: Навч. посібн. – Тернопіль, 2010 (у співавт.)
  • Реабілітаційні заходи для пацієнтів похилого та старечого віку з деменцією. – Тернопіль, 2010 (у співавт.)
  • Довідник для людей літнього віку. – Тернопіль, 2010 (у співавт.)
  • Магнітокардіографія: Методика проведення обстеження, діагностичні показники, алгоритм клінічного застосування. – К., 2013 (у співавт.)
  • Актуальні питання геронтології і геріатрії у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. (ред.). – К., 2015
  • Больові м’язово-скелетні синдроми у людей старших вікових груп (ред.). – Тернопіль, 2017 

СТРАЖЕСКО Микола Дмитрович (1876–1952) – Заслужений діяч науки УРСР (1934), академік АН УРСР (1934), доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри терапії № 2 (1936–1941). У 1899 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. У 1905 р. захистив докторську дисертацію «К физиологии кишок». Учень професора Лейдена (Берлін), академіка І.П. Павлова. Науковий напрям: кардіологія, патологія органів кровообігу і травлення, гематології, алергології, дослідження хронічних інфекцій, сепсису. У 1909 р. разом з разом з професором В.П. Образцовим описав клінічні ознаки прижиттєвої діагностики тромбозу вінцевих артерій, що заклало основи вчення про інфаркт міокарда. Разом із В.Х. Василенком розробив класифікацію недостатності кровообігу, якою користуються лікарі і донині. Професор факультетської терапевтичної клініки у м. Києві (1917–1936), з 1936 р. — директор створеного за його ініціативи Українського інституту клінічної медицини (нині ДУ «ННЦ ²Інститут кардіології імені М.Д. Стражеска² НАМН України»). Автор більше 220 наукових робіт, фундаментальних праць у галузі. Серед його учнів професори В.Х. Василенко, М.А. Авіасор, А.А. Айзенберг, А.Л. Міхньов, Є.М. Вовченко, І.М. Ганджа, М.С. Заноздра, Ф.Я. Примак. Під його керівництвом було виконано 8 докторських і 9 кандидатських дисертацій. Нагороджений орденами Св. Анни ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ та ІІІ ступенів, Трудового Червоного Прапора, двома орденами Леніна, медаллю «Серп і Молот», йому присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

Бібліографія:

  • Основы физиологической диагностики заболеваний брюшной полости. – Х., 1924.
  • О ревматизме. – К., 1935
  • Эндокардит. – К., 1936 (в соавт.)
  • Атлас клинической гематологии. – К., 1940
  • Патогенез язвенной болезни. – М., 1947 

ТЕБЕНЧУК Галина Михайлівна (1925) — доктор медичних наук (1973), професор (1979), завідувач кафедр педіатрії № 2 (1974–1990), педіатрії № 3 (1991–1992). У 1948 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1973 р. захистила докторську дисертацію «Вплив гострих респіраторних інфекцій на реактивність організму та систему сполучної тканини у дітей раннього віку». Учениця професора Е.Г. Городецької, доцента Д.Л. Сігалова. Автор 98 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Науковий напрям: фізіологія та патологія новонароджених дітей, захворювання органів дихання у дітей раннього віку, органів травлення у дітей. Під її керівництвом виконані 2 докторських і 5 кандидатських дисертацій. Учні — професори Ж.П. Гудзенко, В.Д. Лукащук. Декан терапевтичного (1981–1983) і педіатричного (1983–1985) факультетів.

Бібліографія:

  • Заболевания органов дыхания у детей. – К., 1980 (раздел)
  • Аллергия в клинике и эксперименте. – К., 1982 (раздел)
  • Единая (унифицированная) программа последипломного обучения врачей по педиатрии. – М., 1985 (в соавт.)
  • Врожденные пороки сердца у детей. – М., 1989 (в соавт.)
  • Здоровье матери и ребенка. – К., 1992 (в соавт.)

ТИМОФЄЄВ Олексій Олександрович (1951) — Заслужений діяч науки і техніки України (2002), доктор медичних наук (1988), професор (1992), завідувач кафедри щелепно-лицевої хірургії (з 1990 р). Закінчив з відзнакою стоматологічний факультет Київського медичного інституту у 1973 році. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика, лікування та профілактика гострих одонтогенних запальних захворювань м’яких тканин». Методи лікування гострих гнійно-запальних захворювань м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки, описані у його докторській дисертації, запроваджені у лікувальних закладах Франції, Іспанії, США. Учень професора О.М. Солнцева. Автор 750 наукових праць, серед яких 20 підручників, монографій і навчальних посібників, 44 патенти. Його підручник «Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологии» витримав п’ять видань і нагороджений дипломом Президії НАМН України. Заснував наукову школу зі щелепно-лицевої хірургії. Під його керівництвом захищені 44 кандидатські і 4 докторські дисертації. Академік Української академії наук та Академії медико-технічних наук Російської Федерації. Президент Української асоціації щелепно-лицевих хірургів і хірургів-стоматологів, заступник Генерального директора Міжнародного Біографічного Центру DDG (Кембридж, Англія), DG (Американського Біографічного інституту, Північна Кароліна, США), член Європейської і Міжнародної асоціацій щелепно-лицевих хірургів. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2008), дипломом Президії НАМН України (2005), нагрудним знаком «Петро Могила» (2008), почесними грамотами МОЗ (2002, 2005, 2009) та КМ (2010) України, дипломами «За досягнення у двадцятому сторіччі» (Великобританія), золотою медаллю і дипломом «За заслуги» (Європейська науково-промислова палата, Бельгія, 2013). Людина року - 2009 (за версією ABI, США).

Бібліографія:

  • Гнійна хірургія щелепно-лицевої ділянки та шиї. – К., 1995
  • Хірургічні методи дентальної імплантації. – К., 2007
  • Захворювання слинних залоз. – Львів, 2007
  • Щелепно-лицева хірургія. – К., 2010
  • Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологии: Учебник. – К., 1998, 1999, 2002, 2004, 2012.
  • Гальванічна патологія у стоматології. – К., 2014 (у співавт.)
  • Естетична, пластична і реконструктивна хірургія щелепно-лицевої ділянки і шиї (груз.). – Тбілісі, 2014
  • Anesthesia in oral and maxillofacial Surgery (англ.). – 2016 (у співавт.) 

ТИТОВ Іван Трохимович (1875–1949) — академік АН БРСР, доктор медицини (1912), професор (1915), завідувач кафедри патологічної анатомії (1922–1924). Закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. У 1912 р. захистив докторську дисертацію «О влиянии сыворотки тиреодэктомированных животных на функцию щитовидной железы». Учень професора В.К. Високовича.

Бібліографія:

  • К казуистике аппендицита на почве инородных тел. – К., 1914
  • Руководство для практических занятий по патологической анатомии. – Минск, 1924

ТИМОШЕНКО Леонід Васильович (1921–2004) — член-кореспондент АН СРСР (1974), НАН (1992) і НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1963), професор (1963), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (1971–1993). У 1948 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1963 р. захистив докторську дисертацію «Нейрогуморальна регуляція скоротливої діяльності матки та її корекція». Вихованець школи професорів Г.Ф. Писемського, С.П. Виноградової, О.Ю. Лур’є, академіка А.П. Ніколаєва. Автор 547 наукових праць, у т. ч. 20 монографій. Науковий напрям: функціональний стан системи адаптації у вагітних і гінекологічних хворих у нормі і патології. Під його керівництвом виконані 20 докторських і 80 кандидатських дисертацій. Почесний член наукових товариств Чехословаччини (1976), Болгарії (1977), Румунії (1978), Угорщини (1981), Югославії (1988). Учасник оборони м. Києва, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Бібліографія:

  • Гемолитические заболевания новорожденных. – К., 1956, 1974
  • Слабость родовой деятельности (патогенез и лечение). – К., 1959
  • Профилактика и лечение гемолитических заболеваний плода и новорожденных. – М., 1968
  • Пособие по акушерству. – Минск, 1969
  • Фибромиома матки и беременность. – Кишинев, 1972
  • Артериальная гипотония и беременность. – М., 1972
  • Туберкулез легких и беременность. – К., 1973
  • Справочник акушерки. – К., 1978
  • Акушерская эндокринология. – К., 1980
  • Практическая гинекология. – К., 1980, 1989
  • Применение лучей лазера в акушерстве и гинекологии. – К., 1988
  • Охрана здоровья женщины и матери. – К., 1992 (в соавт.)
  • Справочник акушера-гинеколога. – М., 1993 (в соавт.) 

ТИЩЕНКО Лідія Михайлівна (1940–1996) — доктор медичних наук (1984), професор (1988), завідувач кафедри гематології і трансфузіології (1988–1989). У 1946 р. закінчила  Київський медичний інститут. У 1984 р. захистила докторську дисертацію «Клініка, діагностика, лікування і профілактика імунних цитопеній». Автор 56 наукових праць. Науковий напрям: імуногематологічні методи дослідження, застосування препаратів крові в клінічній практиці, діагностика, лікування та профілактика імунних цитопеній. Під її керівництвом виконано 2 кандидатські дисертації. Учні — професори С.А. Гусєва, С.В. Видиборець.

Бібліографія:

  • Применение сывороточного альбумина при операциях с искусственным кровообращением. – К., 1967
  • Получение универсальной сыворотки антирезус-методом нейтрализации группоспецифическими веществами околоплодной жидкости: Учебн. пособие. – К., 1974

ТКАЧЕНКО Олена Василівна (1958) — доктор медичних наук (1994), професор (2001), завідувач кафедри неврології № 2 (з 2006 р.). У 1981 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1994 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-діагностичні особливості цереброваскулярної патології в умовах трансформації довкілля». Учениця професора Ю.І. Головченка. Автор понад 220 наукових праць, 10 монографій і навчальних посібників, 2 деклараційних патентів на корисну модель. Науковий напрям: патоморфоз та адаптаційно-компенсаторні можливості організму при неврологічних захворюваннях, зокрема при цереброваскулярній патології, ураженнях периферичного відділу нервової системи, черепно-мозкових травмах і соматоневрологічних захворюваннях. Під її керівництвом захищені 14 кандидатських дисертацій, заплановані та виконуються 4 дисертаційні роботи.

Бібліографія:

  • Ствол головного мозга: анатомо-физиологические основы поражений. – К., 2002
  • Больові попереково-крижові синдроми: клініко-параклінічні особливості перебігу, лікування з застосуванням методу підводного вертикального витягування, деякі аспекти оперативних втручань. – К., 2009 (у співавт.)
  • Ішемічний інсульт: прогностичні аспекти клінічних, лабораторних та нейровізуальних характеристик. –Донецьк, 2012 (у співавт.)
  • Антитіла до нейроантигенів і нейропсихологічні характеристики у пацієнтів із ревматоїдним артритом. – К., 2016 (у співавт.)
  • Больовий попереково-крижовий синдром при цукровому діабеті, діагностичні та лікувальні аспекти. – К., 2016 (у співавт.)

ТОДУРОВ Борис Михайлович (1965) — Заслужений лікар України (2004), член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (2006), професор (2015), завідувач кафедри кардіохірургії, рентгенендоваскулярних та екстракорпоральних технологій (з 2016 р.). У 1987 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2005 р. захистив докторську дисертацію «Методи хірургічного і медикаментозного лікування та засоби профілактики тромбоемболії легеневої артерії та тромбозу системи нижньої порожнистої вени». Учень академіка М.М. Амосова. Стажувався у провідних клініках США та Європи. Автор 264 наукових праць, з яких 21 патент на корисну модель. Пріоритетні позиції в його дослідженнях займають хірургічні методи лікування серцево-судинної патології у дітей і дорослих, особлива увага приділяється проблемам серцевої недостатності та тромбоемболії легеневої артерії. Ним розроблено власну методику лікування тромбоемболії легеневої артерії та ряд хірургічних втручань, альтернативних трансплантації серця, оптимізовано методику аорто-коронарного шунтування, в т. ч. у хворих з гострим інфарктом міокарда та зниженою кількістю життєздатного міокарда. Уперше в Україні здійснив трансплантацію серця людині, що дозволило Україні потрапити до реєстру країн, де виконуються пересадки серця (2000), виконав операцію Батісти (альтернатива трансплантації серця) і торакоскопічну операцію дитині з вродженою вадою серця (2001), тромбектомію з нижньої порожнистої вени в комплексі з нефректомією в умовах штучного кровообігу (2002). У 2016 р. вперше в Україні провів імплантацію пристрою допоміжного кровообігу для механічної підтримки лівого шлуночка (механічне серце). Створив самостійну школу кардіохірургії, у якій рівень та результати операцій відповідають кращим світовим стандартам. Підготував 1 доктора і 5 кандидатів медичних наук. Генеральний директор ДУ «Інститут Серця МОЗ України» (з 2013 р.). Президент Всеукраїнської асоціації фахівців з кардіоторакальної, ендоваскулярної хірургії та трансплантології (з 2017 р.), дійсний член Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів, член Експертної ради з питань стратегічних напрямів лікування серцево-судинних захворювань. Головний редактор журналу «Кардіохірургія та інтервенційна кардіологія», член редакційних рад «Українського кардіологічного журналу» й Українського науково-практичного журналу для лікарів з проблем СН – «Серцева недостатність». Головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Хірургія серця і магістральних судин» МОЗ України (2011–2014) та ДОЗ м. Києва (2008).

Бібліографія:

  • Міокардіосцинтіграфія: Метод. реком. – К., 2010 (у співавт.)
  • Интенсивная терапия острого повреждения легких при тяжелых респираторных вирусных инфекциях. – К., 2011 (в соавт.)

ТОКАР Анатолій Володимирович (1936) — Заслужений діяч науки і техніки України (1993), доктор медичних наук (1971), професор (1980), завідувач кафедри геронтології і геріатрії (1990–2002). У 1959 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1971 р. захистив докторську дисертацію «Артеріальна гіпертонія і вік (питання гемодинаміки)». Учень професора А.Л. Міхньова і академіка Д.Ф. Чеботарьова. Автор 232 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: артеріальний тиск та функція серця і вік (в нормі і патології), біологічний вік людини та вікозалежна патологія, медико-соціальні проблеми постаріння населення. Під його керівництвом виконані 3 докторських і 27 кандидатських дисертацій. Лауреат Державної премії України (1984), Голова вченої ради МОЗ України (1992–1995), головний геріатр МОЗ України (1977–1992).

Бібліографія:

  • Основи геронтології. – Т.І, 1978, Т.ІІ, 1979 (мова німецька, розділ)
  • Руководство по гериатрии. – М., 1982
  • Артериальная гипертензия в пожилом и старческом возрасте. – К., 1989

ТРІЩИНСЬКИЙ Анатолій Іванович (1923–2009) — Заслужений діяч науки України (1983), доктор медичних наук (1963), професор (1964), завідувач кафедри анестезіології і реаніматології (1967–1996, з 1995 р. — анестезіології та інтенсивної терапії). У 1950 р. закінчив Вінницький медичний інститут. У 1963 р. захистив докторську дисертацію «Знеболювання та забезпечення безпеки операцій на відкритому серці з штучним кровообігом». Учень професора Г.Д. Дінабург, академіка М.М. Амосова. Автор понад 400 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: лікування гострого та хронічного больового синдрому, клінічно-фізіологічні та клініко-фармакологічні аспекти загального і регіонального знеболювання, клініко-фізіологічні, діагностичні аспекти й інтенсивна терапія тяжких гнійно-запальних процесів і сепсису. Засновник і фундатор вітчизняної наукової анестезіології та інтенсивної терапії, організатор системи анестезіологічної служби в Україні. Лауреат премії імені Палладіна (1985), головний анестезіолог МОЗ України (1966–2006). Голова правління наукового товариства анестезіологів України (1964), Президент Асоціації анестезіологів України (1996–2006). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, За заслуги (1998), медалями.

Бібліографія:

  • Операции на сердце с искусственным кровообращением. – К., 1962 (в соавт.)
  • Лечебная гипотермия. – К., 1969 (в соавт.)
  • История отечественной анестезиологии. – К., 1976 (в соавт.)
  • Обезболивание в амбулаторной практике. – К., 1978 (в соавт.)
  • Неврологические синдромы при поражениях тройничного нерва. – К., 1983 (в соавт.)
  • Искусственная вентиляция легких. – М., 1983 (в соавт.)
  • Интенсивная терапия и дыхательная реанимация при астматических состояниях. – К., 1985 (в соавт.)
  • Ферментные процессы и их коррекция при экстремальных состояниях. – К., 1985 (в соавт.)
  • Анестезиология и реаниматология. – К., 1992
  • Руководство по интенсивой терапии (ред.). – К., 2004
  • Руководство по анестезиологии (ред.). – К., 2008

ТРОНЬКО Микола Дмитрович (1944) — академік НАМН України (2010), член-кореспондент НАН України (1992), доктор медичних наук (1984), професор (1989), завідувач кафедри ендокринології (з 2003 р.). У 1967 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1984 р. захистив докторську дисертацію «Особливості метаболізму стероїдних гормонів в нормі та при ендокринній патології». Учень академіка В.П. Комісаренка. Автор близько 500 друкованих праць, серед яких 37 монографій, співавтор 34 авторських свідоцтв та деклараційних патентів України. Підготував 12 докторів і 12 кандидатів наук. З 1986 р. директор ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», керівник відділу фундаментальних і прикладних проблем ендокринології. Нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани», орденами «За заслуги» ІІ і ІІІ ступеня, Почесною Грамотою КМ України, Грамотою ВР України «За заслуги перед Українським народом», лауреат премії імені О.О. Богомольця НАН України (1989), Заслужений діяч науки і техніки України (1994), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2007), лауреат премії імені В.П. Комісаренка НАН України в галузі патофізіології, клінічної і експериментальної ендокринології (2008), лауреат Нагасакської Меморіальної премії миру імені Такаші Нагаї (Японія, 2012), віце-президент НАМН України (2016).

Бібліографія:

  • Регулятори функції кори надниркових залоз. – К., 2009 (у співавт.);
  • Mechanism of apoptosis in thyroid cells under thyroid pathology (review, 2010)
  • Age distribution of childhood thyroid cancer patients in Ukraine after Chernobyl and in Fukushima after the TERCO-Fukushima Daiichi NPP accident, 2014
  • Thyroid Cancer in Ukraine after Chernobyl. Dosimetry, epidemiology, pathology, molecular biology/ – Japan, 2014
  • Сахарный диабет. Иммунитет. Цитокины. – К., 2015 (в соавт.);
  • Клінічна ендокринологія дитячого та підліткового віку (ред.). – К., 2016
  • Long-term Analysis of the Incidence and Histopathology of Thyroid Cancer in Ukraine in adult patients who were children and adolescents at the time of the Chernobyl accident. Thyroid cancer risk in Ukraine following the Chernobyl accident (the Ukrainian-American cohort thyroid study) // In: S. Yamashita, G. Thomas (eds) Thyroid cancer and Nuclear accidents – long term after effects of Chernobyl and Fukushima. – Amsterdam, 2017

ТРУБКА Ірина Олександрівна (1968) — кандидат медичних наук (2000), доцент (2004), завідувач кафедри стоматології дитячого віку (з 2016 р.). У 1992 р. закінчила Донецький державний медичний інститут імені М. Горького. У 2000 р. захистила кандидатську дисертацію «Реставрація депульпованих зубів мікрогібридними композиційними матеріалами». Учениця професора Г.І. Донського. Виконує дисертаційну роботу на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за темою ««Клініко-експериментальне обґрунтування первинної профілактики карієсу зубів і хронічного катарального гінгівіту у дітей шкільного віку» (2015–2020), науковий консультант доктор медичних наук, професор Наталія Олегівна Савичук. У 2012 р. закінчила з відзнакою Національну академію державного управління при Президентові України та отримала кваліфікацію «магістр державного управління у сфері охорони здоров’я». Автор 95 наукових праць, 4 деклараційних патентів України, 3 патентів на корисну модель, 2 патентів на винахід, 5 інформаційних листів. Науковий напрям: профілактика, превентивна терапія і сучасні підходи лікування карієсу та захворювань тканин пародонту у дітей і підлітків при їх моно- та асоційованому перебігу. Член атестаційної комісії за фахом «Стоматологія» ДОЗ КМДА.

Бібліографія:

  • Організація профілактики поширених хвороб порожнини рота на первинному рівні серед населення працездатного віку: Метод. реком. – К., 2015 (у співавт.)
  • Prevention of dental caries: trends and treatment // Intermedical Journal. – 2014:2 (у співавт.)
  • Monitoring of changes in biophysical studies of oral fluids and oral health in children of primary school age with multiple caries after secondary prevention // Intermedical Journal. – 2015:4 (у співавт.)

УДОВИЦЬКА Олена Василівна (1929) — доктор медичних наук (1969), професор (1976), завідувач кафедри дитячої стоматології (1976–1996). У 1950 р. закінчила Київський стоматологічний інститут. У 1969 р. захистила докторську дисертацію «Гормональні зрушення при парадонтозі у жінок». Учениця професора І.Й. Новіка. Автор 297 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: організація стоматологічної допомоги дітям. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 7 кандидатських дисертацій. Головний дитячий стоматолог МОЗ України (1976–1996).

Бібліографія:

  • Клініка, діагностика та лікування карієсу зубів у дітей. – К., 1971
  • Ендокринологічні аспекти стоматології. – К., 1933
  • Профілактика стоматологічних захворювань у дітей. – К., 1995

УМОВІСТ Михайло Нестерович (1919–2005) — Заслужений працівник вищої школи України (1978), доктор медичних наук (1970), професор (1971), завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії (1972–1991). У 1942 р. закінчив Київський (у Челябінську) медичний інститут. У 1970 р. захистив докторську дисертацію «Хирургическая анатомия предсердно-желудочковой проводящей системы при наличии врожденных дефектов перегородок сердца». Вихованець наукової школи академіка М.М. Амосова. Автор 110 наукових праць, у т. ч. 1 монографії. Науковий напрям: хірургічна анатомія стравоходу, морфологія і хірургія серця та судин, рановий процес. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 3 кандидатські дисертації. Ректор Київського державного інституту удосконалення лікарів (1959–1984). Учасник Другої світової війни, військовий лікар окремого повітрянодесантного батальйону. Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», двома орденами Вітчизняної війни та Червоної Зірки, медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

  • Проводящая система при врожденных дефектах перегородок сердца. – К., 1973 (в соавт.)
  • Клиническая анатомия глазницы и органа зрения: Учебн. пособие. – М., 1983 (в соавт.)
  • Современное состояние проблемы трансплантации органов. – М., 1983 (в соавт.)
  • Оперативное лечение гнойно-воспалительных заболеваний таза. – М., 1983 (в соавт.)
  • Клиническая анатомия анализаторов обоняния, слуха и равновесия. – М., 1985 (в соавт.)
  • Оперативные вмешательства по детоксикации организма. – М., 1988 (в соавт.)

УСЕНКО Олександр Юрійович (1962) — Заслужений лікар України (2004), член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (1999), професор (2010), завідувач кафедри хірургії та трансплантології (з 2015 р.). У 1985 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1999 р. захистив докторську дисертацію «Діагностика і хірургічне лікування органічного гіперінсулінізму». Учень академіка О.О. Шалімова. Автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 6 монографій, 15 винаходів. Основний напрям наукових досліджень: реконструктивна хірургія шлунково-кишкового тракту, мініінвазивна торако- та лапароскопічна хірургія стравохідно-шлункового переходу та середостіння, хірургічне лікування поєднаних захворювань шлунка, печінки та підшлункової залози. Під його керівництвом та при безпосередній участі вперше в Україні було виконано трансплантацію легень від живого родинного донора. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009), директор ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМН України (2014), головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Хірургія» (2014–2017), голова правління ВГО «Асоціація хірургів України» (2015).

Бібліографія:

Хірургія: Підручник. – К., 2017 (у співавт.) 

УСОВА Тетяна Іванівна (1931) — завідувач кафедри іноземних мов (1983–2005, з 1999 р. — підрозділ іноземних мов кафедри гуманітарних дисциплін). У 1952 р. закінчила Ленінградський інститут іноземних мов. Автор наукових праць з питань інтенсивного курсу навчання лікарів іноземній мові, у т. ч. навчальних посібників. Відмінник охорони здоров’я України. 

ФЕДИШИН Петро Степанович (1921–1991) — доктор медичних наук (1972), професор (1975), завідувач кафедри гастроентерології і дієтології (1974–1990). У 1947 р. закінчив Львівський медичний інститут. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «Функціональний стан наднирників та скорочувальна здатність міокарду у хворих на атеросклеротичний міокардіосклероз з недостатністю кровообігу». Автор 168 наукових праць. Науковий напрям: вивчення функціонального стану шлунку, підшлункової залози, печінки у хворих із захворюваннями біліарної системи. Декан терапевтичного факультету (1960–1963).

Бібліографія:

Диференційна діагностика внутрішніх захворювань. – К., 1981 

ФЕДОРОВ Іван Гнатович (1910–1972) — доктор медичних наук (1940), професор (1946), завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики (1960–1972). У 1940 р. захистив докторську дисертацію «О центральном управлении обмена веществ». Вихованець наукової школи академіка Л. Орбелі. Автор понад 160 наукових праць. Науковий напрям: клініко-лабораторна і фізіологічна оцінка дії препаратів крові та кровозамінювачів. Засновник наукової школи патофізіологів України. Найбільш відомі учні — професори Р.Б. Гутник, Д.І. Кривицький, В.І. Малюк, В.І. Сільченко, С.С. Леуш, Г.М. Ліпкан. Учасник Другої світової війни.

Бібліографія:

  • Основи патологічної фізіології. – К., 1962,1964
  • Питання травматичного шоку. – Львів, 1962
  • Алергія (ред.). – К., 1965

ФЕДОРЧЕНКО Павло Маркович (1918–2000) — доктор медичних наук (1970), професор (1972), завідувач кафедри урології (1973–1988). У 1942 р. закінчив Київський (у Челябінську) медичний інститут. У 1969 р. захистив докторську дисертацію «Клініка, діагностика і лікування нефроптозу». Учень професорів П.І. Гельфера, А.А. Чайки. Автор 93 наукових праць. Учасник Другої світової війни.

Бібліографія:

Лечение и профилактика мужского бесплодия: Метод. реком. – К., 1977 (в соавт.)

ФЕДОТОВ Август Пилипович (1925–2011) — доктор медичних наук (1969), професор (1970), завідувач кафедри патологічної анатомії (1973–1992). У 1954 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1969 р. захистив докторську дисертацію «Морфогістохімічні аспекти петогенезу тонзилітів». Учень професора Є.І. Чайки. Автор 180 наукових праць. Науковий напрям: проблеми запалення та імуноморфології. Під його керівництвом виконані 12 докторських і 30 кандидатських дисертацій. Учні — професори В.С. Артамонов, Ю.В. Биць, К.О. Галахін. Учасник Другої світової війни. Нагороджений 2 орденами та 12 медалями. Член Інтернаціональної академії патології.

Бібліографія:

Ультразвук в оториноларингологии. – К., 1978 

ФЕЛЕШТИНСЬКИЙ Ярослав Петрович (1958) — Заслужений лікар України (2005), доктор медичних наук (2000), професор (2005), завідувач кафедри хірургії і проктології (з 2010 р.). У 1981 р. закінчив Київський медичний інститут. У 2000 р. захистив докторську дисертацію «Патогенез, хірургічне лікування і профілактика рецидивів гриж черевної стінки у пацієнтів похилого віку». Учень професорів М.П. Черенька, В.Д. Братуся. Наукові напрями: відкрита та лапароскопічна хірургія органів черевної порожнини, алопластична та лапароскопічна хірургія гриж живота, проктологія, невідкладна хірургія. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 3 монографій, 3 підручників з хірургії, 4 навчальних посібників, 32 патентів, 7 методичних рекомендацій. Підготував 1 доктора і 14 кандидатів медичних наук. Член редакційних рад журналів «Клінічна хірургія», «Хірургія України», «Хирургия. Восточная Европа», «Здоров’я суспільства», «Сімейна медицина», «Пластична та реконструктивна хірургія», «Шпитальна хірургія». Член атестаційної комісії МОЗ України з фаху «хірургія» та «проктологія», голова проблемної комісії з хірургії НМАПО імені П.Л. Шупика. Президент Української асоціації хірургів-герніологів, член Європейської асоціації загальних хірургів, Європейської асоціації хірургів-герніологів, Європейської асоціації ендоскопічних та лапароскопічних хірургів.

Бібліографія:

  • Брюшные грыжи. – К., 1995 (в соавт.)
  • Хірургія: Підручник. – К., 2010 (у співавт.)
  • Хірургія. Т. ІІІ (кн. 1, 2). – Дніпропетровськ, 2012 (у співавт.)
  • Післяопераційні грижі живота. – К., 2012
  • Лапароскопічна холецистектомія: Навч. посібн. – Тернопіль, 2016 (у співавт.)
  • Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Підручник. – К., 2017 ( у співавт.) 

ФЕЩЕНКО Юрій Іванович (1949) – Заслужений діяч науки і техніки України (1997), академік НАМН України (1997), доктор медичних наук (1988), професор (1990), завідувач кафедри фтизіатрії і пульмонології (з 2008 р.). У 1973 р. закінчив педіатричний факультет Київського медичного інституту. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Ендолімфатична антибіотикотерапія в комплексному лікуванні пульмонологічних хворих». Автор понад 700 наукових праць, у т. ч. 18 монографій, 4 національних підручників, 12 навчальних посібників, 30 методичних рекомендацій, 45 патентів. Під його керівництвом виконано 24 науково-дослідних роботи за державним замовленням, підготовлені 17 докторів і 34 кандидатів наук. Директор ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського НАМН України» (1991). Головний редактор «Українського пульмонологічного журналу» та «Українського хіміотерапевтичного журналу», член редакційних рад 9 науково-медичних журналів і 2 медичних газет, голова спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 при ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського НАМН України», голова Республіканської проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Фтизіатрія і пульмонологія», голова Асоціації фтизіатрів і пульмонологів України, Асоціації хіміотерапевтів України, член Європейської і Міжнародної асоціації по боротьбі з туберкульозом та захворюваннями легень та Американської торакальної асоціації, Міжвідомчої комісії по боротьбі з туберкульозом при КМ України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), Лауреат премії імені Ф.Г. Яновського НАМН України (2000). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (1999) і ІІ (2001) ступеня.

Бібліографія:

  • Фтизіатрія: Підручник для студентів вищих навчальних медичних закладів ІV рівня акредитації. – Вінниця, 2006 (у співавт.)
  • Основи клінічної фтизіатрії: Керівництво для лікарів (у 2-х тт.). – К.-Л., 2007 (у співавт.)
  • Туберкульоз: організація діагностики, лікування, профілактики та контролю за смертністю. – К., 2010 (у співавт.)
  • Пульмонологія та фтизіатрія (у 2-х тт.): Національний підручник для лікарів-інтернів вищих навчальних медичних закладів ІV рівня акредитації. – Київ-Львів, 2011 (у співавт.)
  • Реорганізація, реструктуризація та реформування протитуберкульозної служби в України. – К., 2015 (у співавт.)
  • Хронічне обструктивне захворювання легень: нові відтінки проблеми. – Київ-Івано-Франківськ, 2016 (у співавт.)
  • Історія вчення про туберкульоз. етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія. – К., 2016 (у співавт.)

ФІАЛКОВ Яків Анатолійович (1885–1958) — член-кореспондент АН УРСР (1945), доктор фармацевтичних наук (1941, без захисту дисертації), професор (1941), завідувач кафедри фармацевтичної хімії (1939–1953). У 1925 р. закінчив Київський політехнічний інститут. Автор 217 наукових праць, у т. ч. 11 монографій і підручників. Науковий напрям: хімія комплексних сполук. Засновник Центру наукових досліджень з хімії комплексних сполук і застосування радіоактивних ізотопів в Україні. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 32 кандидатських дисертації. Учні — В.П. Крамаренко, А.І. Генгрінович, Л.І. Рапопорт. Лауреат премії імені Д.І. Менделєєва.

Бібліографія:

Методы исследования лекарственных веществ. – М., 1946 

ФІНОГЕНОВ Сергій Миколайович (1909–1985) — доктор медичних наук (1957), професор, завідувач кафедри фізіотерапії (1963–1971). У 1933 р. закінчив перший Московський медичний інститут. У 1957 р. захистив докторську дисертацію «Лікувальні властивості іонізованого повітря». Учень професорів П.Г. Мезерницького, О.Р. Кірічинського. Автор 85 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: фізіотерапія та неврологія. Під його керівництвом виконані 2 докторські та 11 кандидатських дисертацій. Голова Київського наукового товариства фізіотерапевтів і курортологів.

Бібліографія:

  • Физиотерапевтическая техника и методика: Пособие. – К., 1956
  • Лечебные свойства ионизированного воздуха. – К., 1961
  • Организация, техника и методика физиотерапевтической помощи. – К., 1963
  • Физические методы лечения в травматологии и ортопедии. – К., 1970 (в соавт.)
  • Посібник з фізіотерапії (ред.). – К., 1973 

ФРОЛОВ Аркадій Федорович (1931–2014) — Заслужений діяч науки і техніки України (1980), член-кореспондент НАН (1992) і НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1971), професор (1981), завідувач кафедри епідеміології (1992–2000). У 1954 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1971 р. захистив докторську дисертацію «Онкогенні властивості деяких інфекційних вірусів». Учень професора Г.Г. Хоменка, академіка Л.В. Громашевського. Автор 490 наукових праць, у т. ч. 9 монографій і посібників. Науковий напрям: проблеми персистенції вірусів та її роль в інфекційному й епідемічному процесах. Засновник наукової школи в цій галузі в Україні. Під його керівництвом виконані 11 докторських і 32 кандидатських дисертацій. Директор Київського НДІ інфекційних хвороб, епідеміології і мікробіології імені академіка Л.В. Громашевського МОЗ України (1974–1992). Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Лауреат премії імені О.В. Палладіна (1994).

Бібліографія:

  • Віруси і канцерогенез. – К., 1972
  • Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней. – К., 1983, 1987 (в соавт.)
  • Практическая вирусология. – К., 1989 (в соавт.)
  • Генетические последствия загрязнения окружающей среды. – К., 1989 (в соавт.)
  • Жирно-кислотные профили бактерий, патогенных для человека и животных. – К., 1992 (в соавт.)
  • Вирусные гепатиты А и Е у детей. – Киев-Луганск, 1996 (в соавт.)
  • Иммунопатология и иммунорегуляция при менингитах и менингоэнцефалитах бактериальной этиологии. – Харьков, 1997 (в соавт.)

ФРУМІН Ілля Йосипович (1876–1937) — доктор медичних наук (1929), професор (1929), завідувач кафедри ортопедії і травматології (1926–1937). У 1902 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Учень професорів С.І. Спасокукоцького, Г.Б. Биховського, Ланге (Мюнхен). Автор близько 20 наукових праць. Науковий напрям: лікування кістково-суглобного туберкульозу, спондиліту, хвороби Літтля, природженого звиху культі. Один з організаторів Київського клінічного інституту для удосконалення лікарів, першого складу редакційної колегії журналу «Ортопедия и травматология».

Бібліографія:

  • Украинский детский ортопедический институт (1919–1929): Сборник. – Дніпроперовськ, 1930
  • Еще к вопросу о реформе медицинского образования. – Харьков, 1930
  • Вопросы костно-суставного туберкулеза. – К., 1934

ФРУМІНА Ганна Єфремівна (1886–1959) — доктор медичних наук (1950), професор (1950), завідувач кафедри ортопедії і травматології (1937–1941). У 1911 р. закінчила медичний факультет Страсбурзького університету. У тому самому році склала державні іспити в Петербурзькому Жіночому медичному інституті й отримала ще один диплом лікаря. У 1950 р. захистила докторську дисертацію «Відкрите вправлення природженого звиху стегна у дітей та підлітків». Учениця професора І.Й. Фруміна. Засновник наукової школи дитячої ортопедії у м. Києві. Автор біля 50 наукових праць. Науковий напрям: лікування уроджених вад розвитку опірно-рухового апарату у дітей і підлітків, уродженого вивиху стегна, клишоногості, м’язової кривошиї, наслідків поліомієліту та кістково-суглобового туберкульозу. Учні — професори З.І. Шнейдеров, Є.П. Меженіна, Г.Т. Лихварь. Учасник Другої світової війни. Нагороджена орденом Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Открытое вправление врожденного вывиха бедра у детей. – К., 1949
  • Врожденная косолапость и ее лечение в детском возрасте: Метод. указания. – К., 1954 

ФУРКАЛО Микола Кузьмич (1923) —Заслужений діяч науки і техніки України (1988), доктор медичних наук (1970), професор (1972), завідувач кафедри функціональної діагностики (1978–1993). У 1953 р. закінчив Івано-Франківський медичний інститут. У 1970 р. захистив докторську дисертацію «Деякі нейрогуморальні та метаболічні фактори в розвитку атеросклерозу і коронарної недостатності». Учень академіка Д.Ф. Чеботарьова. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 7 монографій. Науковий напрям: атеросклероз та ішемічна хвороба серця. Під його керівництвом виконані 6 докторських і 26 кандидатських дисертацій. Лауреат Державної премії України (1980). Проректор з наукової роботи Київського інституту удосконалення лікарів (1972–1974), директор НДІ кардіології імені академіка М.Д. Стражеска (1974–1989).

Бібліографія:

  • Атеросклероз. – К., 1976 (в соавт.)
  • Клиническая кардиология. – К., 1978 (в соавт.)
  • Коронарная недостаточность. – К., 1986 (в соавт.)
  • Функциональная диагностика заболеваний сердца и сосудов. – К., 1990 (в соавт.)

ХАРЧЕНКО Наталія Вячеславівна (1953) — член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1993), професор (1996), завідувач кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії (з 1998 р., до 2006 р. — гастроентерології і дієтології). У 1976 р. закінчила Луганський медичний інститут. У 1993 р. захистила докторську дисертацію «Сучасні фармакопрепарати у поєднанні з немедикаментозними засобами лікування в комплексній терапії хворих на виразкову хворобу». Автор понад 450 статей, тез, монографій, методичних рекомендацій, 3 підручників з гастроентерології, підручника з дієтології, 19 посібників з гастроентерології та дієтології. Науковий керівник Національної школи гастроентерологів, гепатологів України. Віце-президент Української Гастроентерологічної Асоціації, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Гастроентерологія», заступник головного редактору журналу «Сучасна гастроентерологія», член редакційної колегії 6 наукових журналів, голова консультативно-експертної групи «Гастроентерологія. Лікарські засоби» Державного експертного центру МОЗ України, голова Київського товариства гастроентерологів, керівник групи аудиторів. Науковий напрям: діагностика та лікування виразкової хвороби, захворювань печінки, дисбактеріозу кишечнику. Під її керівництвом виконані 2 докторські та 12 кандидатських дисертацій. Керівник розроблених і затверджених навчальних планів, програм і комп’ютерного тестового контролю за спеціальностями «Гастроентерологія» та «Дієтологія» для післядипломної освіти лікарів, науково-дослідної роботи у рамках програми «Профілактика, діагностика і лікування захворювань печінки та кишечника, поєднаних з патологією інших органів і систем».

Бібліографія:

  • Жовчокам’яна хвороба. – К., 2002 (у співавт.)
  • Дієтотерапія при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. – К., 2005 (у співавт.)
  • Дієтотерапія при захворюваннях органів травлення. – К., 2006 (у співавт.)
  • Дієтологія (ред.). – К., 2012
  • Лікування хронічних вірусних гепатитів. – К., 2012 (у співавт.)
  • Хронічні гепатити та цирози печінки. – К., 2015 (у співавт.)
  • Гастроентерологія. У 2-х тт. (ред.). – К., 2016-2017
  • Функціональні розлади шлунково-кишкового тракту. – К., 2017 (у співавт.)

ХАРШАК Михайло Якович (1871–1940) — професор (1931), завідувач кафедри оториноларингології (1930–1937). У 1897 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Учень професора М.М. Волковича. Автор 22 наукових праць. Науковий напрям: онкологічні захворювання ЛОР-органів, отогенні внутрішньочерепні ускладнення, зокрема абсцеси мозку. Продовжив дослідження М.М. Волковича щодо вивчення озени і склероми верхніх дихальних шляхів. Розробив методику раннього бужування при лікуванні опіків стравоходу. Серед учнів — професор О.С. Коломійченко.

ХІМІОН Людмила Вікторівна (1968) — доктор медичних наук (2013), професор (2015), завідувач кафедри сімейної медицини (з 2013 р.). У 1991 р. закінчила Київський медичний інститут. У 2013 р. захистила докторську дисертацію «Роль імунозапальних факторів і дисліпідемії в розвитку атеросклерозу у хворих на ревматоїдний артрит і системний червоний вовчак та обґрунтування його профілактики та лікування». Учениця професорів І.М. Ганджі, Г.І. Лисенка. Автор понад 200 наукових робіт, 10 патентів України. Під її керівництвом захищені 3 і виконуються 5 кандидатських дисертацій. Науковий напрям: вивчення ролі імунних, запальних і метаболічних факторів у клініко-патогенетичній гетерогенності найрозповсюдженіших захворювань у клініці внутрішніх хвороб, наукове обґрунтування та розробка алгоритмів і програм ведення пацієнтів з найбільш розповсюдженими неінфекційними захворюваннями на етапах первинної медичної допомоги. Приймає активну участь у роботі й виступає з доповідями з актуальних проблем сімейної медицини на міжнародних конгресах, з’їздах, конференціях, які проводяться під егідою Всесвітньої асоціації сімейних лікарів (WONCA): Прага (1998), Відень (2000), Орландо, США (2004), Флоренція (2006), Париж (2007), Варшава (2011), Відень (2012), Прага (2013), Лісабон (2014), Стамбул (2015); Лейпциг (Міжнародний конгрес з ортопедії та травматології, 2016). Член проблемної комісії МОЗ України за спеціальністю 14.01.38 «Загальна практика - сімейна медицина», Правління Української Асоціації сімейної медицини; дійсний член Міжнародної Асоціації викладачів сімейної медицини (EURACT); представник Української Асоціації сімейної медицини у Всесвітній Асоціації сімейних лікарів (WONCA), головний редактор журналу «Сімейна медицина». Нагороджена Почесною грамотою Київської обласної ради (2016), нагрудним знаком «Знак пошани» Міністерства оборони України (2017).

Бібліографія:       

  • Еталони практичних навиків для лікарів загальної практики - сімейних лікарів: Навч.-метод. посібн. – К., 2014 (у співавт.)
  • Вибрані питання внутрішніх хвороб для лікарів загальної практики - сімейних лікарів, у 2-х тт. – К., 2015 (у співавт.)
  • Тактика дій лікаря загальної практики - сімейного лікаря при захворюваннях органів дихання. – К., 2015 (у співавт.)
  • Раціональна фармакотерапія захворювань органів дихання в амбулаторній практиці: Довідник. – К., 2016 (у співавт.)
  • Раціональна фармакотерапія захворювань нирок і сечовивідних шляхів в амбулаторній практиці. – К., 2016 (у співавт.)
  • Актуальні питання внутрішніх хвороб у практиці сімейного лікаря: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)

ХМЕЛЕВСЬКИЙ Володимир Миколайович (1900–1959) — Заслужений лікар УРСР (1945), доктор медичних наук (1946), професор (1947), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (1952–1957). У 1925 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1946 р. захистив докторську дисертацію «Підсилення родової діяльності глюкозою і кальцієм за методом автора». Автор понад 40 наукових праць. Науковий напрям: проблеми перинатальної смертності, мертвонародження, профілактика і терапія внутрішньоутробної асфіксії плода. Учні — професори А.А. Мурадян, А.А. Давиденко. Нагороджений медаллю. 

ХОМЕНКО Григорій Гнатович (1892–1970) — доктор медичних наук, професор завідувач кафедри інфекційних хвороб (1953–1968). У 1951 р. захистив докторську дисертацію «Клініка, діагностика, лікування дизентерії». Учень професора А.М. Зюкова. Автор понад 150 наукових праць. Науковий напрям: вивчення дизентерії, черевного тифу, вірусного гепатиту. Учень — професор І.К. Мітченко. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Бібліографія:

  • Дизентерия: этиология, клиника и терапия (ред.). – К., 1965
  • Дизентерия: эпидемиология, патогенез, клиника и терапия (ред.). – К., 1959

ХОМЕНКО Ірина Михайлівна (1957) — доктор медичних наук (2015), професор (2018), завідувач навчально-методичним кабінетом (2000-2015), завідувач кафедри громадського здоров’я (з 2017 р.). Відмінник освіти України.

У 1980 р. закінчила з відзнакою Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. У 2015 р. захистила докторську дисертацію «Гігієнічне обґрунтування організації харчування в системі протирадіаційного захисту при великомасштабних радіаційних аваріях». Учениця професора М. І. Омельянця. Автор близько 180 наукових та навчально-методичних праць. Науковий напрям: проблеми протирадіаційного захисту, громадське здоров'я, науково-методологічне обгрунтування підготовки кадрових ресурсів у системі громадського здоров’я, проблеми екологічного здоров'я.

Бібліографія:

  • Санитарно-гигиенические методы исследования пищевых продуктов и воды: Справ. пособие. – К., 1991 (в соавт.)
  • Сучасні аспекти клінічної дієтології: Посібник. – К., 2004 (розділ)
  • Гігієна харчування з основами нутриціології: Підручник. У 2-х кн. – К., 2007 (розділ)
  • Гігієна харчування: еталони практичних навичок: навч. посібник. – К., 2010 (у співавт.)
  • Організація підготовки лікарів за фахом "Загальна практика – сімейна медицина" на базах стажування протягом заочного етапу навчання: Навч.-метод. посібник. – К., 2016 (у співавт.)
  • DEMOGRAPHIC CONSEQUENCES OF THE CHORNOBYL DISASTER IN UKRAINE. Chapter 10. – Kyiv, 2016 (у співавт.)
  • Тридцять років Чорнобильської катастрофи: радіологічні та медичні наслідки: Національна доповідь України. – К., 2016 (у співавт.)
  • Організація харчування дітей різного віку в освітніх та оздоровчих закладах: Навч.-метод. посібник. – К., 2018 (у співавт.)

ХОМЕНОК Валентин Петрович (1920–1992) — доктор медичних наук (1965), професор (1971), завідувач кафедри судової медицини (1972–1987). У 1943 р. закінчив військовий факультет 2-го Московського державного медичного інституту. У 1965 р. захистив докторську дисертацію «Скоропостижная смерть военнослужащих молодого возраста». Учень професора М.І. Авдеєва. Автор 105 наукових праць. Науковий напрям: судово-медична травматологія. Учні — доценти Т.В. Хохолева, О.Н. Чмир. Декан терапевтичного факультету (1971–1975). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Судебно-медицинская экспертиза авиационной травмы. – М., 1960
  • Методическое пособие по судебной медицине для юристов. – К., 1980

ЦИГАНОК Георгій Васильович (1936) — полковник медичної служби, завідувач кафедри військово-медичної підготовки (1983–1986). Автор біля 10 наукових праць. Науковий напрям: організація медичного забезпечення військ. Служив в Афганістані (1980–1983), учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Генерал-майор (1993), начальник медичного управління Міністерства оборони України.

Бібліографія:

Організація медичного забезпечення в екстремальних ситуаціях. – К., 1988 

ЧАЙКА Андронік Архипович (1881–1968) — Заслужений діяч науки УРСР (1947), доктор медицини (1914), професор, генерал-майор медичної служби, завідувач кафедри урології (1929–1941). У 1911 р. закінчив Військово-медичну академію у Санкт-Петербурзі. У 1914 р. захистив докторську дисертацію «К технике нефротомии. Экспериментально-клиническое исследование». Учень професора С.П. Федорова. Автор близько 150 наукових праць. Науковий напрям: захворювання нирок та інших органів системи сечовиділення, проблеми гнійної хірургії. Розробив оригінальну техніку нефротомії і відновлення сечовивідного каналу при його облітерації. Один із засновників урологічної школи в Україні. Учні — професори О.В. Проскура, Б.Л. Полонський, Ю.Г. Єдиний. Учасник російсько-японської (1905), Першої і Другої світової війн. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.

Бібліографія:

  • Руководство практического хирурга. – М.-Л., 1931 (раздел)
  • Оперативная урология. – М.-Л., 1934 (раздел)

ЧЕБОТАРЬОВ Дмитро Федорович (1908–2005) — Заслужений діяч науки УРСР (1964), доктор медичних наук (1953), професор (1954), завідувач кафедр терапії № 1 (1955–1961), геронтології та геріатрії (1970–1972). У 1933 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1953 р. захистив докторську дисертацію «Гіпертензивний синдром у вагітних». Учень академіка М.Д. Стражеска. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 8 монографій. Науковий напрям: функціональні, адаптивні і регуляторні особливості серцево-судинної, дихальної, травної та видільної систем: патогенез, клініка, діагностика і лікування захворювань внутрішніх органів у похилому та старечому віці. Під його керівництвом виконані 18 докторських і 30 кандидатських дисертацій. Учні — академік НАМН України О.В. Коркушко, професори О.Г. Калиновська, П.Є. Федишин. Лауреат Державної премії УРСР (1984), академік АМН СРСР (1966). Голова Всесоюзного наукового товариства геронтологів і геріатрів (1957–1963), Президент Міжнародної Асоціації геронтологів (1972–1977), головний терапевт МОЗ УРСР (1954–1957). Нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Бібліографія:

  • Справочник по гериатрии (ред.). – М., 1973
  • Руководство по геронтологии (ред.). – М., 1978
  • Атеросклероз и возраст (ред.). – М., 1982
  • Условия жизни и пожилой человек (ред.). – М., 1978
  • Пособие по гериатрии для среднего медработника. – К., 1986

ЧЕРНИШОВА Людмила Іванівна (1941) — Заслужений лікар України (2011), доктор медичних наук (1989), професор (1994), засновник і завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології (1993–2016, до 1999 р. — дитячих інфекційних хвороб). У 1964 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1989 р. захистила докторську дисертацію «Клініко-імунологічні особливості раннього періоду адаптації і захворюваність дітей першого року при природній та направленій мікробній колонізації новонароджених». Автор понад 500 наукових праць, у т. ч. 10 монографій і підручників. Засновник дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології. Під її керівництвом виконані 4 докторські та 11 кандидатських дисертацій. Головний дитячий імунолог МОЗ України (1995–2016). Нагороджена медаллю «За працю та звитягу».

Бібліографія:

  • Первинні комбіновані імунодефіцити у дітей. – К., 2004 (у співавт.)
  • Дитяча імунологія: Підручник (ред.). – К., 2013
  • Інфекційні хвороби у дітей (ред.). – К., 2016 

ЧЕРПІНСЬКИЙ Микола Васильович (1929–2002) — доктор педагогічних наук (1991), професор (1991), завідувач кафедри педагогіки та психології (1995–1999), курсу педагогіки та психології у складі кафедри медичної інформатики (1999–2002). У 1952 р. закінчив Львівський державний університет імені І.Я. Франка. У 1990 р. захистив докторську дисертацію «Організаційно-управлінський аспект педагогічної дійсності як предмет школознавства». Учень професорів В.С. Міліянчука, В.І. Помагайба, І.Ф. Тесленка. Автор 156 наукових праць, у т. ч. 3 монографій і 12 навчальних і навчально-методичних посібників. Науковий напрям: загальна і професійна дидактика. Під його керівництвом виконано 1 докторську і 33 кандидатських дисертації. Відмінник народної освіти (1966).

Бібліографія:

  • Наукова організація педагогічної праці (болг.). – Софія, 1969
  • Управління навчально-виховним процесом і якістю підготовки лікарів. – УКРНІІТІ, 1981 (у співавт.)
  • Інтернатура. Навч. посібник. – Львів, 1987 (у співавт.)
  • Енциклопедія сімейного лікаря. – К., 1995 (розділ) 

ЧИСЛОВСЬКИЙ Ксенофонт Іванович (1901–1982) — доктор медичних наук (1958), професор (1961), завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії (1944–1972). У 1926 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1955 р. захистив докторську дисертацію «Ассиметрия морфологического строения солнечного и нижнебрыжеечного сплетений у человека и ее практичекое значение». Вихованець наукової школи професора Б.В. Огнєва. Автор 38 наукових праць. Науковий напрям: питання асиметрії в морфологічній будові людини та її нервових утворень. Під його керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація. Декан відновленого у 1944 р. лікувального і санітарно-гігієничного, потім хірургічного факультету. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. 

ЧУПРИКОВ Анатолій Павлович (1937) — Заслужений діяч науки і техніки України (1997), доктор медичних наук (1976), професор (1986), завідувач кафедри психіатрії (1992–2008). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. У 1975 р. захистив докторську дисертацію «Клінічні особливості перебігу, імунобіологічна реактивність та асиметрія ураження головного мозку при епілепсії». Учень професора С.Ф. Семенова. Автор 315 наукових праць, у т. ч. 9 монографій, 35 винаходів. Науковий напрям: латеральна нейропсихіатрія, латеральна фізіотерапія та імунобіологічна реактивність психічних розладів, дитяча та судова психіатрія. Під його керівництвом виконані 8 докторських і 17 кандидатських дисертацій. Директор Київського НДІ загальної та судової психіатрії (1992–1999).

Бібліографія:

  • Аутоиммунные процессы при врожденных энцефалопатиях, эпилепсии и шизофрении. – М., 1973 (в соавт.)
  • Латеральная терапия. – К., 1994 (в соавт.)
  • Ассиметрия мозга и алкоголизм. – К., 1996 (в соавт.)
  • Общая и криминальная сексология. – К., 2002 

ШАЛІМОВ Олександр Олексійович (1918–2006) — академік АН України (1978), доктор медичних наук (1958), професор (1961), завідувач кафедри торакоабдомінальної і судинної хірургії (1970–1980). У 1941 р. закінчив Кубанський медичний інститут. У 1958 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування підшлункової залози і фатерова соска». Учень професора Б.І. Панкратьєва. Автор близько 700 наукових праць, у т. ч. 25 монографій, атласів, посібників. Науковий напрям: хірургічна гастроентерологія. Створив власну хірургічну школу. Під його керівництвом виконані 40 докторських і 80 кандидатських дисертацій. Серед його учнів — член-кореспондент НАН і НАМН України В.Ф. Саєнко, члени-кореспонденти НАМН України О.Ю. Усенко і М.Ю. Ничитайло, професори В.Т. Зайцев, С.О. Шалімов, Д.Ю. Кривченя, І.І. Сухарєв, В.С Зємсков, В.М. Копчак, Б.С. Полінкевич, М.Ф. Дрюк, Я.В. Гоєр. Директор Київського НДІ клінічної і експериментальної хірургії (1972–1988), Почесний директор (1988). Лауреат Державної премії СРСР (1985) і УРСР (1977), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1967), Заслужений лікар РРФСР (1956), Герой України, повний кавалер ордена «За заслуги», Герой Соціалістичної праці, нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями, двома Почесними Грамотами Президії Верховної Ради України.

Бібліографія:

  • Хірургія підшлункової залози. – М., 1964
  • Болезни пожелудочной железы и их хирургическое лечение. – М., 1970
  • Хирургия пищеварительного тракта. – К., 1987 (в соавт.)

ШАЛІМОВ Сергій Олександрович (1943) — доктор медичних наук (1978), професор (1982), завідувач кафедри торакоабдомінальної і судинної хірургії (1980–1992). У 1966 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1978 р. захистив докторську дисертацію «Одномоментна пластика стравоходу при його захворюваннях». Учень академіка О.О. Шалімова, разом з батьком стояв у витоків створення Інституту хірургії і трансплантології, який сьогодні носить ім’я О.О. Шалімова. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 6 монографій. Науковий напрям: хірургічна гастроентерологія. Провів близько 30 тис. операцій, у 1980 р. першим в СРСР виконав складну операцію по трансплантації підшлункової залози. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 16 кандидатських дисертацій. Директор Інституту онкології (1992–2008), який наприкінці 2007 р. був перейменований в Національний інститут раку. Головний онколог МОЗ України (2002).

Бібліографія:

  • Хирургия пищевода. – М., 1985 (в соавт.)
  • Хірургія печінки і жовчних шляхів. – К., 1986 (у співавт.)
  • Діагностика і лікування хвороб великого дуоденального сосочка. – К., 1989 (у співавт.)
  • Гострий панкреатит і його ускладнення. – К., 1990 (у співавт.)

ШАНДАЛА Михайло Георгійович (1928) — академік АМН СРСР (1980), Заслужений діяч науки УРСР (1981), доктор медичних наук (1968), професор (1969), завідувач кафедри комунальної гігієни (1971–1988). У 1952 р. закінчив Куйбишевський медичний інститут. У 1968 р. захистив докторську дисертацію «Іонізація повітряного середовища як профілактичний гігієнічний фактор в чорній металургії». Учень професора А.А. Мінха. Автор понад 200 наукових праць. Науковий напрям: вивчення впливу фізичних факторів зовнішнього середовища на організм людини. Вперше обґрунтував підходи профілактики шкідливої дії радіохвиль на населення. Директор НДІ загальної та комунальної гігієни імені О.М. Марзєєва (1971–1990). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, медалями.

Бібліографія:

  • Аэроионизация как неблагоприятный фактор внешней среды. – К., 1974
  • Охрана и оздоровление окружающей среды в условиях научно-технической революции. – К., 1982

ШАПОШНИКОВ Владислав Семенович (1935–1986) — доктор медичних наук (1980), професор (1981), завідувач кафедри психіатрії (1978–1986). У 1959 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Клініко-патогенетична оцінка аутоімунних відхилень при психозах пізнього віку». Учень професора Й.А. Поліщука. Автор 85 наукових праць, у т. ч. 2 монографій. Науковий напрям: вивчення імунного статусу у хворих похилого віку. Під його керівництвом виконані 3 кандидатські дисертації.

Бібліографія:

  • Атлас экспериментального исследования отклонений в психической высшей деятельности человека. – К., 1980
  • Практический справочник врача психиатра. – К., 1980 (раздел) 

ШАХ Ціля Ізраїлівна — кандидат фармацевтичних наук (1949), доцент, завідувач кафедри фармацевтичної хімії (1956–1963). У 1937 р. закінчила Київський університет. У 1949 р. захистила кандидатську дисертацію «Аналіз сульфаніламідних препаратів». Вихованець школи Я.А. Фіалкова. Автор 52 наукових праць. Науковий напрям: аналіз лікарських сумішей. 

ШВЕЦЬ Наталія Іванівна (1950) — Заслужений лікар України (2003), доктор медичних наук (1995), професор (1996), завідувач кафедри терапії (з 1996 р.). У 1975 р. закінчила Кримський медичний інститут. У 1995 р. захистила докторську десертацію «Особливості перебігу деяких захворювань внутрішніх органів в умовах підвищеного надходження в організм важких металів та можливості медикаментозної корекції». Учениця професора Є.В. Андрущенка. Автор понад 350 наукових праць, 8 патентів, 10 навчальних посібників. Науковий напрям: вивчення різних лікарських засобів при гіпертонічній та ішемічній хворобах, недостатності кровообігу, виразковій хворобі, ендокринній патології. Під її керівництвом виконані 2 докторські та 5 кандидатських дисертацій.

Бібліографія:

  • Язвенная болезнь или пептическая язва. – К., 1997 (в соавт.)
  • Еталони практичних навиків з терапії. – К., 2005 (у співавт.)
  • Неотложные состояния в клинике внутренней медицины. – К., 2005 (в соавт.)
  • Фармакотерапия заболеваний пищеварительной системы в практике терапевта. – К., 2007 (в соавт.)
  • Сучасні методи обстеження, техніка лікарських маніпуляцій та їх оцінка в клініці внутрішньої медицини. – К., 2014 (у співавт.)

ШЕВАЛЬОВ Володимир Євгенович (1910–1978) — Заслужений діяч науки УРСР (1973), доктор медичних наук (1957), професор (1960), завідувач кафедри офтальмології (1964–1978). У 1931 р. закінчив лікувально-профілактичний факультет Одеського медичного інституту. У 1957 р. захистив докторську дисертацію «Рубцевий склероз та його лікування шляхом заміни недостаючої сльози слиною». Автор понад 70 наукових праць, у т. ч. 3 монографій. Науковий напрям: лікування глаукоми, трахоми, лепри, рубцевого ксерозу, відшарування сітчатої оболонки ока. Під його керівництвом виконані 3 докторські та 40 кандидатських дисертацій. Учні — професори Дамбіте, Зайкова, Глезер. Головний офтальмолог МОЗ України (1965–1978). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, медалями.

Бібліографія:

  • Рубцевий ксероз ока. – К., 1959
  • Оперативне лікування ксерозу. – К., 1962
  • Оперативное лечение отслоения сетчатки. – М., 1965 (в соавт.) 

ШЕВЧЕНКО Іван Тодосович (1905–1993) — Заслужений діяч науки України (1963), доктор медичних наук (1951), професор (1952), завідувач кафедри онкології (1952–1959, 1971–1975). У 1930 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1950 р. захистив докторську дисертацію «Рак стравоходу і його попередні захворювання». Автор 258 наукових праць, з яких 13 монографій. Науковий напрям: розробка генезу, діагностики і лікування передракових захворювань, питання онкогенетики, пошуки нових методів діагностики і реабілітації онкологічних хворих. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалями.

Бібліогафія:

  • Рак пищевода и предшествующие заболевания. – К., 1950
  • Основи профілактики злоякісних пухлин. – К., 1962
  • Злокачественные опухоли и предшествующие им заболевания. – К., 1973 

ШЛАПАК Ігор Порфирійович (1943–2015) — доктор медичних наук (1994), професор (1998), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії (1996–2015). У 1968 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1994 р. захистив докторську дисертацію «Комбінована спінальна опіоїдна анестезія/аналгезія та її оцінка як методу адекватного антиноціцептивного захисту». Учень професора А.І. Тріщинського. Автор понад 300 наукових праць. Науковий напрям: інтенсивна терапія важких гнійно-септичних процесів, поєднаної травми, гострих отруєнь; регіонарна анестезія. Під його керівництвом виконані 6 докторських і 22 кандидатські дисертації.

Бібліографія:

  • Руководство по анестезиологии. – М., 1994 (в соавт.)
  • Методи штучної детоксикації організму при гострих отруєннях. – К., 1995 (у співавт.)
  • Сепсис и антибактериальная терапия. – К., 1997 (в соавт.)
  • Алгоритмы интенсивной терапии нейрохирургических больных. – К., 2000 (в соавт.)
  • Алгоритмы диагностики и интенсивной терапии при заболеваниях и травмах головного мозга в экстремальной медицине. – Луганск, 2002 (в соавт.)
  • Посібник із проведення респіраторної підтримки. – К., 2003 (у співавт.)
  • Цукровий діабет: погляд з позицій лікаря-анестезіолога. – К., 2010 (у співавт.)
  • Інфузійна терапія в практиці лікаря внутрішньої медицини: Навч. посібн. – К., 2013 (у співавт.)
  • Анестезіологія та інтенсивна терапія: Підручник. У 2-х тт. (ред.). – К., 2013, 2015
  • Інфузійна терапія інфекційних хвороб: Посібник-довідник практикуючого лікаря. – К., 2015 (у співавт.)
  • Інфузійна терапія в практиці лікаря-ендокринолога: Навч. посібн. – К., 2016 (у співавт.)

ШКІРЯК-НИЖНИК Зореслава Антонівна (1937) — доктор медичних наук (1989), професор (1992), завідувач кафедри медико-соціальних проблем охорони материнства і дитинства (1988–1999). У 1960 р. закінчила медичний факультет Ужгородського університету. У 1989 р. захистила докторську дисертацію «Патогенетичні основи гіпоксичного синдрому та його корекція при рахіті у дітей». Учениця професора І.М. Руднєва й академіка О.М. Лук’янової. Автор понад 250 наукових праць, у т. ч. 4 монографій. Науковий напрям: медико-соціальні проблеми охорони материнства і дитинства, профілактика перинатальної патології, планування сім’ї, біоетика, забрудники довкілля та здоров’я людини, психосоматичні проблеми здоров’я вагітних і дітей. Під її керівництвом виконані 5 кандидатських дисертацій. Головний спеціаліст МОЗ України з питань профілактики захворювань у дітей. Член секретаріату Міжнародної та член правління Європейської асоціацій перинатологів. Член Керівного комітету з біоетики Ради Європи.

Бібліографія:

  • Дівчинка – дівчина – жінка-мати. – К., 1987
  • Охорона здоров’я матері і дитини в Україні. – К., 1988
  • Сексуальна культура в сім’ї. – К., 1990
  • Ми чекаємо дитину. – К., 1992
  • Енциклопедичний словник з охорони материнства і дитинства. – К., 1992 (розділ)
  • Вагітність в 90-х (англ.). – Лондон, 1996 (розділ) 

ШКОРБОТУН Володимир Олексійович (1953) — Заслужений лікар України (1993), доктор медичних наук (2005), професор (2006), завідувач кафедри оториноларингології (з 2014 р.). У 1976 р. закінчив Вінницький медичний інститут імені М.І. Пирогова. У 2004 р. захистив докторську дисертацію на тему «Слухополіпшуючі операції у ближньому періоді після санації екстра- та інтрачерепних ускладнень у хворих на хронічний гнійний середній отит». Учень професора О.А. Євдощенко. Науковий напрям: хронічний гнійний середній отит, отогенні внутрішньочерепні ускладнення, слухополіпшуюча хірургія середнього вуха (тимпанопластика, стапедопластика), сенсоневральна глухота — кохлеарна імплантація, запальні захворювання носа та приносових синусів, функціональна ендоскопічна синусхірургія, навігаційна хірургія носа і приносових пазух, флегмонозні захворювання шиї тонзилогенного та ларингогенного походження. Автор алгоритму обстеження й удосконаленої методики лікування хворих з флегмонозними захворюваннями шиї тонзилогенного походження, що забезпечило значне зменшення летальності. Стажувався у провідних клініках Європи й Америки. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), «Орденом Николая Пирогова» (2016).

Бібліографія:

  • Модель хронічного гнійного середнього отиту та його ускладнень в експерименті на пацюках // Зб. наук. праць співроб. НМАПО імені П.Л. Шупика. – К., 2003 (у співавт.)
  • Закономірності поширення гнійної інфекції при флегмонозних захворюваннях шиї тонзилогенного походження // Зб. наук. праць співроб. НМАПО імені П.Л. Шупика. – К., 2008 (у співавт.)
  • Функциональная эндоскопическая риносинусохирургия. Навигационная ринохирургия: Навч.-метод. посібн. – К., 2012 (в соавт.)
  • Shkorbotun V., ShkorbotunY., Kunakh T., Liakh K. Dental implantation as a limiting factor to maxilla sinus access // 26th Congress of the European Rhinologic Society http://www.ers-isian2016.com/Documents

ШОР Марк Йосипович — кандидат медичних наук (без захисту дисертації), доцент, завідувач кафедри рентгенології (1936–1941). 

ШУНЬКО Єлизавета Євгеніївна (1958) — Заслужений діяч науки і техніки України (2008), член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (1996), професор (2001), завідувач кафедри неонатології (з 1996 р.). У 1982 р. закінчила Київський медичний інститут. У 1996 р. захистила докторську дисертацію «Прогнозування, клініко-імунологічні та мікробіологічні критерії діагностики, вдосконалення комплексного лікування і профілактики інфекцій у новонароджених». Автор понад 350 наукових праць, включаючи 2 монографії, 15 навчальних посібників, 3 підручника. Головний позаштатний спеціаліст з неонатології МОЗ України (2004–2017). Учений секретар академії (2005–2009), декан педіатричного факультету (2009–2015).

Бібліографія:

  • Діагностика, лікування і профілактика респіраторного дистрес-синдрому новонароджених. – К., 2005 (у співавт.)
  • Дихальна підтримка у новонароджених дітей: Частини 1, 2. – К., 2011 (у співавт.)
  • Стабілізація стану новонародженої дитини перед транспортуванням і допомога під час транспортування. – К., 2011 (у співавт.)
  • Організація та перспективи розвитку перинатальної допомоги в Україні. – К., 2013
  • Неонатологія: Нац. підручник: у 2-х тт. – К., 2014, 2015
  • Педіатрія: Підручник. – К., 2016 (розділ)
  • Початкова і реанімаційна допомога новонародженому. – К., 2015 (у співавт.)

ШУПИК Платон Лукич (1907–1986) — Заслужений лікар УРСР (1967), кандидат медичних наук (1940), професор (1968, без захисту докторської дисертації), завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я (1965–1979). У 1931 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1940 р. захистив кандидатську дисертацію «Диагностическая ценность измерения сопротивления электрическому току органов и тканей». Учень професора В.Н. Шамова й академіка О.П. Кримова. Автор понад 80 наукових праць. Науковий напрям: вивчення здоров’я населення, організація та управління системою охорони здоров’я. Видатний організатор охорони здоров’я, міністр охорони здоров’я УРСР (1952–1954, 1956–1969), перший заступник міністра охорони здоров’я СРСР (1954–1956). Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, трьома орденами «Знак Пошани», медалями. Його ім’я присвоєне Київській медичній академії післядипломної освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 20.04.1998 № 513).

Бібліографія:

  • Стан підготовки та підвищення кваліфікації медичних кадрів УРСР. Перший пленум по кадрах НКОЗ УРСР. – К., 1946
  • Досягнення охорони здоров’я в Українській РСР. – К., 1958
  • Подготовка врачей и научных кадров и их роль в совершенствовании медицнской общественности. История высшего медицинского образования  и научных медицинских школ Украины. – К., 1961
  • Организация и технология процесса управления. – М., 1975 (в соавт.)

ШУПИК Юрій Платонович (1933–2013) — Заслужений лікар України (1998), доктор медичних наук (1976), професор (1977), завідувач кафедри судової медицини (1987–2006). У 1957 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1976 р. захистив докторську дисертацію «Материалы для судебно-медицинской экспертизы трупа и одежды, подвергшихся значительному воздействию пламени». Учень професора А.М. Гамбург. Автор понад 100 наукових праць. Під його керівництвом виконані 5 кандидатських і 2 докторські дисертації. Науковий напрям: судово-медична криміналістика та організація судово-медичної служби. Головний судово-медичний експерт МОЗ України (до 2005 р.). Голова спеціалізованої вченої ради Д 26.613.03 (до 2008 р.), заступник голови (2012–2013). Головний редактор фахового журналу «Український судово-медичний вісник» (до 2009 р.). Нагороджений грамотами Президії Верховної Ради України, МОЗ України, нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України».

Бібліографія:

Судові експертизи. – К., 1985

ЩЕРБІНА Олег Володимирович (1961) — доктор медичних наук (2005), професор (2007), завідувач кафедри радіології (з 2016 р.). У 1988 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 2005 р. захистив докторську дисертацію «Променева діагностика раку передміхурової залози, реґіонарних, віддалених метастазів та оцінка ефективності лікування». Учень професорів Д.С. Мечева, В.С. Сакало. Автор понад 300 наукових праць, зокрема національного керівництва для лікарів, монографії, 4 навчальних посібників, 3 методичних рекомендацій, 1 патенту на винахід і 12 патентів на корисну модель. Науковий напрям: ядерна медицина, ефективний вибір діагностичних зображень в медичній практиці, променева діагностика в онкоурології.

Бібліографія:

  • Променева діагностика раку передміхурової залози. – К., 2003 (у співавт.)
  • Променеві методи в діагностиці та оцінці ефективності лікування раку передміхурової залози. – К., 2004 (у співавт.)
  • Гормони та пухлинні маркери: клініко-методичні аспекти. – К., 2007 (у співавт.)
  • Радіоімунологічний аналіз в клінічній практиці. – К., 2014 (у співавт.)
  • Національне керівництво для лікарів, які направляють пацієнтів на радіологічні дослідження. – К., 2016 (у співавт.)
  • Актуальні питання радіаційної медицини у практиці сімейного лікаря. – К., 2017 (у співавт.)

ЩУЦЬКИЙ Іван Васильович (1928–2008) — доктор медичних наук (1971), професор (1973), завідувач кафедри дитячої дерматовенерології (1978–1983). У 1956 р. закінчив військовий факультет Харківського медичного інституту. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «Роль некоторых биогенных аминов, ферментов, витаминов, электролитов и аллергической реактивности больных экземой и при экспериментальном аллергическом дерматите». Автор 97 наукових праць. Під його керівництвом виконана 1 кандидатська дисертація.

ЮЗЕФОВА Фаїна Йосипівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри офтальмології (1946–1953). У 1941 р. захистила докторську дисертацію «Метастаческий туберкулез глаза и его туберкулинотерапия». Науковий напрям: діагностика і лікування туберкульозу ока. 

ЮЗЬКО Олександр Михайлович (1954) — доктор медичних наук (1994), професор (1996), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (2006–2011). У 1977 р. закінчив Вінницький медичний інститут імені М.І. Пирогова. Учень професорів А.Н. Гайструка, П.П. Григоренко. Автор майже 400 друкованих праць, 12 винаходів, 39 рацпропозицій, 9 монографій, 23 начальних фільмів з ендоскопічної гінекології, однієї електронної книги. Під його керівництвом захищено 36 кандидатських дисертацій. Член Європейської Асоціації репродукції людини та ембріології, Європейської Асоціації акушерства та гінекології, Української Асоціації акушерів-гінекологів, Казахської асоціації репродуктивної медицини, Президент Української Асоціації репродуктивної медицини. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2011). Нагороджений Почесною грамотою та медаллю Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом».

Бібліографія:

  • Акушерство: Підручник для лікарів-інтернів. – Харків, 1996 (у співавт.)
  • Передчасний розрив плідних оболонок. – Чернівці, 1997 (у співавт.)
  • Акушерський фантом: Посібник. – Чернівці, 1999 (у співавт.)
  • Медико-генетичне консультування в акушерстві та гінекології // У кн. Акушерство і гінекологія. – Полтава, 2000 (у співавт.)
  • Лапароскопічна оперативна гінекологія та гістероскопія: Навч. посібн. – Чернівці, 2000 (у співавт.)
  • Запальні захворювання зовнішніх статевих органів в ювенільному віці (Частина 1): Навч. посібн. – Чернівці, 2006 (у співавт.)
  • Оперативна гінекологія: Підручник. – К., 2009 (у співавт.)
  • Допоміжні репродуктивні технології лікування безпліддя: Навч. посібн. – К., 2011 (у співавт.)
  • Багатоплідна вагітність. Частина ІІ: Посібник. – К., 2011 (у співавт.) 

ЯНКЕЛЕВИЧ Юхим Якович (1896–1964) — доктор медичних наук (1939), професор, завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 (1937–1952). У 1919 р. закінчив медичний факультет Київського університету. У 1939 р. захистив докторську дисертацію «Гемикольпоэктомия при выпадении матки, влагалища и возрастная гистоархитектоника стенки влагалища». Учень професора Г.Ф. Писемського. Автор понад 60 наукових праць. Створив наукову школу, основними напрямами якої стали профілактика професійних жіночих захворювань, функціональна діагностика в гінекології. Уперше ввів у медичну практику клейдотомію на живому плоді, створив оригінальні ножиці для цієї операції, розробив нові принципи ведення післяпологового періоду, був одним із зачинателів створення колгоспних пологових будинків в Україні. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями. Відмінник охорони здоров’я. 

ЯРМЕНЧУК Анатолій Дмитрович (1934–2005) — доктор медичних наук (1982), професор (1983), завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я (1979–1985). Закінчив Чернівецький медичний інститут. У 1982 р. захистив докторську дисертацію «Наукові обґрунтування диференційованої системи організації і управління амбулаторно-полікліничною допомогою населенню міст різних категорій». Автор понад 60 наукових праць. Науковий напрям: удосконалення діяльності закладів охорони здоров’я. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія:

  • Участковый врач. – К., 1977 (в соавт.)
  • Управление городскими внебольничными учреждениями. – К., 1985
  • К вопросу об обучении руководящих кадров процессу управления и его технологии. – Л., 1982
  • Менеджеру здравоохранения: теория искусства управления. – К., 1991
  • Теория искусства управления. – К., 1992

ЯЦУЛА Григорій Степанович (1925–2011) — доктор медичних наук (1981), професор (1983), завідувач кафедри гігієни харчування (1969–1992). У 1949 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1980 р. захистив докторську дисертацію «Гігієнічне значення ультрафіолетової радіації в профілактиці променевих уражень». Учень професора П.І. Баранника. Автор понад 90 наукових праць. Науковий напрям: дослідження харчових продуктів в умовах екологічних змін зовнішнього середовища, нормування залишків пестицидів у харчових продуктах. Під його керівництвом виконані 2 кандидатські дисертації. Нагороджений медалями. Відмінник охорони здоров’я.

Бібліографія:

Санітарно-гігієнічні методи дослідження харчових продуктів: Підручник (ред.). – К., 1991 

ЯЩЕНКО Борис Петрович (1922–1989) — Заслужений діяч науки УРСР (1974), доктор медичних наук (1965), професор (1966), завідувач кафедри туберкульозу (1967–1989). У 1952 р. закінчив Донецький медичний інститут. У 1965 р. захистив докторську дисертацію «Туберкульоз легень у похилому і старечому віці». Автор понад 150 наукових праць, у т. ч. 10 монографій. Науковий напрям: особливості діагностики та клініки туберкульозу в осіб різного віку. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 19 кандидатських дисертацій. Учень — професор В.Г. М’ясніков. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Бібліографія:

  • Актуальные вопросы туберкулеза органов дыхания. – К., 1980
  • Фтизиогериатрия. – К., 1981